Захиснику з Переяслава Михайлу Хрумалу 5 вересня могло б виповнитися 45 років. Та три роки тому він віддав своє життя за Україну. На фасаді рідної школи Героя, Переяславської гімназії №3, відкрили меморіальну дошку на його честь, повідомляє Proslav.

Вранці 12 вересня на шкільному подвір’ї, де колись навчався Михайло Хрумало, зібралися його найрідніші люди, педагогічний колектив, учні гімназії, представники влади й духовенства, а також небайдужі мешканці міста. Церемонія відкриття меморіального знаку розпочалася з виконання державного гімну України та хвилини мовчання в пам’ять про всіх полеглих Героїв.


Життєвий шлях Михайла Хрумала
Після закінчення дев’яти класів третьої гімназії Михайло продовжив навчання у місцевому, тоді ще професійно-технічному училищі. Згодом проходив службу в армії, після якої повернувся до звичайного цивільного життя з його радощами й турботами. Але війна змінила його долю.
25 лютого 2022 року, у другий день повномасштабного вторгнення, Михайла Петровича призвали до військової частини в Білій Церкві, де він вже проходив службу раніше. Він без вагань став на захист країни у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Хоча офіційно його посада була – водій ІІ-ї механізованої роти І-го механізованого батальйону, фактично він виконував завдання штурмовика і постійно був на передовій. Бився під Черніговом, Харковом, у Бахмуті. Побратими згадують його як надійного товариша, відважного воїна, людину, якій довіряли, і яка завжди була поруч, підтримувала словом і ділом.
7 червня 2022 року Михайло Хрумало загинув під час виконання бойового завдання. Ворожа артилерія обстріляла позиції українських військових поблизу населеного пункту Миколаївка Попаснянського району Луганської області. Посмертно він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.


Відкриття меморіальної дошки
Право відкрити пам’ятний знак надали батькам Героя – Лідії Михайлівні та Петру Федоровичу.

Настоятель храму Святого рівноапостольного князя Володимира Великого ПЦУ, проієрей отець Іван Будняк, запросив присутніх до спільної молитви й освятив меморіальну дошку.

– Приклад справжнього патріота – це коли людина любить свою державу, народ, дітей, і віддає найдорожче – власне життя. Він оцінив свободу України й право називатися українцем вище, ніж своє життя. Це найбільша жертва, яка прирівнюється до жертви Ісуса Христа. Тому нашим святим обов’язком є пам’ятати про нього. Ця дошка нагадуватиме нам, що ми не маємо права здаватися, а повинні боротися – як із власними гріхами, так і заради творення добра та процвітання України, яку Михайло так любив, – зазначив отець Іван Будняк.


Герой на полі бою й у звичайному житті
Ведуча церемонії Влада Черненко наголосила, що Михайло був героєм не лише на полі бою, а й у звичайному житті. Він став батьком для трьох дітей – доньки та двох синів, які були ще зовсім маленькими, коли він одружився з їхньою мамою.
– Його не можна назвати просто гарним вітчимом, адже він був для них справжнім татом. Коли дружина передчасно пішла з життя, Михайло залишився з дітьми й виховував їх з любов’ю та турботою. Для них він став опорою, прикладом мужності та гідності, – розповіла ведуча.

Сьогодні його діти вже дорослі й мають власні родини. Сини, як і їхній батько, носять військову форму й продовжують його шлях захисника.

Сестра Героя Наталя Яковенко згадує, що Михайло не вагався, коли в другий день війни його викликали до військкомату:
– Ми просили почекати, але його молодший син Валентин служив у армії і ще до початку війни його відправили на Донеччину. Міша сказав: «Я піду – буду ближче до сина, можливо, зможу допомогти». Він був добрим, завжди всім допомагав і підтримував, був хорошим сином, братом, батьком, дідусем. Війна забрала його, і біль від цієї втрати неможливо забути. Ми будемо любити і пам’ятати його завжди.

Друг дитинства Михайла – Володимир Сіропол – зі сльозами на очах поділився теплими спогадами:
– Ми з Мішею народилися майже одночасно, його день народження – 5 вересня, на три дні раніше. Ми виросли поруч, ніколи не сварилися, завжди розуміли одне одного. Він був гордий, мужній, завжди говорив по суті. Наш обов’язок – пронести його ім’я та імена всіх Героїв, які віддали життя, крізь роки і покоління. Такі, як Міша, – приклад для нас.

До присутніх звернувся міський голова Переяслава Вячеслав Саулко:
– Дуже важко говорити про тих, кого вже немає. На жаль, наші гімназії рясніють меморіальними дошками. Але ми зобов’язані пам’ятати: сьогодні на Переяславщині 212 Героїв, які віддали життя, ще 198 вважаються безвісти зниклими. Михайло навчався в цій школі так само, як ви, діти. Він одним із перших пішов захищати країну й віддав найдорожче. Кожного разу, приходячи до школи, подивіться на цю дошку і скажіть «дякую». Адже Герої зробили все для того, щоб у нас було майбутнє.

Директор гімназії №3 Володимир Бражник у пам’ять про випускника зачитав вірш. А класна керівниця Михайла Людмила Романенко сказала:
– Я пишаюся тим, що була класним керівником справжнього Героя. Говорити про втрати завжди складно, а коли йдуть із життя такі молоді люди – боляче вдвічі. Цей пам’ятний знак постійно нагадуватиме нам про жахливу війну, про нашого випускника й про материнський біль. Пам’ять про нього житиме у наших серцях завжди, – сказала Людмила Григорівна.


На завершення церемонії присутні поклали квіти до меморіальної дошки.
– Сьогодні Михайло Хрумало повернувся до своєї школи назавжди. Його очі промовляють до нас: «Ні, я не помер. Я живий. Я тут, і завжди буду охороняти шкільне життя ваших дітей». Ми пам’ятатимемо його й передаватимемо цю пам’ять наступним поколінням, – підсумувала ведуча Влада Черненко.










Нагадаємо, у Переяславі попрощалися із загиблим Героєм Олександром Гришком.