Рівно рік тому, 11 серпня 2024 року, в бою з російськими окупантами загинув захисник із Переяслава, воїн Національної гвардії України Дмитро Ружановський. У день пам’яті на фасаді рідного будинку Героя з’явився мурал на його честь, повідомляє Proslav.
На початку літа наше видання розповідало історію «Ружика» – воїна світла, якого знали та любили сотні людей. Дмитро мріяв жити, будувати своє майбутнє, але віддав найцінніше у боротьбі за вільну, незалежну та сильну державу.
Тоді мама Героя, пані Людмила, зізналася: головною місією свого життя вона вважає збереження світлої пам’яті про сина. Разом із рідним братом Андрієм, який також боронив Україну, вони мріяли створити на фасаді будинку мурал на честь Дмитра, а поряд – закласти сквер, щоб кожен перехожий міг присісти, поглянути на портрет Героя, згадати його та всіх українських захисників.
– Мені важливо, щоб пам’ять жила в справах. Його вже немає фізично поруч, але я відчуваю його дух, його допомогу й захист із неба. Він завжди зі мною в серці. Поки я жива, нестиму пам’ять про свого сина. Він житиме, доки про нього пам’ятатимуть, – говорила пані Людмила.
Тоді це були лише плани та початок роботи. І ось тепер вони втілилися в реальність: біля будинку висадили молоді деревця й квіти, встановили лавку, вимостили доріжку, що веде до інсталяції у формі серця.
На відкриття муралу прийшли друзі, знайомі, побратими, сусіди та небайдужі мешканці громади. Пам’ять Дмитра та всіх захисників, які віддали життя за Україну, вшанували хвилиною мовчання.
Дмитро Ружановський служив у лавах Національної гвардії України – штаб-сержантом, бойовим медиком ІІІ взводу оперативного призначення 14-ї роти (на бронетранспортерах) V-го батальйону військової частини 3018. Його підрозділ виконував надскладні бойові завдання на Луганщині.
У свою останню ротацію Дмитро вирушив уже не як бойовий медик, а як штурмовик. Його життя обірвалося поблизу населеного пункту Макіївка Сватівського району під час мінометного обстрілу. Йому було лише 32 роки. У нього залишилися дружина Карина та маленький син Стас.
Зняти полотно та відкрити портрет «Ружика» ведуча Влада Черненко запросила рідного дядька Героя Андрія. Коли зображення Дмитра постало перед людьми у яскравих фарбах, його трирічний син упізнав тата, і, тримаючи бабусю за руку, підвів її до муралу.
Автором муралу став відомий переяславський художник Роман Мотузок:
– Мама розповіла, що хоче, аби це був маленький парк – місце тиші та спокою, де люди зможуть присісти, подумати. Ми створювали ескізи так, щоб портрет гармонійно вписався у простір і виглядав органічно з будь-якої відстані. Кожна деталь тут має сенс: доріжка, яка веде до муралу, символізує перехід із земного світу в небесний – шлях, який проходить кожна людина.
Під час церемонії пролунали зворушливі вірші у виконанні випускників закладу дошкільної освіти №7 «Берізка», де пані Людмила працює вихователькою.
Промова мами Героя торкнулася кожного серця:
– Рік тому я відчула, що таке, коли болить душа. Рік тому я востаннє побачила сина. Мурал – це світла пам’ять і вогонь, який ніколи не згасне. Наші Герої – це ціна нашої свободи та нашого майбутнього.
Голова Переяславської громади Вячеслав Саулко сказав:
– Важко уявити, як матері жити без сина, а синові – без батька. Цей мурал – пам’ять про всіх наших Героїв. Лише в нашій громаді ми втратили 210 захисників. Пані Людмила – приклад матері-героїні, яка, втративши найдорожче, робить усе, щоб пам’ять про сина жила вічно.
Волонтерка Інна Марченко згадала, що знала Дмитра з дитинства:
– Він виріс на моїх очах, навчався з моїм сином в одному класі. Пройшов час – і Діми не стало. Ми повинні пам’ятати про кожного. Кажуть, що Герої не вмирають, але це не так. Вони йдуть. І єдине, що ми можемо зробити – це не забувати їх і пам’ятати, що війна триває.
Указом Президента України від 5 лютого 2025 року Дмитра Ружановського нагороджено Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за самовіддане виконання військового обов’язку. Нагороду синові Героя Стасу вручив заступник командира 6-ї роти старший лейтенант Микола Кам’янський.
Наприкінці заходу прозвучала пісня у виконанні Оксани Ковальчук «Ми будем стояти». Присутні поклали до муралу квіти, як тихе, щире «дякую» за світло, яке ніс Дмитро, за свободу і мир, які він боронив до останнього подиху. І поки до цього місця приходитимуть люди, поки звучатиме його ім’я, він житиме вічно.
Спогади про Героя, світлини та відео, які він зробив у останні дні життя, – за посиланням.