Переяслав – місто неймовірно талановитих, сміливих, творчих і різносторонніх людей. ProSlav вирішив, що про них необхідно розповідати, ділитися їхніми порадами і досвідом.Можливо, якась із цих історій надихне вас зробити крок, на який ви раніше не наважувались. Днями ми спілкувалися з Петром Шиховим, який 9 років тому приїхав до нашого міста з Донецька, згодом почав розмовляти українською мовою, став учасником Революції Гідності, а зараз несе службу в лавах ТрО. Нині ж на черзі нова історія.
Певні, що багато з вас уже чули про місцевого художника Сергія Чемериса. Проте чи знали ви, що недавно він випустив ексклюзивний авторський мерч і що власники Samsungможуть встановити у своєму гаджеті тему з неймовірним малюнком Сергія? Про це та багато іншого ми поговорили з митцем – радимо почитати кожному, хто захоплюється творчістю або ж просто любить історії про цікавих особистостей.
– Що варто знати про тебе людям, які, можливо, вперше чують твоє ім’я?
– Насправді я зараз сам досліджую себе. Але можу сказати, що я – щира, добра людина, яка прагне нести красу в світ, допомагати іншим і займатися своєю справою. Знаю точно, що я можу все, за що не візьмусь і це моя основа життя, мій внутрішній стрижень! Раніше я працював на роботі, яка ніби загнала мене в рамки. Через це я почувався не дуже добре, відчував, що йду не своїм шляхом і варто змінити вектор розвитку свого життя в бік творчості, саморозвитку та пізнання себе. Коли ж я почав займатися творчістю, у мене наче виросли крила, я відчув, що я на своєму місці та займаюсь тим, чим маю займатись.
– Як давно ти пов’язав своє життя з творчістю?
– Я думаю, це ще з дитинства. Мої обидва дідусі завжди були «рукастими» чоловіками. Один з них, наприклад, корзини плів, виготовляв багато речей своїми руками, мав купу інструментів і йому дуже подобалось це робити. Тато зараз для мене є прикладом майстерності, адже вміє робити все – від ремонту автомобіля до питань електрики та рибальства, одним словом – майстер на всі руки. Я частенько раджуся з ним у питаннях, яких не знаю. А мама була прекрасним викладачем української мови та літератури. У вільний від професійної діяльності час полюбляла в’язати і вишивати. Пам’ятаю, вона мені завжди робила різні светри, шарфи, шапки. На жаль, тоді я цього не цінував, бо малий ще був і не розумів до кінця наскільки це важливо, коли близька тобі людина проявляє так свою любов. А коли вже мами не стало, до мене дійшло, що це справді унікальні речі. Сестра теж вишиває, малює, закінчила музичну школу. Тож у мене вся сім’я творча.
– А з чого почалося твоє захоплення стрінг-артом?
– Мене взагалі привело до цього мистецтва бажання займатися творчістю. Я спочатку знайшов одного українця, який робить stop-motion анімацію і придбав його онлайн-курси. Мені дуже сподобалося, тож я вирішив, що буду цим займатися. Потім поїхав на виставку в Києві – там стояв один хлопець, який продавав книги, серед них була «Історія анімації». Я вирішив її придбати, ми з ним розговорилися і виявилось, що в нього у Києві є власна школа по 2D і 3Dанімації, графіці і т. п. Коли я приїхав додому, вирішив зняти для нього відео-подяку. Він сказав, що кращого відгуку ще не отримував, і додав: «Давай я тобі подарую вхід на будь-який курс з моєї школи». А курси ці коштували близько 9 тис. грн. Я обрав один з них, пройшов його, і після цього Facebook почав підтягувати мені людей, які теж проходили ці курси. Я побачив одну дівчину, яка грає на хендпані, і вирішив їй написати. Ми познайомилися і через декілька місяців я викупив в неї цей інструмент. Тоді я дізнався про те, що в Україні є доволі відомі чи не на весь світ майстерні, почав їздити по фестивалях, відвідувати майстер-класи. На одному з таких заходів я побачив роботи української майстрині у стилі стрінг-арту, які мене наче загіпнотизували. У той момент я зрозумів, що хочу робити щось схоже. Я дізнався контакти цієї дівчини, ми почали спілкуватися, вона розказала мені трішки про матеріали. У неї були набори для початківців з інструкціями, дощечками, гвіздочками, ниточками. Я придбав декілька таких, зробив їх і зрозумів, що мені це подобається. Потім дивився туторіали в YouTube, робив по них, а згодом вже почав імпровізувати. Спочатку робив це все вручну – довелося навіть згадати геометрію. Згодом перейшов на вищий рівень, почав освоювати різні графічні програми та проектувати всі свої картини у вигляді векторних зображень на комп’ютері.
Зараз більшість матеріалів для основи купую в своїх друзів з магазину меблів ДЮКС – у них є власна майстерня й там є все необхідне для мене. Одного разу вони зателефонували і сказали, що в них є зайві дощечки – вони використовувались як приклади різних матеріалів. Я їх забрав і почав експериментувати з ними. Процес створення картин виглядає наступним чином – ти кладеш листок паперу на дощечку і приклеюєш його скотчем, креслиш схему, відмічаєш точки, забиваєш в них гвіздочки, знімаєш папір, а тоді заплітаєш ниточками. І от, почав робити ці картини, але я їх зверху пофарбував і вийшло так, що скотч приклеївся до основи, відбулась хімічна реакція з фарбою і я зіпсував ці заготовки. Почав думати, що з ними робити – викидати було шкода. А перед цим я послухав інтерв’ю, одного відомого художника. Він там сказав, що коли в тебе щось не виходить, не варто це відразу викидати – спробуй цю ситуацію обіграти. Я згадав ці слова, почав це все відтирати і вийшло дуже навіть прикольно. Зробив такі потертості на всіх картинах і зрозумів, що в таких ситуаціях не варто опускати руки. Просто раніше я був страшним перфекціоністом, тому було трохи складно. До того ж робота моя вимагала педантичності – я був інженером з виготовлення прототипів (напрямок електроніки). Можна було в нейрохірургію йти [сміється]. Тому було непросто впоратися з собою, коли щось не виходило, але це було того варте.
– Чим тобі подобається саме цей вид мистецтва?
– Перш за все, своєю красою і незвичайністю. Це унікальне мистецтво – в Україні я знаю максимум двох людей, які цим займаються. А ще дуже круто, що, по суті, з нічого ти можеш створити дійсно нереальні речі. Згодом я знайшов людей з різних куточків світу, які уже стали відомими в цій сфері. Вони цими ниточками ніби малюють – це виглядає надзвичайно гарно і, відповідно, коштує немало.
– Звідки черпаєш ідеї для своїх робіт?
– В основному, черпаю ідеї та натхнення з подій власного життя, спілкування з цікавими людьми та, звісно ж, з візуального контенту, який постійно переглядаю і збираю для майбутніх ідей картин чи проектів – це, свого роду, вже навичка надивленості.
Після деякого часу в цій творчості почав розуміти, що насправді все вже давно створено (не тільки в моїй сфері, а й в багатьох інших) і дуже важко вигадати щось нове. Але саме вміння бути гнучким, влучно застосовувати в своїй творчості вже готові ідеї та майстерно інтерпретувати їх через призму свого бачення і є ключем до успіху. Надихаюсь також людьми з різних країн світу, які займаються цим видом мистецтва й вже стали відомими на ввесь світ. З деякими з них тримаю спілкування.
Зараз зрозумів, що моя творчість почала стирати свої кордони, це вже щось більше ніж просто картини, вона вже у всіх сферах мого життя і я продовжую розкриватись.
– Для тебе важливо, щоб твої роботи подобалися іншим?
– Думаю, так, хоча раніше я казав: «Головне, щоб мені подобалось». Але згодом я зрозумів одну річ – коли ти щось робиш з душею, з любов’ю, не просто щоб заробити гроші, це обов’язково сподобається людям. У мене був період, коли я створював картини для того, щоб заробити кошти. Тоді в мене все рвалось, падало, нічого не виходило, ніхто роботи не купував і взагалі виходила якась некрасива річ. У такі моменти я починав думати, що, напевно, це все-таки не моє. Я робив паузи, але до творчості мене все одно тягнуло. Тоді я почав робити не для когось, а, в більшій мірі, для себе. У той момент я зрозумів, що якщо робота подобається мені, то і люди обов’язково оцінять. Це вже неодноразово перевірено.
– Наскільки я знаю, ти проводиш майстер-класи. Це заняття для душі чи твій спосіб популяризувати стрінг-арт?
– Це насправді все в одному. У мене вже просто стільки досвіду за плечима, що хочеться ним поділитися з іншими. І, якщо чесно, я останнім часом полюбив людей, мені подобається з ними спілкуватися. Для мене люди – як книги. Ти їх слухаєш і наче маленьке життя проживаєш. Раніше я був більш закритим. А тепер розумію – чим більше ти відкриваєшся, тим більше у тебе з’являється можливостей. Ти ділишся з ними енергією і примножуєш свою – це дуже круто.
– Які івенти уже встиг провести і що плануєш найближчим часом?
– Крім майстер-класів, я проводив і виставки. Перша з них пройшла у просторі «Толока Хаб». Мені тоді довелося позбирати усе те, що продавав чи дарував друзям, аби презентувати свої роботи. Ініціатором цієї вечірки був Женя Лой (переяславський хореограф та діджей – прим. авт.). Він запропонував мені прикрасити цей захід своїми роботами, так і з’явилася ця виставка. Я ніколи такого не робив, тому мені було дуже цікаво. У результаті, прийшло чимало людей і всім дуже сподобалось. Я почав заряджатися цим і зрозумів, що це потрібно нести в маси.
Перший майстер-клас я проводив у Переяславі – тут нічого не вийшло. Ніхто не записався і, відповідно, не прийшов. Але після фестивалів у мене залишилося багато знайомих, один з них відкрив арт-простір в Києві. Він запропонував там провести заняття. Я поїхав туди, провів перший майстер-клас і був дуже задоволений, бо прийшли люди різних вікових категорій, були навіть дітки – найменшій 6 рочків. Коли я дивився на їхні старання, не міг натішитися. Наступного дня у мене був дуже піднесений настрій, я подзвонив Ігорю (засновник мистецької формації «Джем Толока» – прим. авт.) і сказав, що хочу провести майстер-клас. Я відчував, що це потрібно зробити саме зараз. Тож в суботу, 19 листопада ми проведемо заняття в просторі «Джем Толока».
– Чи вплинула повномасштабна війна на твою творчість?
– Звичайно. Я ж перед війною, в жовтні звільнився з роботи, де працював майже 9 років. Я познайомився зі стрінг-артом, почав більше цікавитися творчістю, і останні 2 роки на роботі я думав про те, що для мене складно сидіти і не займатися чимось цікавим. Ці думки ніби їли мене зсередини. В якийсь момент я зрозумів, що хочу більше часу приділяти творчості. Кажу своєму керівнику: «Давай щось робити, бо я вигораю». За 9 років я впевнено рухався по кар’єрних сходах, змінив близько п’яти посад (починаючи від оператора мех. та авт. складів і закінчуючи провідним інженером у сфері виготовлення прототипів, напрямок електроніки), мене відправляли декілька разів на навчання закордон – я їздив до Естонії, де мене навчили робити дуже специфічні роботи, пов’язані з виготовленням друкованих плат та пайкою електронних компонентів найвищого рівня складності. Отримав сертифікат світового рівня та зміг навчати людей на підприємстві, на якому працював. Я став експертом в своїй сфері. Вийшло так, що я сам себе загнав у безвихідну ситуацію – мене не могли відпустити, бо було складно знайти заміну, але і залишатися там я вже не міг. У якийсь момент я просто приймаю рішення звільнитися. У мене була певна фінансова подушка, тому пішов на такий ризик. Керівництво було в шоці, казали: «Ми тобі даємо нову посаду, тільки не йди». Але я вже для себе рішення прийняв.
Все ніби почало налагоджуватися, але в лютому починається війна. І я розумію, що моя творчість зараз нікому не потрібна. Це мене неабияк вибило з колії, я не розумів що мені робити і не вірив до останнього в те, що відбувається. Перші місяці я жив у брата – ми намагалися допомагати чим могли, по можливості перераховували кошти ЗСУ, відвозили покришки колес на в’їзд в місто, коктейлі Молотова робили, відвідували деякий час збори місцевого ТрО, де познайомились ближче з вогнепальною зброєю і мали можливість застосувати її на практиці. Ніколи не міг подумати, що буду мати з цим всім справи.
Про творчість тоді взагалі не стояло питання. Було дійсно складно – з роботи звільнився, творити бажання немає, а я ж не звик сидіти без діла. Тому в якийсь момент я повернувся додому і змусив себе щось робити. Перші кілька днів було непросто, але з часом діло пішло. І я зрозумів, що ти сьогодні живеш, а завтра – не живеш. Воно мене якось перемкнуло і я перестав відкладати на потім.
– Розкажи про новостворений авторський мерч. Звідки з’явилася ідея і хто допоміг з реалізацією?
– Є такий український бренд одягу Staff. Коли я купував у них одяг, придбав два стікерпаки і вирішив втілити в життя свою ідею поєднання стікербомбінгу та стрінг-арту в одній роботі. Я оформив цю картину, сфотографував (паралельно займаюсь фотографією, тож маю можливість робити якісні світлини), запостив і відмітив їх. До мене подзвонив їхній менеджер і запитав, чи можна мої світлини опублікувати на сторінці Staff. Я, звісно, погодився, тоді мені за день тисяч 6 лайків прилетіло. І у мене цей менеджер запитує: «А ти принти не робиш? Зміг би щось придумати?». А я тоді із графічними програмами не дуже працював і не знав як це правильно зробити. Тож вони мене наштовхнули на ідею, що потрібно щось із цим вигадати. І от, нещодавно я все ж зробив цей проект, знайшов потрібних людей. До речі, завдяки моїй роботі в мене розвинулись якісь організаторські скіли. Взагалі я дуже довго шукав, куди відправити цей принт – всі мені відмовляли, тому що малюнок складний, із багатьма деталями. З часом я нарешті знайшов потрібну людину, замовляю один екземпляр і розумію, що це дійсно круто, я і сам хочу таку футболку. У мене є знайомий фотограф в місті, я запропонував йому зробити фотосесію для реклами. Ми зробили класні світлини, я почав їх рекламувати у соцмережах, і на даний момент близько 10 футболок уже купили. Планую і надалі цю ідею розвивати – спробую зробити худі, шопери, все, що буде гарно виглядати із цим принтом.
До речі, коли я зробив проект, відіслав презентацію представникам Staff. Через кілька днів вони пишуть, що згодні його випускати, але весною, бо вже мають кілька запланованих проектів. Я спочатку зрадів, погодився, а потім переспав з цією думкою і вирішив, що хочу реалізувати це все зараз. Україні у цей період необхідна підтримка, яку я можу виразити у такий спосіб. Тому я написав їм: «Вибачте, але я все ж не готовий чекати. Відчуваю, що мені потрібно зробити це зараз». Вони цілком нормально на це відреагували і попросили зробити для них колекцію з 5 принтів на весну.
Цей герб зараз дуже символічний для мене, до того ж частину виручених коштів я віддаю на потреби ЗСУ.
– Де можна побачити чи придбати ці речі?
– Взагалі рухаюсь вже в багатьох напрямках у сфері стрінг-арту, а саме: абстракції різного роду, сакральна геометрія, портрети, оформлення інтер’єрів, принти на одязі та аксесуарах, логотипи для компаній та різних видів бізнесу. У планах знайти спонсора, який допоможе втілити в життя ідею створення арт-інсталяції в нашому місті чи, можливо, зробити великий проект муралу на стіні одного з житлових багатоповерхівок міста або ж оформити в стилі стрінг-арт зупинки міського транспорту нашого міста.
Одна з основних масштабних цілей в найближчий час – це взяти участь та зробити інсталяцію від Українських митців на відомому на увесь світ фестивалі Burning Man.
Для замовлень і комунікації в різних проектах, можна писати мені (сторінки Сергія в Instagram: https://www.instagram.com/4em_string_art/ ;https://www.instagram.com/chemerys_sergii/ ; у Facebook – https://www.facebook.com/sergii.chemerys – прим. авт.). Можна також замовити через платформу Etsy.
– У твоєму Instagram було сторіс про авторську безкоштовну тему для користувачів Samsung. Розкажи про це.
– Хлопець, який придбав у мене картину з цим гербом, – українець, але проживає він в Сан-Дієго, штат Каліфорнія. Він зараз, до речі, усіма можливими способами підтримує нашу державу. Коли він побачив мій герб, відразу ж зв’язався зі мною. У нас, певна річ, різниця в часі, тож для мене це було близько 6:00 ранку. Я зрозумів, що вартість для нього була неважлива, головне – сама ідея картини і бажання підтримати Україну, та ще й отримати красиву унікальну роботу. Потім ми з ним познайомилися ближче, він виявився IT-шником – розробляє сайти, різні додатки, у нього в Каліфорнії своя компанія. Зараз ми з ним товаришуємо. Коли ми почали спілкуватися, я йому розказав про електронний варіант схеми з гербом, який він придбав, і він запропонував зробити тему для сматфонів, попередив, що я нічого з цього не зароблю, але вони там вкажуть моє ім’я. Тоді його компанія розробила цей проект і він уже має купу позитивних відгуків. Тож думаю, будемо надалі з ним співпрацювати та створювати круті речі.
– Над чим працюєш зараз?
– В основному, навчаюсь. Нещодавно придбав курс на пів року з веб-дизайну, хочу освоїти цю сферу, адже дизайн в моєму житті та творчості почав відігравати одну з основних ролей. Паралельно роблю ще одну картину герба, але він трохи відрізнятиметься від попереднього. У планах – пустити цю роботу в потрібне русло, на благодійсність. Відчуваю зараз якусь потребу підтримати Україну, тож шукаю шлях, як саме це краще зробити. Я взагалі зараз почав більше цікавитися нашою історією, дивитися українські фільми, намагаюся розмовляти без суржику – я дуже сильно полюбив українську мову, вона дійсно круто звучить. Я перестав дивитися і слухати російське, прибрав мову окупантів з усіх інтерфейсів, знайшов багатьох крутих українських блогерів. Я почав більше цінувати те, що у нас є.
– Як думаєш, варто переяславську молодь активніше знайомити з мистецтвом і зокрема роботами наших земляків?
– Безперечно. Я дивлюся зараз на молодь – вони втричі крутіші, ніж був я в їхньому віці. Вони більш комунікабельні, розвинені, хочеться, щоб вони свій потенціал правильно реалізували. Зараз у них купа енергії, яку просто потрібно направити. Тим більше, багато творців хочуть просто ділитися своїми роботами, їм навіть не потрібні гроші. Якби у митців були кошти для життя, я впевнений, що взагалі ніхто не брав би гроші за свою творчість. Просто якщо ти цим заробляєш на життя, то в тебе немає іншого виходу.
– Що хочеш сказати на завершення нашим читачам?
– Не забувайте, що життя складається не лише з позитивного – у ньому є і білі, і чорні смуги. Потрібно це все розуміти і приймати, бо без цього ти просто не розвиваєшся. От коли в тебе не було тяжких періодів, ти не можеш зрозуміти куди рухатись. Головне – знайти сили, щоб це все перебороти, і при цьому не закриватися в собі, не боятися і бути відкритим. Дуже багато можливостей я втратив тільки через те, що мені було страшно. Тому зараз просто береш і робиш – це єдиний варіант, який може вам допомогти. Ніколи не пізно навчатись новому та починати справу з нуля або після невдалої спроби. Невдачі – це наші вчителі, наш найцінніший досвід, якого більше ніде не отримаєш, і саме він робить тебе успішним та вирізняє з-поміж багатьох. Не потрібно бути ідеальним, щоб створювати щось насправді красиве, просто зробіть це. Обійняв!