Університет Григорія Сковороди в Переяславі, в межах відомого в місті та далеко поза його межами проєкту «Open University», відвідав відомий український журналіст-розслідувач, керівник та редактор проєкту журналістських розслідувань «Bihus.info» Денис Бігус. Протягом півторагодинної розмови усі охочі могли запитати у нього про все, що цікавить. Proslav відібрав та систематизував для своїх читачів 10 вагомих, на наш погляд, тез з усього проговореного.
«Я доїв корову! Вона була дуже брудна! Не пам’ятаю, нафіга я це робив. Пам’ятаю, навіть, де це робив. Не можу згадати, в якому саме матеріалі. Але це точно щось символізувало. Це не було перше розслідування, але це було точно одне з перших. Пізніше, десь у 2012 році, була історія про тендери, в яких фігурував син Януковича і пов’язана з ним компанія. У мене, навіть, за нього є якась статуетка. Ми поїхали з оператором в Донецьк, мерзли по під’їздах десь в Макіївці. Це, мабуть, була перша така робота, яку можна назвати розслідуванням. Тоді треба було «таритися» шоколадом і їздити по райдержадміністраціях, де був доступ до цих реєстрів».
Цікаво, що Бігус став розслідувачем, певною мірою, випадково і, в прямому сенсі, за оголошенням. У 2010 році він став журналістом програми розслідувань нішевого інформаційного телеканалу «ТВі».
«У 2013 році, на Грушевського крутили наші розслідування. Тоді я вперше відчув суспільний запит на нашу роботу»
«Найдовше розслідування тривало десь близько року, мабуть. Найкоротше склалось, буквально, за дві хвилини. Наш журналіст їхав і побачив як в центрі міста якась людина скручувала на позашляховику один номер і прикручувала інший. Після цього було декілька тижнів роботи, але саме розслідування склалось прям в цей момент. Тому можна вважати, що воно відбулось за дві хвилини – подивитись і переконатись в тому, що в руках людини стопка номерів».
«У 2013 році, на Грушевського крутили наші розслідування. Тоді я, в принципі, вперше побачив людей, які, виявляється, все це дивились. Просто ніяк себе не маркували. І, здається, наша робота трішки вплинула на те, що була Революція Гідності. З тих часів я цей суспільний запит на нашу роботу дуже сильно ціную, бо пригадую час коли я його не почував»
«Якщо ви, молоді люди, хочете займатися розслідувальною журналістикою, то заплануйте собі пів року. Якщо за цей час ви з’ясуєте, що все тримається не на тому, що вам подобається процес, а на тому, що ви, все ще, уявляєте як ви дуже швидко зміните світ, то тікайте звідти. Людям, які дуже довго в собі тримають очікування швидко змінити світ, потім буде дуже боляче. Адже іронія в тому, що вони світ реально змінюють, просто не з тією швидкістю, з якою більшість очікує»
«Будь-яка влада, загалом, схильна не любити тих, хто її не хвалить»
«… ми не подобаємось дуже багатьом політикам та правоохоронній системі загалом, «київським елітам». Ми, в якийсь момент, до цього звикли. З історією прямих погроз чи якихось дуже неприємних діалогів ми закінчили десь у році 2015-2016-му. З того часу є безперечно прекрасні у своїй експресивності інформкампанії, «набіги» у коментарі. Якщо чесно, вважати це якоюсь серйозною протидією вік і досвід не дозволяють. Є абсолютно традиційна та нормальна історія судових позовів після публікацій. Історій із переслідуваннями ввечері під під’їздом не було ніколи. Востаннє щось, що можна трактувати як безпосередні погрози було десь у 2013-му році. У нас було декілька нападів на людей під час зйомок, але це, все ж таки, більше не історія спланованої протидії, а історія агресивних та експресивних довбо*обів»
«Будь-яка влада, загалом, схильна не любити тих, хто її не хвалить. Можливо, до цього схильні всі люди. Тому ми звикли, що нашу сферу діяльності не будуть любити всі»
«Звільнень і відставок, спричинених нашими матеріалами, я не рахував за останній період. Думаю, що лише за останні два роки їх десятки зо два набереться. Ця штука сильно тішила колись, але менше тішить нині. Проблема з відставками полягає в тому, що більшість людей, яких звільнили, по хорошому, мають сидіти за ґратами, приблизно, по 8 років. І тут ви впираєтесь в те, що, за великим рахунком, навіть на відставку ви безпосередньо не впливаєте, адже не підписуєте її. Ви лише можете лише якось поспряти підвищенню шансів того, що вона відбудеться. […] Я думаю, що за весь період життя проєкту ми мали понад сто звільнень та кримінальних справ»
«Звісно, у нас є певний контент-план, тобто теорія про те, що б ми хотіли бачити в ефірі найближчим часом. На практиці – це те, що ти ніколи не можеш передбачити. Паралельно йде кілька розслідувань, і є певні оцінки шансу того, що у розслідуванні все вийде довести й воно дійде до етапу зйомок. Усі стараються – це краще на що ви можете розраховувати. Я думаю, що середньостатистично саме розслідування (не враховуючи репортаж та зйомку – прим.гст.) – це десь півтора місяця. Певні раритетні штуки можна зробити за два тижні. Але, на противагу їм, є штуки які робляться півроку і більше. При цьому ти намагаєшся не зійти з розуму вірячи в те, що все складеться. Контент-план є, але він, радше, символічна демонстрація нашого оптимізму».
«Просто не й*бнутись – це вже дуже велике досягнення»
«Загалом, я дуже щасливий, що перші два місяці повномасштабної війни я взагалі не «віддупляв» що відбувається навколо. Це розуміння приходить потім, а в той момент «кукуху» це рятує на раз-два. Десь у липні 2022 року я «відтанув», стрепенувся. Потім я штатно керував дроном. По нас іноді, навіть, стріляли. При моїй спеціалізації те, що ти не маєш героїчних історій це ознака того, що ти все зробив правильно»
«Просто не й*бнутись – це вже дуже велике досягнення. Дожити до завершення і вкінці сказати, що хоч на 15% я все ще психічно здорова людина»
Зустріч відбулася у рамках проєкту «Open University», який вже шостий рік реалізується Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених та Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю університету.
Нагадаємо, що днями журналіст Proslav став учасником тренінгів в межах «Bucha Journalism Conference» – одного з найповажніших зібрань медійників в Україні у 2024 році.