Більше року переяславська виконавиця Ганна Ляч очолює народний аматорський вокальний ансамбль КЗ «Переяславський ЦКМ» під назвою «Вербиченька». Про те, як трансформує уявлення слухачів про нього, позбувається «шароварництва» та шукає нові підходи у роботі, які особисті думки та плани має, розповіла Proslav.
Ганно, справедливо припустити, що за твоїми плечима вже кілька тисяч виступів. Чи змінилися твої внутрішні відчуття перед кожним виходом на сцену?
– З початком війни позбулася страху перед виступами, мандражу й переживань щодо того, що під час виступу щось може піти не так. Натомість з’явилося хвилювання під час виступів з ансамблем – нервую, аби ніхто, бува, через банальне переживання нічого не забув.
Зважаючи на те, що багато років ти проводиш уроки для охочих співати, підтвердиш чи спростуєш тезу про те, що «співати може кожен»?
– Я, скоріше, підтверджу цю думку. Заспівати може кожен. Питання у тому, наскільки людина цього хоче й наскільки готова приділяти цьому час, докладати зусиль. Заспівати може кожен, а от навчитися співати правильно, технічно – це вже треба постаратися, цьому треба вчитися.
Чи доводилося тобі відмовляти людям, які хотіли співати, але з якими ти з якихось причин не могла займатися?
– Так, звісно. І я можу пояснити, чому. Якби в мене була своя вокальна школа, то я б узяла ще кількох викладачів, і ми займалися б з усіма охочими. Як керівниця вокальної студії, я маю 18 годин на тиждень, а заняття з одним учнем триває годину. Якщо вокаліст ще зовсім «сирий», для нього треба більше часу, ніж раз на тиждень. Одна година на тиждень – це дуже мало для якісних занять вокалом.
Нині ти керуєш народним аматорським вокальним ансамблем «Вербиченька», в якому ти прийшла на зміну Наталії Александровій. Як пройшов період трансформації і чи всіх дівчата, які виступали раніше, лишилися?
– Я керую народним аматорським ансамблем «Вербиченька» і тільки ним. Кажу це, бо іноді може здаватися, що в мене кілька колективів, адже на сцені склад постійно змінюється – дует, тріо, квінтет. Наразі у складі ансамблю 14 дівчат. На сцену одночасно виходять максимум десять. Це пов’язано з технічними можливостями, яких, відверто кажучи, бракує, аби зробити гарну постановку чи належно «визвучити» колектив.
Наймолодшій нашій учасниці 13 років, найстаршій – 35. Усі дівчата одна одну розуміють, усі комунікують, ніби однолітки. В ансамблі Наталії Леонідівни окрім неї, останнім часом, на сцені були Юлія Денисенко та Надія Томчук. Після того, як я очолила колектив, ці дівчата залишилися в колективі й об’єдналися з ученицями вокальної студії «Мелодія», якою я керувала до того.
Чи плануєш залучати до участі в колективі мешканців сіл громади?
– Наразі колектив сформований, тому найближчим часом не планую долучати нових солістів. Проте надалі дуже хотілося б поїхати по селах з якимись майстер-класами. Можливо, ми б надихнули місцеву молодь на здобуття професійної музичної освіти чи створення подібного ансамблю.
Як відбувається робота з колективом?
– Наш темп роботи залежить від кількості запланованих виступів. Загальна репетиція відбувається раз на тиждень – щоб поспілкуватися, звести до купи партії і «зіспіватися». Решту часу приділяю індивідуальним заняттям, іноді в дистанційному форматі. Постановка номера готується мінімум за два тижні до виступу. Що ближче до виступу, спільні репетиції проводимо частіше. Не хочеться, аби номер був невдалим чи, тим паче, став приводом для обговорень. Наразі є кілька вивчених пісень, які бережемо до кращого часу.
Не трапляється, що хтось ображається, бо бере участь в меншій кількості номерів, ніж інші солістки?
– Ні. Раніше я думала, що буде складно пояснити дівчатам, чому хтось із них бере участь у певній постановці, а хтось – ні. Але, слава Богу, вони нормально ставляться до моїх рішень. З часом у нас сформувався рівень довіри. Але, так чи інакше, усі дівчата брали участь у виступах на сцені.
Чи ділилися дівчата з тобою своєю мотивацією займатися музикою?
– Хтось хоче виступати на сцені, хтось хоче писати чи вже пише свої власні пісні. Я їм у цьому допомагаю й намагаюся всіляко підтримати. Бо в мій час таких можливостей було значно менше. Не було того ж таки корнера у молодіжному центрі «Зустріч», де ми з дівчатами пробуємо записувати наші бек-вокали. Передусім кожна з дівчат хоче співати для себе. Є й випадки, коли дівчата колись співали, але з певних причин покинули музику і тепер вирішили повернутися, почати спочатку.
Коли люди чують назви «Вербиченька» чи, умовно, «Калинонька», часто уявляють, що зараз на сцену вийдуть літні люди в народних костюмах. Як позбуваєтеся цього стереотипу в піснях, вбраннях і всьому іншому?
– Почнемо з того, що в моєму житті було багато вокальних конкурсів – я багато чого бачила і аналізувала. Завжди думала, що б я змінила у виступі того чи іншого колективу який бачу на сцені. Без образ комусь, але мені завжди було прикро за тих, хто з року в рік виступає у одному й тому ж вбранні. Але, водночас, я маю розуміння, що навіть цей один комплект костюму можна обіграти по різному – умовно, лишити вишиванку й вдягти штани, замінити спідницю чи лишитися в ній помінявши верх.
Стосовно постановки, то мені у соцмережах іноді трапляються виступи українських колективів, на які я дивлюсь з чітким розумінням – «я не хочу, аби й ми так виглядали». Тому намагаюсь, щоб мій колектив виконував пісні відповідно віку його учасниць, їхнього зовнішнього вигляду і вокальних можливостей.
Стосовно народних пісень, то я їх дуже люблю. Особливо у виконанні молодих красивих дівчат. Мені подобається не «шароварити», а адаптувати – сучасно і якісно. При цьому треба зробити так, аби й через кілька місяців і років потому нам не було соромно за виступ.
Багато хто говорив, що оця невідповідність назви і зовнішнього вигляду народного аматорського вокального ансамблю «Вербиченька» грає нам на руку. Бо справді складається враження, що зараз вийдуть досвідчені жінки і будуть співати гарних задушевних народних пісень. А виходимо ми, і люди розпливаються у посмішці тільки тому, що у них розбився цей, згаданий тобою, стереотип. Бо виявляється, що «Вербиченька» може бути от такою, що вона вміє вдало переродити старі, напівзабуті пісні в різних жанрах, поставити на них певну постановку. Так триватиме й надалі – ми неодмінно будемо експериментувати й пробувати щось нове, аж поки не викристалізуємо розуміння, який формат є справді нашим.
Оця приставка «аматорський» не ображає учасниць колективу? Бо, знову ж таки стереотипно, це сприймається як щось не надто професійне.
– Складне питання. Ведеться так, що аматор – це та людина, яка вдома співає перед дзеркалом. Але ж мої дівчата навчаються, тому не можу сказати, що вони аматори, але можу впевнено сказати, що усі вони вокалістки різного рівня – відповідно до того, хто і скільки з них цим займається. Разом з тим дві дівчини вчиться на спеціальності «Музичне мистецтво» в нашому університеті, ще одна вступила цьогоріч на академічне відділення в академію і буде вчитися цьому кваліфіковано.
Якщо вдатися до сухої статистики, то скільки пісень в репертуарі має «Вербиченька», скільки костюмів? Які успіхи маєте?
– У нашому репертуарі близько тридцяти пісень. Усі вони різні, підготовлені для різних тематичних заходів, вечорів відпочинку й для того, щоб ми могли прийти і просто розігріватися й надихатися на роботу. Наприкінці липня ми отримали дуже багато нагород на онлайн-курсах – перші місця, гран-прі. Нас належно оцінили. Але усі ми однаково хочемо не так наших перемог, як Перемоги у війні.
А наскільки часто і яким чином оновлюється репертуар? Усі учасниці долучаються до його формування?
– Переважно ці пісні обираю я, спираючись на вподобання дівчат, які я вже певною мірою розумію. На індивідуальних заняттях вони мені приносять пісні, можуть співати, що хочуть. На спільних заняттях я їм пропоную якусь композицію, і у форматі спільного діалогу ми вирішуємо – співати чи ні. Якщо так, то розкладаємо композицію на голоси, розбираємо партії і готуємо композицію до того, аби її почули слухачі. Іноді хтось із дівчат може принести якусь пісню, іноді одразу дві пісні розглядаємо і приймаємо рішення.
У всякому разі я нікого і ні до чого не примушую – в нашому колективі усе по любові і згоді. І якщо хтось не хоче співати ту чи іншу пісню, може її не співати, якщо не хоче брати участь у тому чи іншому заході з якоїсь причини – теж не проблема. Я до цього дуже лояльно ставлюсь, бо в кожної людини в житті бувають різні етапи і стани можуть бути: хтось готовий виступати завжди, у когось це залежить від настрою. Але якщо вже людина погодилася і я на неї розраховую, то вона повинна це зробити.
А була якась пісня, яку за цей час ви відкрили аудиторії?
– Це було 5 липня під час благодійного концерту «Незламні» у парку Тараса Шевченка, коли ми у тріо співати пісню «Як почуєш в серці зов». Коли я її тільки знайшла, одразу ж відклала для нашого репертуару. Завжди, коли виступаю, дивлюся на людей – маю розуміти як їм це виглядає, чи їм це подобається, чи даємо ми їм якусь емоцію. І от, бачу – всі стоять і слухають, немов зачаровані. На цю пісню немає обробок сучасних, ніхто її не виконував на популярних талант-шоу, вона не вірусилася у ТікТок. Я не була здивована, що люди її не знають, але водночас була дуже рада, що ми відкрили цю пісню для переяславців, що люди її вирізнили з-поміж інших.
Я підраховую що у нашій громаді є десь кілька десятків народних колективів, і завжди цікавило – чи вдається їм розминатися у підборі репертуару. Чи не буває такого, що колективи співають одну й ту ж пісню, або існує конкуренція за пісні?
– Є ситуації, коли пісні повторюються, але я намагаюся їх уникати – це по-перше. По-друге, я ніколи не розуміла, з чого виникають такі розмови, бо у кожному з випадків є автор пісні. Як керівник, я намагаюся так побудувати репертуар, щоб наші пісні не перетиналися з піснями інших колективів – ні хореографічних, ні вокальних, колективних або сольних. Я роблю це обережно, і тим більше не бажаю, аби через це виникали якісь конфлікти. Не знаю, звісно, що відчувають інші керівники, коли хтось співає пісню, на яку вони «поклали око», так би мовити. Але для мене в цьому немає катастрофи.
Зважаючи на те, що ви співаєте багато сучасних пісень, викладаєте їх в мережі і тегаєте виконавців, чи мали якісь реакції від тих, кого переспівуєте?
– Катерина Павленко з гурту Go_A була чи не першою, хто відреагував на нашу помітку в Instagram – їй сподобалася наша адаптація пісні «Шум». Спілкувалася з гуртом YAGODY, які схвально відгукнулися про наш переспів їх пісні «Зелена ліщина». На пісню «Гуляли» реагував Kozak Siromaha. Можливо, не всі з них поширювали це у сторіз, але в особисті повідомлення 100% всі реагували.
Як вплинула на колектив, митців громади війна? На які пісні є запит?
– У перший рік війни ми активно їздили до військових – вони слухали, аплодували, підспівували пісні. Після виступів дякували і говорили, що це їх перезавантажує. Коли ми виступали для них у 2022 році, то хлопці гарно сприймали пісні «Їхали козаки», «Розпрягайте, хлопці, коней», «Ой, у лузі червона калина», попурі українських пісень. Нині, на жаль, таких виступів немає, бо багато військових справді воюють, є дуже багато втрат і поховань.
На кого варто рівнятися в музиці тим, хто хоче не тільки слухати а й чомусь вчитися? Хто із сучасних виконавців може нативно навчити хорошому співу?
– Я рекомендую слухати все – усі жанри, усіх виконавців, усі гурти і дуети. Треба багато наслухатися, аби перейняти вокальну техніку. Приміром, я з самого дитинства і десь до років шістнадцяти так і робила. Це дало мені гарну базу і грунт. Згодом навчилася робити це правильно, розуміти як працює мій організм, як співати простіше і правильніше. Я називаю це «наслуханістю». Навіть ніде не займаючись, але багато слухаючи, ви розширюєте свій кругозір. Бо, навіть коли ви слухаєте, ваші голосові зв’язки все сприймають. Рекомендую слухати щось зі старого, хоч у більшості відомих вам сучасних виконавців – Lely45, Артем Пивоваров, LAUD, Shumei, Klavdia Petrivna чи Yaktak – є індивідуальність, і вони співають абсолютно по різному – мають різні подачі і вокальні техніки. Головне не ставити собі рамок.
У чому твій секрет успіху як вокалістки? Які ритуали маєш перед виходом на сцену?
– Передусім я маю налаштуватися на пісню. Трішки помовчати і скласти в своїй голові те, яким я бачу свій виступ у цю мить. Це відбувається тут і зараз, а не за добу до виступу чи ще раніше. Під час репетицій ставлю собі певні установки: думати про дихання чи чітку артикуляцію, атаку звуку. На сцені намагаюся відключитися і просто прожити й проговорити цю пісню, веселу чи сумну, глядачу. Звісно ж, у часі війни стає усе складніше виходити на сцену із веселими піснями. Надскладно абстрагуватися знаючи про свіжі новини. Проте хочеться аби люди на ці кілька хвилин відволіклися від усього, як це роблю і я сама.
Знаю, що ти постійно зростаєш над собою в професійному плані, переймаєш досвід у лідерів музичного ринку. Розкажи будь ласка, про це.
– Усе почалося з професійного навчання в нашому університеті, а під час епідемії до цього додалися певні прикладні онлайн курси. Навесні їздила на URBAN MUSIC conf – найбільшу музичну офлайн-конференцію в Україні, в рамках якої можна було перейняти досвід у топпродюсерів, артистів та менеджерів. Там я познайомилася з багатьма виконавцями, тіктокерами. Говорили про те, як просувати свій творчий продукт у соціальних мережах, про внутрішній і особистісний розвиток, тенденції розвитку української культури, пошук нових напрямків в музиці. Для мене ця конференція була повчальною, бо я пишу свої власні пісні.
Минуло майже півроку, відколи люди почули твій перший сольний сингл «Місячне сяйво». Можеш сказати, що дала тобі ця історія і що далі?
– Я вважаю, що, як для початку, мені все вдалося. Було багато відміток в сторіз, пісню використовували у ТікТок, поширили телеграм-канали. Також цю пісню під час свого стріму в Twitch слухав відомий блогер Михайло Лебіга, вона мала кілька радіоротацій. Загалом від моменту релізу «Місячне сяйво» на платформі YouTube Music прослухали більше 7 000 разів. Протягом осені вийде мій другий сингл під назвою «Час», вже відзняли на нього відеороботу.
Що наразі можеш порадити тим, хто має свої пісні і хоче так само спробувати просувати свою творчість?
– Головне – щоденно писати тексти, підбирати якісь мелодії. Робіть це регулярно, нарощуйте свою продуктивність. Знайдіть можливість якісно записати щось на студії. Хоча б для себе, щоб слухати і мати розуміння того, що вам дійсно це подобається і ви хочете ще. Спіймайте хвилю натхнення, бо в піднесеному стані будете мати бажання творити. Якщо ви хочете випустити свою пісню то знайдіть дистриб’ютора, і за кілька тижнів, після перевірки, вона з’явиться на платформах. Не прив’язуйтесь до досвідів інших – торуйте свій шлях, формуйте свою команду. Ніколи не пізно щось розпочати, скільки б років вам не було. Головне, мати мотивацію і знати для чого це вам. Нині є всі можливості для розвитку і зростання. Не роблять тільки ліниві.
Яким ти бачиш розвиток музичної освіти в громаді?
– Я б дуже хотіла, щоб у нашому місті була якась приватна вокальна школа по аналогії танцювальних студій, які у нас є. Мені здається, у приватній практиці люди викладаються набагато більше. Грає якась «нота совісті», адже «гроші заплатили, треба їх відпрацьовувати». У ансамбль зараз я людей не набираю, у музичну школу йти хочуть не всі. У цей же час у місті, як на мене, бракує можливостей для занять музикою на якомусь аматорському рівні. Не знаю, чи пішло б це діло тут і зацікавилися б люди. Але, думаю, що спробувати таку практику в майбутньому комусь точно варто.
Чого наразі бракує особисто тобі і твоєму колективу?
– Страшенно бракує спокою. Нині я в певному моменті невизначеності – хочеться дуже багато всього зробити, все встигнути: робити для ансамблю якісні постановки, дбати про наш вигляд, ще краще звучати. Хочеться більше вдячності від слухачів для дівчат – більше добрих слів і вдячності. Бо вони прагнуть ставати кращими і постійно вдосконалюються. І вони цього справді заслуговують. Стосовно власної творчості, то хотілося б більше продуктивності – більше релізів і студійної роботи. Проте поки я не можу приділяти цьому більше часу. Можливо, з часом, щось зміниться.
Що побажаєш своїм слухачам і нашим читачам?
– Хочу побажати усім читачам хоч на мить зупинитися, проаналізувати, щось обдумати чи переосмислити, відпочити і йти далі. Бо іноді для того, аби все не покинути, треба такі от моменти перезавантаження.