У Переяславській багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування новий виконувач обов’язків завідувача хірургічного відділення. Григорій Стрикун – спеціаліст загальної, абдомінальної, реконструктивної та пластичної хірургії, член Українського товариства естетичних пластичних хірургів (USAPS) та Європейського товариства пластичних хірургів (EURAPS). У розмові з лікарем Proslav дізнався про стан справ у переяславській лікарні, його професійний шлях, бачення розвитку та операції, які він тут виконуватиме.
«На вибір професії надихнув лікар, який допоміг мені в дитинстві»
– На своїй сторінці ви писали, що під час війни хірург – найнеобхідніша спеціальність, водночас не кожен лікар здатен емоційно, морально та фізично бути хірургом. Чому ви вирішили обрати цю професію?
– У дитинстві всі навколо казали, що я буду лікарем. Я доглядав собак і котиків, робив дідусеві масажі, коли він втомлювався, піклувався про всіх, хто захворів. До того ж мені легко давалися природничі науки – біологія, хімія, фізика. Свідомо вирішив стати лікарем у восьмому класі. На це вплинула особиста історія – у дитинстві я страждав на алопецію, тобто втрату волосся. Тоді це було рідкісне, незрозуміле захворювання, його причину довго не могли з’ясувати. Від 1 до 8 класу я проходив різне лікування – і в рідній Згурівці, й у київському «Охматдиті», в багатьох інших лікарнях і традиційними, і нетрадиційними методами.
Зрештою звернулися до обласної лікарні. Там професор призначив мені препарат – і вже за місяць волосся відросло й більше не випадало. Мене це так вразило, що я теж захотів допомагати людям так, як допомогли мені. Спочатку планував стати дерматологом, але в процесі навчання зрозумів, що все ж тяжію до хірургії, люблю працювати руками. Остаточне рішення прийняв на 4 курсі університету, коли почав асистувати хірургам. Вже на інтернатурі виконував операції самостійно.
– Як далі складалася ваша кар’єра?
– Я закінчив Національний медичний університет імені О.О. Богомольця та інтернатуру в Інституті післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Навчався на держзамовленні, тож мав обов’язок відпрацювати три роки у державній установі. Після інтернатури у 2020 році почав працювати хірургом у Згурівській центральній районній лікарні. Виконував складні ургентні операції загальної хірургії, реконструктивні втручання (торакальні, травматологічні, абдомінальні, пластичні тощо) – як у стаціонарі, так і в амбулаторних умовах. Менше ніж за пів року мені запропонували очолити відділення загальної хірургії, мені було 27 років.
– Не страшно було одразу після університету стати керівником? Чи стикалися з упередженнями через молодий вік?
– Я вже мав досвід керівництва. Ще під час навчання я був головою студентської ради, старостою групи, головою студентського наукового гуртка – можливо, люди вбачають у мені лідерські якості. Звісно, спершу виникали упередження, особливо від старших колег. Наприклад, у лікарні працював досвідчений хірург, якому вже за 70. Спочатку мені всілякими способами не давали виконувати операції самому. Згодом я наполіг, щоб він дозволив мені провести операцію під його наглядом, аби він упевнився в моїх здібностях. Після того, як мені вдалось успішно виконати операцію, яку досвідчений хірург все життя боявся робити, він став більше довіряти мені оперувати самостійно. Після тієї операції пацієнти почали йти до мене.
– Як думаєте, молоді лікарі мають перевагу перед старшими?
– У кожного віку є свої переваги. Молоді хірурги більш амбіційні, безстрашні, спраглі до навчання та легше втілюють новітні методики лікування. Старші хірурги – більш помірковані, консервативні, користуються методами, які усталені в їх думці як ефективні, хоч вони й можуть бути застарілими. Кожен пацієнт може обрати собі лікаря до душі, головне – результат.
Я вважаю, це чудово, коли молоді фахівці приходять у медицину. Коли я почав працювати, в лікарні ще був «совковий» підхід. Наприклад, трофічні виразки лікували гіпертонічними розчинами, марганцівкою з сіллю – варили, прикладали, використовували старий шовний матеріал, який часто давав ускладнення. Це «польовий» метод, і рани гоїлися роками. Нині є сучасні пов’язки, препарати, що прискорюють загоєння. До прикладу, раніше перед операцією обробляли шкіру розведеними антисептиками, бо «хтось сказав, що будуть опіки». Як наслідок, мали більше 50% випадків ускладнень у вигляді нагноєння післяопераційних ран. Я змінив цей підхід і в нас частота знизилась до 0,5%.
– Ви проходили стажування в Німеччині. Чим відрізняється підхід там і в Україні?
– Ще до початку повномасштабної війни я пройшов стажування у клініці Clinic Bel Etage в Німеччині. Її директор Андреас Шмітц – визнаний фахівець, який оперує головний і спинний мозок, найскладніші патології. Наш земляк, Олег Майкан, очолює там відділення пластичної хірургії, він і запросив мене до себе.
Я багато чого навчився, але водночас усвідомив, що в Україні недооцінюють наших фахівців. Ми працюємо за тими самими принципами. Але якщо в Європі – все строго за протоколом, то в Україні хірург має більше свободи, можливостей, але й відповідальності. Наприклад, в Німеччині працюють строго за алгоритмом без можливості маневру. У нас же більше простору для креативу, адже далеко не всі пацієнти є «стандартними», і ми можемо максимально індивідуально підходити до операції.
Наші лікарі не застраховані від ускладнень, тому зобов’язані зробити все ідеально з першого разу. А ще після початку війни багато пацієнтів, які побували в Європі, повертаються лікуватися в Україну, бо тут і дешевше, і швидше, і часом якісніше.
«Найскладнішу операцію робив на своє 28-річчя – військовому, який потрапив під обстріл»
– Яка операція була найскладнішою чи найбільш пам’ятною для вас?
– Найскладніша була на початку повномасштабної війни, 18 березня 2022 року, в мій 28-й день народження. Я провів шість годин в операційній, рятуючи пораненого військового. Ситуація була критична: ворог уже був біля Нового Бикова – за 15 км від Згурівки. Військового обстріляли з «градів». У військовому госпіталі сказали, що не роблять таких операцій і можливості для евакуації не було. Це була моя перша в житті операція на відкритому серці, аорті, легенях, оці й кінцівках одночасно. Після операції я знепритомнів від стресу.
Інший дуже емоційний випадок – хлопець, якого ми врятували в критичному стані. Згодом він став бойовим медиком, врятував понад 380 побратимів і отримав звання Героя України. Один врятований – це сотні врятованих ним. Ось вам і ефект метелика.
Від апендектомії до пластики обличчя: які операції виконує хірург
– Коли ви повернулися до пластичної хірургії?
– У липні 2022 року я відновив прийом у приватній клініці в Києві. Зросла кількість пацієнтів, які потребували реконструктивних операцій через поранення. Також зменшився відсоток медичного туризму – люди побачили, що українські лікарі не гірші, а подекуди – й кращі. І ще одна причина – люди почали більше цінувати момент: «життя одне і коли, якщо не тепер».
– Чим відрізняються естетичні й реконструктивні операції?
– Пластична хірургія виконує не лише естетичну функцію, а й має надзвичайно важливе значення у відновленні фізичних функцій обличчя та тіла. Естетичні операції пов’язані насамперед із покращенням зовнішності, усуненням зовнішніх дефектів або втіленням особистих бажань пацієнтів. До таких втручань належать, зокрема, мамопластика, підтяжка шкіри та інші операції, які змінюють зовнішній вигляд людини відповідно до її запитів.
Реконструктивні операції спрямовані на відновлення втрачених функцій тіла після важких травм, поранень, опіків, хірургічних втручань, зокрема онкологічних. Не кожен пластичний хірург працює в обох напрямках – естетичному та реконструктивному, адже для кожного з них потрібні специфічні знання, підготовка і навички. Водночас важливо розуміти: до реконструктивної операції можна переходити лише після повного загоєння ушкодженої ділянки. Як правило, це відбувається не раніше ніж через пів року – рік після травми.
– Чи доводилося виконувати реконструктивні операції військовим?
– Так, це передусім реконструкція обличчя, заміщення дефектів м’яких тканин після пошкоджень кінцівок або тулуба, пересадка шкіри, складні операції на обличчі та кінцівках. Однією з поширених проблем є дерматогенні контрактури – це коли після опіків на шкірі утворюються рубці, які обмежують рухливість суглобів і потребують хірургічної корекції. Реконструктивні втручання військовим я виконував у межах своєї компетенції безкоштовно, на волонтерських засадах.
Загалом в Україні сформувалася активна професійна спільнота хірургів, яка співпрацює між собою – ми направляємо пацієнтів одне одному залежно від технічних можливостей та досвіду кожного лікаря. Якщо знаю, що хтось із колег зможе зробити ту чи іншу операцію якісніше або має доступ до потрібного обладнання, – обов’язково передаю пацієнта, так само колеги й передають пацієнтів мені. Переконаний, що кількість звернень за реконструктивними операціями зростатиме і надалі, адже наслідки війни, на жаль, даються взнаки.
– Як ви почали працювати у Переяславі?
– У Згурівці я працював до травня цього року. Із Переяслава часто зверталися пацієнти, пропонували мені переїхати до Переяслава. Хтось із них порадив мене головному лікарю Переяславської лікарні. Так я вперше приїхав до міста. Головний лікар – Віталій В’ячеславович Гетьман – знав мене як «хірурга зі Згурівки», так мене усім і представляв і всі розуміли про кого мова (усміхається). Згодом запропонував мені стати виконуючим обов’язки завідувача відділення.
– Які операції ви виконуєте в Переяславській лікарні? Чи можна звертатися із загальними проблемами?
– Звісно. Тут я виконую:
- операції при апендициті (апендектомія)
- операції при холециститі (холецистектомія)
- оперативне лікування перфоративної виразки шлунку та ДПК (лапаротомія)
- лікування гриж живота лапароскопічно та відкрито
- лапароскопічне лікування діафрагмальної грижі
- видалення новоутворень (крім злоякісних)
- операції при кишковій непрохідності
- ампутації
- лікування геморою, анальних тріщин, підшкірних кіст
- травматологічні операції (пластини, ендопротезування)
- операції при пораненнях та травмах
- пластичні і реконструктивні операції
«У Переяславі є сучасне обладнання, якого немає навіть у деяких столичних клініках»
– Яким ви побачили хірургічне відділення в Переяславській лікарні на момент початку роботи?
– Насправді я приємно вражений станом хірургічного відділення, адже тут є сучасна операційна, повністю обладнана всім необхідним для проведення складних оперативних втручань. Крім того, облаштовані комфортні палати і створені належні умови для післяопераційного догляду пацієнтів. Особливо варто відзначити наявність нового високотехнологічного обладнання, яке є далеко не в кожній приватній клініці.
Наприклад, у відділенні встановлений наркозно-дихальний апарат – складний і дороговартісний прилад, що забезпечує анестезію та підтримку дихання пацієнта під час операцій і в критичних станах. Я працюю у багатьох приватних клініках, і можу сказати, що навіть там такий апарат є не всюди. Його наявність у державній лікарні – це справді вагомий показник рівня оснащення. Також є багато іншої нової апаратури, яка дає більше можливостей до кращих результатів оперативних втручань. Зокрема, лапароскопічна стійка, інтраопераційний рентгеноскоп для травматологічних та нейрохірургічних втручань.
Так само варто згадати про сучасні електроножі, функціональні операційні ліжка, інструменти, які дозволяють якісно й безпечно проводити втручання. Іноді навіть у дорогих приватних клініках немає тих технічних можливостей, які вже є в Переяславській лікарні. Так, стіни ще потребують ремонту, є нюанси з косметичним виглядом приміщень. Але, на мою думку, першочергово потрібно оновлювати технічне оснащення, створювати сучасну базу, а вже після цього – переходити до естетичного оновлення.
– Як плануєте розвивати хірургічне відділення?
– Насамперед важливо інформувати населення про те, які сучасні операції вже доступні, яке обладнання є в наявності та який рівень медичної допомоги тут забезпечується. Люди мають знати, що в Переяславі можна отримати якісне хірургічне лікування на рівні провідних установ. Також варто говорити про те, що у відділенні ведеться наукова робота.
Зараз пишу дисертацію на базі кафедри роботизованої загальної і метаболічної хірургії в Інституті післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. До Переяслава періодично приїжджає професор, завідувач кафедри та мій науковий керівник – мої хороші друзі, які завжди допомагають в складних ситуаціях. Ми маємо змогу залучати колег, провідних фахівців у галузі, та разом із ними виконувати оперативні втручання широкого спектру. Крім того, всебічна підтримка керівництва лікарні дає нам все більше бажання і можливостей прогресувати. Такий формат співпраці відкриває перед відділенням великі перспективи розвитку і дозволяє суттєво підвищити якість медичних послуг.
- Адреса КНП «Переяславська БЛІЛ»: м. Переяслав, вулиця Богдана Хмельницького, 137
- Сайт: pereyaslav.crl.net.ua
- Facebook-сторінка лікарні за посиланням
- Instagram Григорія Стрикуна за посиланням
Нагадаємо, в Україні з наступного року щеплення проти ВПЛ буде безкоштовним для дівчат 12-13 років.