Тарас Костін був міським головою Переяслава впродовж 2014–2020 років. Нині він служить у лавах Збройних сил України, обіймаючи посаду головного сержанта 3-го механізованого батальйону 67 окремої механізованої бригади. Попри службу на фронті, залишається діючим депутатом Київської обласної ради та головою постійної комісії з питань регламенту, законності та взаємодії з правоохоронними органами.
В інтерв’ю пресслужбі бригади військовий із позивним «Мер» поділився спогадами з роботи міським головою, розповів про перші дні повномасштабного вторгнення та щоденні виклики у війську.
Пане Тарасе, Ви були міським головою Переяславської ОТГ у період з 2014 по 2020 роки. Що найбільше запам’яталося?
– Завжди непросто давались громадські слухання з проблемних питань міста. Приходило від 150 до 300 людей, тривали жваві дискусії, іноді протистояння, емоційні виступи активних (часто заангажованих) громадян. Я, як міський голова, вів ці слухання – потрібно було вислухати кожного та напрацювати виважене рішення, іноді через 2–3 раунди переговорів. Також запам’яталися офіційні візити до Переяслава Президента України, іноземних делегацій, видатних діячів і спортсменів, а також поїздки для обміну досвідом з міськими головами інших міст (Естонія, Німеччина, Франція, Китай). Із сумних спогадів – дзвінок від начальника військкомату про першого загиблого воїна в зоні АТО у 2014 році, на жаль, такі дзвінки були й надалі.
Ваше головне досягнення на посаді мера…
– Вдалося впровадити демократичну та прозору господарську діяльність місцевого самоврядування: земельні аукціони, тендерні закупівлі робіт і послуг, конкурси на вакантні посади керівників і працівників. Рішення на сесіях міської ради приймалися на демократичних засадах. Також важливі досягнення: повернення історичної назви міста Переяслав (із 1943 – Переяслав-Хмельницький), наведення порядку з вивезенням твердих побутових відходів (було близько 20 стихійних сміттєзвалищ), знайшли гуманне вирішення проблеми безпритульних тварин.
Також запровадження енергоефективності та економія ресурсів, відновлення інфраструктури міста: освітлення вулиць, зони відпочинку, дитячі та спортивні майданчики, фонтани, тротуари, система відеоспостереження тощо.
Що відчули 24 лютого 2022 року?
– Відчув, що тепер усе буде по-іншому – буде запекла боротьба за свободу. Зібрав речі та пішов у військомат.
Як громада відреагувала на Ваше рішення йти у військо?
– У перші місяці війни були великі черги до військкоматів, там було багато патріотично налаштованих людей – я серед них розчинився. Думаю, ніхто особливо не переймався цим питанням: у всіх були свої проблеми й завдання.
Як почався Ваш бойовий шлях у 67 ОМБр?
– До нашої бригади потрапив за наказом Генерального штабу Збройних Сил України згідно з планом переміщення 03 січня 2025 року на посаду командира відділення.
Що для Вас означає бути головним сержантом батальйону?
– Передусім це велика відповідальність. Робота з людьми, особливо з військовослужбовцями, непроста. В армії немає вихідних – ти на службі 24/7. Від твого рішення іноді залежить доля підлеглих, тому постійно відчуваєш невидиму напругу – чи все зробив правильно.
Головні виклики у Вашій щоденній роботі на війні…
– Наразі це пошук людей на вакантні посади батальйону, зокрема, й тих військовослужбовців, які пішли в СЗЧ, їхня мотивація для подальшого якісного виконання бойових завдань. Пошук додаткових ресурсів, контроль і підтримка дисципліни.
Які риси керівника з політичного життя допомагають Вам у війську?
– Досвід роботи з людьми, комунікабельність, відкритість і прозорість у спілкуванні. Також особисті зв’язки, які залучаємо на благо розвитку та підтримки батальйону.
Найважча та найсильніша мить за час служби.
– Найважчі миті – втрата побратимів. Найсильніша – народження мого сина Ярослава.
Як Ви описали б бойовий дух 3 механізованого батальйону?
– Бойовий дух і мотивація поступово відновлюються. Надзвичайно важливий момент у становленні бойового духу в будь-якому підрозділі – адекватне, справедливе командування. У нас в 67 бригаді з цим порядок – можна сказати, що пощастило.
Які цінності об’єднують воїнів 67 бригади?
– Любов до України, плече побратима, взаємна підтримка. Адже захищати рідну землю – це не тільки обов’язок, а й велика честь. Ми йдемо до війська не помирати, а знищувати ворога.
Що для Вас значить слово «побратим»?
– Це член моєї сім’ї, брат.
Чи відчуваєте, що на війні довіра важливіша за все інше?
– Звісно. Один із основних принципів успішного війська – довіра одне до одного і до керівництва, яка переростає в повагу.
Як війна змінила Вас особисто?
– Сталося переосмислення життєвих цінностей: не відкладати, жити сьогодні й зараз. Загострилося відчуття справедливості. З’явилася ненависть до політичних аферистів, маніпуляторів і корупціонерів.
Як Ви мотивуєте себе кожного дня?
– Мій день починається з короткої 15-хвилинної фізичної зарядки. Батько казав: «Тарас, в здоровому тілі – здоровий дух». Мотивація з’являється автоматично. У тяжкі хвилини читаю молитви – це допомагає.
Чого, на Ваш погляд, бракує українському суспільству?
– У нас є все – ми це побачили і відчули в перші півроку повномасштабного вторгнення. Наразі не вистачає чесних, відповідальних керівників.
Чи підтримуєте зв’язок з мешканцями своєї громади?
– Звісно. До мене щодня телефонують земляки зі своїми проблемами. Хоч я давно не на посаді міського голови, люди за старою пам’яттю продовжують звертатися. Жодній людині не відмовляю в межах своїх можливостей.
Що для Вас означає перемога?
– Дати жорсткий відсіч ворогу. Створити Сили Оборони за зразком Ізраїлю.
Бачите себе знову в політиці після перемоги?
– Поживемо – побачимо. Наразі про це не думаю.
Якими хотіли б бачити Переяслав і Україну в мирний час?
– Мрію, щоб Україна була комфортним і безпечним місцем для проживання.
Про що мрієте?
– Щоб український їжак (символ 3 мехбату) застряг у пащі російського ведмедя, і ведмідь здох. Щоб ми перемогли у цій війні. Мрію повернутись у Переяслав і жити звичайним мирним життям: виховувати дітей, працювати, кататися на велосипеді й мотоциклі, проводити час з друзями, грати в теніс.
Нагадаємо, у Переяславі щодня вшановують пам’ять Героїв хвилиною мовчання: на центральній вулиці зупиняють рух.