Безумовно, керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканіч) користується великою повагою вірян УПЦ (типу не МП). Він всесильний «управдєлами» церкви, друга людина там після Блаженнійшого Онуфрія (свого часу мав всі шанси посісти його місце, про це – нижче). Хтось називає його церковним «Премʼєр-міністром». Загалом, ці люди не дуже перебільшують.
Учора відома українська журналістка Соня Кошкіна підготувала розгорнуту розвідку про душпастира Бориспільщини, ідейного «русмірівця», головного агента впливу Москви на УПЦ (типу не МП), постійного члена (разом з Онуфрієм) Священного Синоду РПЦ, та врешті, щонайменше у 2009 році, власника російського паспорта. Переповідаємо матеріал з певними скороченнями, які не впливають на кінцевий зміст.
Найперше, Паканіч – дуже розумна і освічена людина. Дуже. Це безумовно, треба враховувати, коли ми говоримо про героя нашого матеріалу.
Позачора у нього в Борисполі проводилися обшуки. Але нічого значущого не знайшли. Воно й не дивно: на відміну від багатьох топ-церковників, Паканіч – хто завгодно, тільки не ідіот (та й до зустрічі з силовиками мав час підготуватися).
10 фактів про митрополита Антонія:
1. Уродженець Закарпаття, але навчався в Московській духовній академії, де робив дуже стрімку церковну карʼєру. Потім там же викладав. З тих часів – власник російського паспорту. Ще в 2009-му році туди ставилися візи. Потім ніби-то намагався вийти з російського громадянства, але чим завершилося – не відомо. Можна припускати, що паспорт все ще дійсний.
2. Паканіча з 2002 року «переманив» назад до України скандально відомий намісник Лаври Павєл (Лєбідь) Мерседес.
3. У 2007 му Паканіч став ректором Київської духовної академії і семінарії. Часи його ректорства багато кому запамʼяталися. Серед іншого він масово «виписував» з Москви педагогів. Зокрема братів Снігірьових. Старший Ростислав – відомий вчений, довго викладав, зараз загубився десь в Європі. Молодший – Денис, він же – Черкаський митрополит Феодосій, про якого наш сайт вже писав у контексті нещодавнього перенесення до Переяслава раки з мощами чудотворця Макарія, які «переїхали» сюди з кафедрального собору Архістратига Михаїла у Черкасах.
Ремарка. За деякими даними, у Феодосія теж є російський паспорт; нині він роздає своїм попам, що не доєдналися до ПЦУ, медальки «За вірність»; а тих, хто хоче доєднатися, стращає «руськими солдатами», які «скоро прийдуть». Це саме під його портретом в жіночому монастирі висить флаг Новоросії.
Але ми відволіклися. Так от, про Антонія.
Окрім педагогів, з Москви ним постійно виписувалася література. Ну, ви ж розумієте, що саме академія і семінарія готують переважну частину «церковних кадрів». І для Паканіча дуже важливо було навчити їх «правильно». Тобто «по-московському».
Цьому слугувала, зокрема книга отця Ростислава Яреми «Розкольницькі рухи в українському православʼї в 20-21 століттях». Це – переклад (сам Ярема – московський піп). Буквально кожна сторінка там просякнута ненавистю до всього українського, пропагандою «руського міра» і таке інше. Книгу безкоштовно роздавали студентам, які зобовʼязані були її прочитати, завчити і скласти по ній іспит. Інакше до інших іспитів вони не допускалися, а Паканіч оцінок не ставив (він сам ще й викладав).
Таких книг в семінарії за його часів було повно-повнісінько, їх зараз масово знаходять при обшуках по всій Україні (тобто мету – виховати «правильні» кадри було досягнуто). Нещодавно, приміром, знайому синеньку палітурку такої книги можна було побачити при обшуках в Сарненській єпархії.
4. Коли Блаженніший Володимир (Сабодан) почав слабшати, Антоній вважався головним претендентом на його місце. Але не одразу.
Ремарка. Відпочатку тодішні «донецькі» хотіли свого. Тобто донецького Іларіона. Але той раптом почав повчати Януковича, що не годиться зраджувати дружині. З Людмилою Олександрівною вони ж були вінчані і вінчав «духівник» Януковича старєць Зосіма. Який йому потім з домовини рукою махав (не смійтесь – прим.авт.). Янукович цим дуже пишався, мовляв таке собі благословення. Навіть не махав, а підняв руку з домовини і тричі по голові погладив (кажемо ж, не смійтесь – прим.авт.). Саме це надихнуло Януковича йти в Президенти.
Словом, Іларіон докучав Януковичу, що треба піти від Любові Полежай (яка вже потім, в Москві, народила біглому очільнику країни маленького синочка. Григорієм, здається, назвали. Було це вже після загибелі Віктора-молодшого – прим.авт.). Відтак Іларіон і залишився на Донецькій кафедрі, а у фаворити вийшов Паканіч.
5. От тільки сам Блаженнійший Володимир наступника такого собі не хотів. Натуру Паканіча, його відверто промосковські погляди, він зчитав безпомилково.
Блаженнійший відійшов у вічність влітку 2014-го, але трохи більше, ніж за рік, «бойові дії» всередині церкви мерзенно активізувалися. «Донецькі» просували Паканіча з усіх сил. Чи не головною перешкодою на шляху бачили особистого секретаря та помічника Блаженнійшого Олександра Драбинко, який, мовляв «науськував» Володимира. Більше того – контролював «доступ до тіла» вже дуже хворого Предстоятеля. Оскільки це були донецькі, діяти вони вирішили звичними для них методами.
Ремарка. Надаємо фрагмент книги Соні Кошкіної «Майдан. Нерозказана історія», уривок з глави «Церковна революція», що писалася наприкінці 2014 року. Вибачте, що російською, але вже як є.
Драбинко, конечно, образцом тихого смирения вовсе не является, но было ли само похищение – неясно до сих пор. Потерпевшие показания давать отказывались, обсуждать ситуацию с Блаженнейшим – тем более.
Тем не менее, Бута «приняли» и «закрыли» сразу. Драбинко – взяли под круглосуточную охрану: домой его не отпускали, всеми видами связи пользоваться не позволяли; поили-кормили, перевозили с места на место, иногда выпускали провести богослужение.
Без суда и следствия, он был заключен де-факто под специфический вид «домашнего ареста» с круглосуточным надзором.
Сразу после случившегося к Блаженнейшему Владимиру прибыли Виталий Захарченко и Виктор Пшонка. Прибыли поочередно. Каждый сказал одно и то же: или вы отрекаетесь, и мы Сашу отпускаем, или вы продолжаете возглавлять церковь, но Сашу мы сажаем на срок от восьми до 13 лет.
Оцените предел цинизма этих глубоко «верующих людей». Узнаваемая – опять таки – схема «взятия заложника». Но, согласитесь, одно дело – заложник в политикуме, другое – в церкви.
Блаженнейший Драбинко не «сдал». Окончательно «закрыть» его у органов наглости тоже не хватило и ситуация «зависла» почти на полгода».
Наразі – апдейт. Після перемоги Революції Гідності, по мотивам цієї історії розпочали справу. Доволі швидко, силовики дійшли висновку: «викрадення» монахінь було підлаштоване, мета – ізолювати Драбинко, аби тиснути на Блаженнійшого. Одним із головних фігурантів був Вадим Новінський (проходив як свідок). В 2016-му на підтримку Новінського збирався цілий Священний Синод і робив заяву про «надумані переслідування». За підписом Онуфрія, так.
Звичайно, підтримати Новінського – благе діло. Це ж вам не колаборантів засуджувати (з цього приводу Синод ніколи не збирався).
Справу не закрили досі, вона «підвисла». Митрополит Антоній, як легко здогадатися (ми ж не просто так саме тут про це згадуємо), в тій афері відігравав одну з провідних ролей. Пізніше про це буде окрема розвідка, з документами.
6. Словом, спецоперація не вдалася, але ні донецькі, ні Паканіч не відступали. Тоді своє слово (це було вже в серпні 2013) сказав Блаженнійший.
Нині публікуємо унікальний документ, який широкі світські кола не бачили (церковні тут не беремо до уваги). Це – лист Блаженнійшого Володимира до епископату УПЦ. От просто дослівно:
«…маю необхідність довести до вашого відома, що я розчарований діяльністю Високопреосвященнійшого митрополита Бориспільского Антонія на посаді керуючого справами УПЦ та першого вікарія Київської Митрополії.
Передчасні амбіції Преосвященного владики Антонія щодо займаємого Нами престолу Київських Митрополитів змушують Нас висловити недовіру до Його Високопреосвящентсва, та звільнити Високопреосвященнійщого Антонія, митрополита Бориспільського з посади Першого вікарія Київської митрополії, а також підняти питання на засідання Священного Синоду УПЦ щодо заміщення його на посадах Керуючого справами УПЦ і Секретаря Священного Синоду, Ректора Київської духовної академії і семінарії».
Лист на засідання Синоду так і не було винесено, а Драбинка – як тільки документ почав ширитися церковними колами – знову потягли до Захарченка (він тільки напередодні звільнився з-під специфічного «домашнього арешту», без всякого рішення суду, ясно).
Але рукописи не горять і позиція Блаженнійшого Володимира є максимально чіткою.
7. Блаженніший відійшов у липні 2014-го. Головною кандидатурою на престол все ще вважався Паканіч, але його репутацію було вже настільки зіпсовано, що Антонію довелося самому відмовитися від перегонів. Так очільником УПЦ став Блаженнійший Онуфрій, але Паканіч зберігав статус – не першої, але й не другої людини в церкві. Що демонструє весь цей час.
8. Щодо особистого життя, репутація у Паканіча абсолютно бездоганна. Неофіційної дружини він не має (офіційної, ясно, теж, бо монах). До церковної гей-тусовки ніколи не належав, більше того – в приватних розмовах – відгукувався про таких людей доволі призирливо. Що, ясно, не заважало мати із ними робочі справи.
Найцікавіша така історія повʼязана з громадянином Росії, третім секретарем посольства РФ (зазвичай посада «резервується» за ГРУ) Ігорем Шаповалом. Який прибув до Києва в 2010-му, аби займатися «церковною темою». Благо, мав відповідну освіту – закінчив, як і Паканіч, Московську духовну академію. В церковних колах Шаповалов більш відомий на прізвисько «Барбі». Зараз би сказали «мальчік в трусіках», тоді – «Барбі». Думаємо, природу прізвиська пояснювати зайве.
Своєї агентурною діяльності Шаповалов не приховував. І з Митрополії просто не вилазив, з Пакнічем спілкувався дуже близько, а коли нарешті виходив за двері – прямував на полювання в Академію чи-то Семінарію. Останнє – саме те, що ви подумали.
Чи знав Паканіч, що Шаповалов – агент? Ясно, що знав. Чи знав про його походеньки? Ясно, що знав. Але закривав очі.
«До справи», як то кажуть, подібне не пришʼєш, але про людину говорить чимало, еге ж?
А щодо Шаповалова, то закінчив він кепсько – поїхав додому. Після того, як силовики застукали його в одному з карпатських готелів з «мальчіком в трусіках». В процесі, так. Здогадайтеся з трьох разів, де той мальчік вчився.
9. Дуже близьким другом Паканіча є Вадим Новінський. У значно меншій мірі, але також не стороння людина була (важливе уточнення – за часів його перебування у владі – прим.авт.) Сергій Львочкін.
10. Після створення ПЦУ став одним із головних її опонентів та фактично очолив «хрестовий похід» проти. Незважаючи, що ПЦУ визнана світовим православʼям, стверджує протилежне. Регулярно жаліється Президенту Зеленському, що ПЦУ «рейдерить» храми УПЦ (типу не МП), а місцеві Ради масово московську церкву забороняють (дивно, чого б це, так? Такі нахаби).
Насправді, на Бориспільщині, народ просто масово «валить» – воліє дистанціювавшись від церкви на керівництві якої незабаром не залишиться місця для таврування зрадництва.
У ситуації з УПЦ (типу не МП) журналісти нашого сайту, принаймні з початком повномасштабного вторгнення росії на територію України, займають, радше, громадянську аніж журналістську позицію – за це нам часто дорікають представники т.зв «московського патріархату», тому не дивуйтесь якщо завтра на нас накладуть анафему.