У Переяславі біля Алеї Слави Героїв відбулася церемонія з нагоди роковин з початку злочинної російської агресії проти України, повідомляє Proslav.
Два роки тому росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, яке триває донині. 730 днів триває безперервна боротьба за незалежність і свободу. А загалом 10 років тому загарбники розпочали війну проти України, окупувавши Крим.
– Взимку 2014 року на Майдані Незалежності у Києві провели у засвіти Небесну Сотню. Тоді ще ніхто не знав, що мине десять років і свою Небесну Сотню матиме кожне місто і містечко нашої багатостраждальної Батьківщини. Має її і наша громада. Вони дивляться на нас не лише з портретів на Алеї Героїв. Від їхніх поглядів не сховатися ніде. Спокій їхніх душ залежить від наших молитов і від того, як ми продовжуємо їхню боротьбу за спокій на нашій землі. Тож ми не маємо права опустити руки, аби їхня жертва не була марною, – сказала ведуча заходу Влада Черненко та закликала присутніх вшанувати хвилиною мовчання пам’ять усіх, чиї життя обірвала ця війна.
Серед учасників зібрання були здебільшого рідні захисників, які загинули, виборюючи українські території. До них звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– Велике горе сталося на нашій землі, але найбільше горе – у ваших серцях, бо втратили найрідніших людей. Вранці 24 лютого вся країна спокійно відпочивала, і раптом почула страшний гуркіт ракет, які запустила по ній росія. Нам давали кілька днів, кілька годин, казали, що більше країна не витримає. А вона вистояла, бо наші земляки встали і захистили громаду, захистили всю Україну.
З емоційною промовою виступила голова Студениківської громади Марія Лях:
– Минуло два роки і сьогодні ми тут, на святому місці, віддаємо честь легендарним Героям, які добровільно пішли захищати не тільки свою родину, свою державу, а весь світ. Дуже прикро, що нас тут так мало. Що з нами сталося в тилу? Чому матері стоять і плачуть тут, а здорові чоловіки ховаються і нарікають на владу і військкомат, що їх шукають і призивають на службу? Куди поділася наша єдність? Тільки в єдності ми можемо перемогти! Хлопці втомилися там, а ці хлопці полягли за перемогу! Діти питають: «Чого твій тато дома, а мій на війні?» Невже ми глухі, сліпі і нерозумні? Невже забули слова Тараса, який казав: «Борітеся – поборете»? Невже ми не українці, невже віддамо свою державу кацапії? Не дозвольте собі розслабитися!
Нині українське військо впевнено називають найсильнішим в Європі. Бо наші воїни проявили сміливість, наснагу і гонор бити одну з найбільших армій світу. Бо не мають страху і сумнівів боротися за нашу волю, за наші землі, за наших людей.
До слова запросили начальника групи документального забезпечення відділу № 1 Бориспільського РТЦК та СП, майора Андрія Загнойка:
– Два роки тому на нас напав давній ворог, з яким ми воюємо більше 400 років. Ворог сподівався на хаос в країні, на безлад у Збройних Силах. Він думав, що більший, потужніший, бо готувався до нападу майже 10 років. Але не врахував одного – самовідданості Героїв української нації, прагнення нашого народу до свободи. Єдність українців не дала здійснитися планам загарбників. Сотні тисяч українців стали на захист країни, своїх сімей. На Меморіалі ветеранів Корейської війни у Вашингтоні висічені слова «Свобода не безкоштовна». Ми маємо завжди пам’ятати, яку ціну ми платимо за свою свободу.
Родичам загиблих Героїв Переяславщини вручили їхні високі військові нагороди. Орденами «За мужність» III ступеня посмертно нагородили:
- Бабкова Ігоря Анатолійовича, воїна з Переяслава
- Левчука Володимира Вікторовича, воїна з с. Переяславське
- Ігнатенка Олександра Григоровича, воїна з с. Гайшин
- Кузьменка Максима Григоровича, воїна з с. Пологи-Чобітьки
На знак вдячності полеглим захисникам присутні поклали квіти до підніжжя пам’ятного знаку загиблим воїнам-учасникам ООС та АТО та до портретів Героїв на Алеї Слави.