Зазвичай, ідучи вулицею, ми не звертаємо уваги на споруди – вони для нас частина буденності. Блогер Дмитро Фальковський навпаки ж, подорожуючи містами України або прогулюючись рідним Києвом, фотографує цікаві будівлі й шукає про них інформацію. Історіями про різні особливі місця хлопець ділиться у своєму Instagram та YouTube-каналі. Кілька дописів у його блозі присвячені Переяславу, розповідає Proslav.
Дослідник міської архітектури
За першою освітою Дмитро Фальковський кінооператор, за другою – журналіст. Цікавитися міською архітектурою він почав більше 10 років тому. Його YouTube-канал створений у 2018 році нині налічує більше 8 тисяч підписників. Майже стільки ж користувачів слідкують за дописами Дмитра в Instagram.
У соцмережах він ділиться пригодами під час дослідження міста та поширює інформацію про пам’ятки культури й архітектури задля їхнього збереження. Найбільше хлопець тяжіє до об’єктів у стилі модернізму, які будували протягом другої половини ХХ століття: для них характерні нові форми, відмова від надлишкового оздоблення, функціональність та використання найсучасніших будівельних матеріалів.
Бо якщо старовинні пам’ятки архітектури, будівлі-«зірки», ще якимось чином охороняються законодавством, то більшість об’єктів модернізму не мають офіційного захисту. Багато з них вже у занепаді, а оскільки не вважаються архітектурними пам’ятками, можуть бути кардинально перебудовані або взагалі зруйновані. На думку Дмитра, модерністські будівлі потрібно оберігати.
Так, наприклад, у одному з останніх дописів блогер розповів історію спорудження колишнього універмагу «Дитячий світ» біля станції метро «Дарниця». Його почали будувати в 1974 році, а відкрили – у 1987. Фасад прикрасили сонцезахисним металевим навісом бронзово-золотистого кольору, який виготовили на Броварському алюмінієвому заводі. Зовні будівля нагадує казкову скриньку. Загалом для неї використали 20 тонн алюмінію. З часом фасад «Дитячого світу» почав забруднюватись хаотичною рекламою, а простір навколо – кіосками.
«У 2021 році його взагалі планували переробити повністю, зруйнувавши оригінальний фасад, але, на щастя, цього поки що не сталося завдяки вашому розголосу», – зауважив Дмитро.
У коментарях до цього допису думки розділилися:
«Нащо нам це радянське лайно?», – пише один із користувачів.
«Радянське? Зроблено українцями на заводі в Броварах з українського алюмінію», «Він спроектований, побудований, декорований українцями, за кошти українців і українськими руками», – відповідають підписники Дмитра.
Збереження «совка» чи української архітектурної спадщини?
Сам блогер впевнений, що будинки в стилі радянського модернізму й об’єкти монументального мистецтва є цінними та вартими громадської уваги.
– Архітектуру модернізму привласнив Радянський Союз – це відбулося несвідомо, але люди цьому «підіграли». В коментарях мені іноді нарікають: «Ви захищаєте совок». Але що робить цю будівлю «совєтською»? Захищати радянську окупацію неправильно, ми й не збираємося повертати Радянський Союз, він нам не потрібен. Однак ці будівлі створювали українці. Модернізм був не тільки в «совку», а і в Європі. Це все одно, що говорити – оскільки ми зберігаємо спадщину Стуса, то ми тяжіємо до радянщини, бо Стус жив у «совку».
Серед інших столичних будівель, які висвітлив у своєму блозі Дмитро, експериментальний «звуковий» житловий будинок 1979 року на вулиці Саксаганського, покинутий кінотеатр «Загреб» 1989 року, перший панельний будинок 1951 року, промислова будівля кінця 80-х років на перетині вулиць Куренівська та Семена Скляренка та багато інших.
Особливу увагу Дмитро Фальковський звертає на таке явище української архітектурної спадщини як мозаїка. У радянському модернізмі мозаїку відродили шістдесятники і монументальні панно тих часів безперечно можна вважати зразками мистецтва. Хоча багато людей вважають, що не потрібно зберігати роботи, які містять прославляння комуністичного строю.
Влітку 2023 року новина про зруйновану мозаїку «Вогнеборці» у колишньому павільйоні протипожежної безпеки ВДНГ (Експоцентр України) викликала громадського резонансу. Панно присвячене героїзму пожежників виконане з рідкісної дорогої смальти набуло нових сенсів у наші дні.
Дописи кількох блогерів, зокрема й Дмитра, про знищення української спадщини за лічені години набули широкого розголосу. Керівництво ДСНС та ВДНГ дослухалося до заклику та пообіцяло відновити зруйнований ними твір мистецтва в його первісному вигляді, використовуючи вцілілі елементи оригіналу. На думку Дмитра, в красі мозаїки можна знайти натхнення та навіть заміксувати з сучасною модою містобудування.
Ще одне цікаве явище притаманне столичним будівлям – суперграфіка. Так українські художники урізноманітнювали простір близько 50 років тому. Суть цього прийому полягає в тому, що забарвлення багатоквартирних будинків складається у спільний малюнок. Фасади фарбували по всій висоті, не виділяючи окремо балкони, лоджії чи інші елементи, а вільно перетинаючи архітектурні площини. Завдяки цьому житловий масив здається єдиним цілим. Приклад таких будинків можна знайти зокрема в районі Троєщини.
Однак за останні роки люди все частіше роблять утеплення своїх квартир, що порушує оригінальне забарвлення фасадів, каже Дмитро:
– Одні люди пишуть мені: «Клас, це треба зберігати», інші – «Мені холодно, тому я хочу утеплити будинок», і я розумію обидві сторони. Компромісом може бути докладання плитки або нанесення малюнка суперграфіки фарбою поверх утеплення, але, зрозуміло, далеко не всі цим займатимуться.
Залишки радянського модернізму в Переяславі
Дідусь Дмитра – родом із Переяслава, тому кілька разів на місяць хлопець приїздить сюди погостювати. Зрозуміло, що й на переяславських вулицях він полює на монументальне мистецтво і модерністську архітектуру. Так, наприклад, блогер зафіксував декілька зупинок декорованих мозаїкою на вулицях Героїв Дніпра та Богдана Хмельницького.
– Більшості людей може здатися, що ці зупинки не мають ніякої цінності. Але мозаїка, якою вони оздоблені, робить їх особливими. А ще те, що так більше не будуватимуть. На мою особисту думку, вони мають стояти. Єдине, було б непогано їх відмити – наприклад, у Києві цим займаються активісти.
У Переяславі Дмитро помітив колишній ресторан «Славутич» кінця 80-х, кілька багатоповерхових будинків прикрашених малюнками з мозаїки, гірку на дитячому майданчику ще з 80-х у вигляді ракети, залишки колишнього оздоблення магазинів, вивіску та залишки інтер’єру в центральній аптеці та металевий кіоск «з минулого» на міському пляжі. Переймається й долею приміщення публічної бібліотеки, яке збудоване більше ста років тому. Вважає, що ця будівля має історичну цінність і потрібно намагатися зберегти її.
Дмитро розповів про своїх знайомих – хлопців із фонду «Має Значення», які відновлюють у Києві історичні вивіски. Так, наприклад, нещодавно вони відреставрували вивіску магазину «Квіти» 1956 року та «Фотоательє» 1978-го. Оскільки більшість відновлених об’єктів радянського періоду, їм часто «прилітає» від урбаністів за «прибічництво» СРСР. До слова, роботи активісти проводять за донати небайдужих містян.
– Приємно, що наша відносно нещодавня спадщина у вигляді таких вивісок починає цінуватися, – вважає блогер. – Відреставровані вивіски – українською мовою і набагато приємніше бачити оновлену вивіску, ніж поламану, до того ж це теж частина архітектури та історії, яку ми маємо можливість зберегти для наступних поколінь.
Поки влада не надто переймається захистом архітектурної та культурної спадщини, цю функцію взяли на себе блогери-активісти. Щодня вони публікують дописи про цікаві об’єкти. Сподіваються, що, тримаючи їх у полі зору, привертаючи увагу громадськості, збільшують шанси вибороти їхнє збереження
Читайте також: Від «підвальних» дискотек до будівництва молодіжного центру: історія НЦК «Зустріч» у Переяславі