Поточні умови стали справжнім випробуванням для багатьох підприємців. Воєнні дії завдали величезної шкоди економіці країни. Але попри труднощі бізнес адаптується, пристосовується до нових часів та обставин. Потреба українців у товарах та послугах нікуди не зникла, навіть навпаки -збільшилася.
Наша розповідь про родинну справу життя подружжя Леонових – Дмитра та Валентини. Понад шість років вони займалися інтернет-магазином «Мигдаль», мали невеличку однойменну крамничку в рідних Олешках на Херсонщині. Повномасштабне вторгнення застало Валентину при надії, а розповіді подружжя про кілька місяців життя на окупованому Півдні направду варті окремої книги чи художнього фільму. Наприкінці літа, коли дещо підросла новонароджена донечка, вони переїхали до Переяслава на запрошення брата Дмитра, захисника України Олександра Підборіжного, що, на прикрість, загине за кілька тижнів. Втрата дуже похитнула проте не зламала моральний дух переселенців – аби хоч трішки втамувати біль вирішили повернутися до роботи над тим, що виходить найкраще.
Учора команда ProSlav завітала на відкриття крамниці «Куркума», що знаходиться по вулиці Богдана Хмельницького, 32 (приміщення колишньої швейної фабрики, поблизу маленького «ЕКО маркету» та 2-го відділення «Нової пошти»).
Коли ти переступаєш поріг цього магазину очі починають розбігатися від великого асортименту якісних горіхів, сухофруктів, спецій, приправ, справжніх чаїв та іншої крафтової продукції з України та зарубіжжя від постачальників перевірених часом. Кишеня радіє помірними цінами, а люб’язні господарі з Півдня країни з любов’ю розповідають про свій якісний та смачний крам, радять чим поласувати з широкого асортименту де всього по кілька видів. Врешті дарують атмосферу крамниці в яку ти, неначе, ходив багато років поспіль і точно не оминатимеш при нових нагодах. Працює з 8:00 до 18:00.
Дмитре та Валентино, як ви опинилися в Переяславі? Як вас зустріло місто, яким було перше враження про нього?
Коли трішки підросла наша донечка Марія, ми зважилися виїхати з окупації, провели ніч під Василівкою – мабуть, комусь з ваших читачів траплялися кадри з автомобільними чергами поблизу цього населеного пункту в окупованій Запорізькій області. Нам дуже пощастило, бо могли б стояти від кількох днів до місяця, як в окремих випадках про які нам відомо. Заїхавши на гостину до куми в Лубни на третій день дісталися Переяслава. Щодо першого враження то було відчуття, що ми потрапили в музей – усе охайне, чисте і гарне. Тут справді провидняються сліди нашої давньої української історії.
Як облаштовувались, хто допоміг на перших етапах вашого життя тут?
Серед перших хто допоміг був Саша – він мав тут зйомне житло, а відтак нам одразу ж було де зупинитися, мати час аби знайти якесь інше помешкання. Це чи не найбільша допомога, яку він міг нам надати, зважаючи що в той час перебував на Донеччині на бойових позиціях. Також допомогли його сусіди (дядько Коля й тітка Валя) і ти (автор цієї статті), який зустрів і показав це місто, провів куди треба. Допоміг Університет Григорія Сковороди в Переяславі чимало, за що їм вдячні. Багато допомогла Інна Марченко, з якою познайомилися за кілька днів. Поза чимось матеріальним ми мали багато моральної підтримки, що було надзвичайно важливим для нас як тих, хто виїхав з піврічної окупації на вільну територію, почав відвикати від обмежень і був, в певному сенсі, «диким».
На прикрість так склалося, що на початку вересня, за кілька тижнів після вашого приїзду, ми вже ховали брата Дмитра – мого друга Сашу. Гірко, що війна й далі триває, а нові дні не позбавляють нових втрат. Чи доречно запитати, як пережити втрату близької людини тим, кого вона, не приведи Боже, ще спіткає у цій війні? Можливо, є якісь поради з власного такого гіркого досвіду.
Тут не знайдеш якоїсь універсальної поради чи рецепту – у кожного він свій, кожен переживає таку втрату по своєму. Єдине що, напевно, варто порадити у таких випадках це не закриватися у собі: хочете плакати – плачте, хочеться кричати – кричіть, є потреба лежати і дивитися в стелю – так і робіть. Це горе треба проревіти, прокричати, пережити. Якоюсь мірою ставатиме легше.
Які звістки нині отримуєте з рідної Херсонщини, яка там ситуація – після часткової деокупації?
У наше місто дотелефонуватися й донині досить складно, хоч український зв’язок вже почав частково з’являтися. Усе що знаємо – нині там досі гучно, відсутнє електропостачання, хоч на окремих районах його й вмикають на кілька годин. З газом та водою так само. Продукти хтось привозить, хоч вони й наразі за шаленими цінами. Насправді донині досить тяжко.
Як виникла ідея щодо появи магазину?
Варто одразу ж пояснити, що цей магазин відкрився не для зарібку як такого, не бізнес заради бізнесу. Це те чим ми займалися близько шести років, те що ми вміємо робити найкраще. Це робиться аби не опускалися руки, аби можна було якось жити далі. Це про те, що життя не зупиняється і навіть в умовах війни слід робити те, що в тебе краще за все виходить. Бо це єдине що ти можеш робити, коли втратив все. Просто робити, просто жити далі.
Що нового «Куркума» запропонує нашому місту, як плануєте дивувати асортиментом і цінами? Як взагалі початок першого робочого дня?
Ми не заходимо на ринок, а вже були тут до цього – хтось пригадає нас за старою назвою «Миндаль-Фрукт». Якщо не зраджує пам’ять у нашого інтернет-магазину були клієнти з Переяслава, зокрема ті, що нині теж виїхали з окупованих територій сюди. Сайт скоро теж, до слова, відновимо. Ще до офіційного відкриття нашого магазину сюди приходили перші клієнти.
«Куркума» – це якісні горіхи, сухофрукти, спеції, приправи, справжні чаї. Усе перевіряємо на собі – беремо дітям сухофрукти бо це куди корисніше цукерок. А чай – це ж взагалі напій душі, що гуртує до розмов і є маленькою частиною нашого життя. У нас акцент чаїв базується на асортименті – можна спробувати кожен відтінок чорного і зрозуміти його різницю, або спробувати купажі. Так само з, умовно, гречкою – її можна просто відварити, а можна додати туди певного аромату у вигляді, скажімо, сушеної морки. Це ж вже не просто гречка, а витвір кулінарного мистецтва!
Що побажаєте переяславцям наостанок нашої розмови?
Цінуйте усе те що у вас є. Повірте, коли ти втрачаєш усе що маєш, ти згадуєш і переомислюєш своє життя – яким класним воно було, а нас завжди щось не влаштовувало. Як не на владу, то на якісь сімейні дрібниці нарікали, чи на сусідів. Тому просто живіть, насолоджуйтесь і радійте тому що у вас є.
Усе найякісніше і найсмачніше – вже в «Куркумі». Не оминіть, при нагоді, цей магазин і надихніться тим, як українці люблять свою справу і привносять нові відтінки до гастро-культури переяславців. Це гідна пам’ять про Олександра Підборіжного, це значна підтримка переселенців, для яких Переяслав став другою домівкою.