У суботу, 8 липня на пагорбах Витачева, що на Київщині, відбувся один із найатмосферніших благодійних забігів з перешкодами в Україні – «Dyka Gonka». Близько 500 учасників з усієї країни зібралися у цьому мальовничому місці, щоб отримати справжні незабутні емоції і перевірити, чи є «дикість» в кожному з них. Переяславці теж взяли участь у забігу.
Proslav також побував у Витачеві, поспілкувався з тими, хто долучився до забігу, і вже готовий поділитися з вами частинкою атмосфери, що там панувала.
Цьогоріч у гонці взяли участь переяславські спортсмени, фітнес-тренери тренажерного залу «Fitness room» Валентина Кас’ян і Владислав Гресь.
Крім того, очільниця ГО «Серця Переяславщини» Інна Марченко ввійшла в команду організаторів «Dyka Gonka» як волонтерка. А переяславська виконавиця Дарія Середа відкрила забіг, виконавши Гімн України.
За появу цього видовищного забігу слід завдячувати ідейному натхненнику і розробнику усіх перешкод «Dyka Gonka» Руслану Клименку. «Дикий орг» – саме так звикли звертатися до нього учасники.
Варто відмітити, що «Dyka Gonka» має благодійну мету. Кожен учасник забігу та всі охочі мали можливість задонатити на техніку для Збройних сил України.
Розпочалися змагання із традиційної розминки під пісню «Добрий ранок, Україно» рок-гурту «Нумер 482». А право стартувати першими надали військовим ЗСУ.
Як переяславці стали учасниками цього неймовірного заходу, які перешкоди виявились найскладнішими і які емоції подарувала їм «Dyka Gonka» – дізнавався Proslav.
Валентина Кас’ян
– Чому ви вирішили взяти участь в забігу?
– Раніше я вже чула про «Dyka Gonka», але не знала, коли саме її проводять. Тиждень тому я подумала, що було би класно взяти участь, але розуміла, що в мене немає часу фізично підготуватися до неї. Вже за день до змагань мій колега Влад Гресь запитав, чи не хочу я поїхати. Я відповіла, що не підготовлена. Однак він наполіг, мовляв «Чом би й ні?». Він переконав мене, що варто поїхати, спробувати свої сили, дізнатися, що там і як. У цьому забігу необов’язково показувати свій максимальний результат. Можна взяти участь просто для того, щоб отримати якийсь досвід і емоції, а наступного року якісніше підготуватися і змагатися вже як повноцінний учасник.
– Якими були ваші очікування від участі в «Dyka Gonka»?
– Я орієнтовно знала, якими можуть бути перешкоди. Думала, що в деяких моментах мені буде набагато складніше, ніж виявилось насправді. В результаті, забіг був дуже крутим, емоційним, цікавим, в якійсь мірі непростим, але, в загальному, мені все вдалося дуже добре.
– Що найбільше мотивувало пройти дистанцію до кінця?
– Найбільше мене надихав наречений, який поїхав зі мною та підтримував від початку і до самого фінішу. Також дуже допоміг мій спортивний характер. Адже хотілося довести самій собі, що я зможу і що в мене все вийде.
– Які перешкоди були найскладнішими особисто для вас?
– Впринципі всі перешкоди та самий забіг мені вдався легко. Але були 2 етапи які я не пройшла до кінця. Наприкінці забігу, коли ти уже втратив чимало сил, були два етапи, які йшли один за одним. У них основне навантаження ішло на руки. Оскільки це був дощовий день, було в декілька разів складніше здолати ці перешкоди. Руки постійно зісковзали, складно було втриматися і ти просто падав. Саме через погодні умови багато хто не зміг пройти ці етапи. Але в подальшому я над цим обов’язково попрацюю.
– Ви раніше брали участь в подібних забігах?
– Саме такого типу забіг в мене був вперше. Раніше брала участь у змаганнях з велоспорту, туризму і багатьох інших видів спорту. А саме біг з подоланням перешкод спробувала перший раз.
– Коли ви фінішували, якими були емоції?
– Від атмосфери, яка там панувала, в мене були шалено дикі враження. Я була дуже рада, що все-таки змогла дійти до кінця. Звичайно, мене трішки засмутили ті два етапи, які мені не вдалось пройти. Тому що я розчаровуюсь, коли в мене щось не виходить ідеально. Проте я вже трохи навчилася це переборювати і після цих змагань я навпаки загорілася тим, щоб більше попрацювати над тими етапами, які мені вдалися найскладніше.
Також хочу відмітити, що люди, які теж брали участь у гонці, були дуже дружніми, пропонували одне одному допомогу, підтримували. До речі, приємно здивувало те, що фактично всі учасники розмовляли українською.
– Чим, на вашу думку, важливі подібні забіги?
– Мені здається, що в час, коли в нашій країні іде війна, люди морально і емоційно виснажені, такі заходи є досить доречними. Це допомагає підтримувати моральний дух, набиратися позитивних емоцій і вражень, яких в наш час, на жаль, не так багато. Всі, хто долучився до забігу, чудово відпочили, виплеснули всі негативні емоції в корисне русло і хоча би ненадовго наче перемістилися у ті часи, коли не було війни. Це дуже важливо, коли ти стільки всього в собі тримаєш. Та й взагалі я вважаю, що навіть в такі непрості часи не варто забувати про спорт. Треба підтримувати здоров’я нашої нації, адже нам ще жити, відбудовувати країну і народжувати здорових сильних громадян.
До того ж, цей забіг – благодійний. Тобто виручені кошти відправляють на потреби Збройних сил України, а це доволі велика сума.
– Плануєте знову брати участь в «Dyka Gonka»?
– Не те що планую, а стовідсотково буду брати участь ще не в одному такому забігу. Хочу також спробувати забіги на більші дистанції, але без подолання перешкод. Наступного разу планую якісніше підготуватися і продемонструвати кращий результат.
Владислав Гресь
– Коли ви вперше взяли участь в гонці і що вас мотивує долучатися до неї знову і знову?
– Перша моя «Dyka Gonka» була 3-4 роки тому. Я тоді займався бігом. Щоправда, біг з перешкодами – це вже трішки інша сфера, інші емоції, і мені це дуже сподобалося. Тому, по мірі можливості, як тільки з’являлися нові забіги, я брав у них участь.
Мотивує, по-перше, атмосфера. Таких масових забігів не було вже давно. Навіть просто бути там – це вже дуже круте відчуття. По-друге, зміна обстановки. А оскільки це ще й благодійний забіг, то ти також отримуєш задоволення від того, що робиш корисну справу.
Також дуже надихає організатор забігу Руслан Клименко. Він завжди там, поряд з учасниками, і він дуже сильно заряджає енергією. Видно, що людина від цього сама кайфує. Буває, що організатори хочуть більше комерційно заробити на своїх івентах, а Руслан реально має бажання зібрати чимбільше людей задля цієї крутої дикої атмосфери. Я впевнений, що це одна з причин, чому до забігу долучається так багато учасників.
– Чи потрібна якась особлива підготовка перед тим, як брати участь в гонці?
– Залежно від того, яка у вас ціль. Якщо просто пробігти, то ні. Але, звичайно, якщо людина веде малоактивний спосіб життя, то їй буде дуже складно. А якщо ви хоча би час від часу бігаєте, вже буде набагато простіше. Тобто якщо фізичної підготовки взагалі немає, то людина, скоріш за все, не отримає від забігу ніякого задоволення. А якщо ваше життя хоч трішки пов’язане зі спортом, то ви маєте від цього забігу кайфонути. Між іншим, багатьох людей «витягують» адреналін і емоції. Навіть якщо їм тяжко, втома трішки відходить на інший план.
– Скільки приблизно учасників долучилося до забігу і чи підтримують вони одне одного?
– Було близько 500 учасників. Серед тих, хто претендує на призові місця, звісно ж, панував дух змагань – кожен думав про те, як чимшвидше дійти до фінішу. А ті, хто бігли з метою долучитися до благодійної справи і просто отримати задоволення від атмосфери, підтримували одне одного як морально, так і фізично.
– Що можете порадити людям, які теж хочуть випробувати свої сили на «Dyka Gonka»?
– Для початку – займатися спортом, якщо вони цього не роблять. У цих змаганнях основний акцент – на бігу. Тому варто почати з цього, а потім вже додати більш фізичні вправи, націлені на конкретні частини тіла. Найбільше на перешкодах «Dyka Gonka» задіяні руки, але в деяких моментах включаються і ноги, і прес, і все тіло. А щоб зрозуміти, які фізичні якості вам варто більше тренувати, треба спробувати взяти участь. Тоді ви побачите, в яких моментах ви сильніші, а які потрібно підтягнути.
– Які перешкоди особисто вам дались найскладніше і що сподобалось найбільше?
– Найбільше сподобалась атмосфера – ми всі розвіялись і хоч на трохи змінили обстановку. Ну і, звичайно, самі перешкоди. У даному випадку для мене там складного не було нічого. Просто зараз якихось дуже серйозних забігів майже не влаштовують. Адже організатори мають на меті залучити чимбільше людей. Тому для мене це була фанова пробіжечка [сміється].
Інна Марченко
– Наскільки ми знаємо, ви, як волонтерка, співпрацюєте з командою «Dyka Gonka». Розкажіть, будь ласка, з чого це почалося.
– З Русланом Клименком (організатор забігу – прим. авт.) ми вже дуже давно спілкуємося. Ми просто почали їздити на змагання, згодом я і сама почала брати участь. А коли почалася повномасштабна війна, я трохи прихворіла, але стежила у Facebook за тим, що відбувається. Побачила, що Руслан починає волонтерити. Зараз він уже закупляє авто для військових, а починав з допомоги для цивільних людей – підгузками, продуктами харчування і т. п.
Якось він заїхав до нас, у Переяслав, в гості. Ми поспілкувалися і я дізналася, що він займається автомобілями. Перше авто, з яким допоміг Руслан, ми відвезли під Херсон, парамедику Петру Новохатьку, який вивозив поранених військових із поля бою. Це був Mercedes-Benz Vito. Потім був Mercedes-Benz ML 270, подарований Клименком. Згодом ми ще придбали авто у Руслана, бо ця машина вже пройшла технічне обслуговування. Тож це було набагато безпечніше, ніж брати невідому машину. Потім ми через Руслана по знижці купували авто. Тому з часом ми з ним дуже здружилися. Ми разом їздили до військових на передову, коли відвозили автомобіль, який придбали. Він тоді спробував жити у палатці, поїздив по позиціях військових, побачив життя на передовій.
– На відкритті «Dyka Gonka» ваша онука виконувала Гімн України. Можете про це розповісти?
– Коли у Руслана було день народження, він запросив і мене, адже ми, як волонтери, постійно спілкуємося. Там я показала відео, де мої онучки виконують Гімн. Старшій зараз 16, а меншій, яка теж намагалася підспівувати, – 1,4. Хлопцям дуже сподобалося і вони відразу запропонували, щоб Даша заспівала на відкритті забігу.
– Ви також брали участь у «Dyka Gonka». Як ви на це наважилися і як готувалися?
– Коли я вперше була на «Dyka Gonka», побачила військового, який з однією рукою проходив такі тяжкі перешкоди. Була щиро здивована, адже це все-таки непроста праця, до якої треба готуватися. Тоді я просто поїхала подивитися, що це таке. Коли дивишся зі сторони, здається, що це дуже легко, а насправді це зовсім не так. Але коли я ставлю перед собою ціль, я її обов’язково досягаю. Тому я попросила свого тренера Влада Греся підготувати мене. У мене була невелика дистанція – на милю. Але оскільки я по стану здоров’я могла не всі перешкоди пройти, то були ще штрафні кола. Проте я для себе вирішила, що мушу дійти до фінішу, і таки дійшла.
Як переяславські поліцейські разом з Proslav знайшли у полі загублене авто – читайте в нашій публікації.