Команда ветеранів «Сильні Переяслава» з’явилася не так давно, але вже встигла гучно заявити про себе на всеукраїнському рівні. Ці хлопці не просто тренуються – вони щодня доводять: найкраща фізична і психологічна реабілітація після повернення з війни відбувається через спорт, підтримку побратимів та віру в себе.

Нещодавно команда повернулася з Івано-Франківська, де брала участь у Всеукраїнських інклюзивних змаганнях для ветеранів війни та військовослужбовців «Звитяга Нескорених». У заході взяли участь близько 300 учасників із різних підрозділів Сил оборони України, об’єднаних однією метою – продемонструвати силу духу та волі до життя.

І серед цих неймовірних людей – четверо представників Переяславської громади: Богдан Бутович, Артем Лук’яненко, Андрій Дем’янчук, Юрій Яременко. Підтримував спортсменів учасник команди та тренер Юрія Сергій Вакуленко.

Перші нагороди = впевненість у власних силах
Богдан Бутович на цих змаганнях виборов друге місце у жимі штанги 60 кг за 60 секунд і третє – у ривку гирі 16 кг. Для ветерана, який пройшов війну й отримав серйозне поранення, це більше, ніж медалі, це – символ перемоги над собою.

Юрій Яременко, ветеран із села Мирне, взяв участь у трьох дисциплінах – жимі лежачи, веслуванні та ривку гирі. У кожній покращив свій результат і за сумарними балами увійшов до двадцятки найкращих. Його підтримував тренер Сергій Вакуленко – чинний військовослужбовець, який також опікується тренуванням інших ветеранів.

Артем Лук’яненко, 22-річний ветеран, який пересувається з протезом після втрати ноги на війні, покращив результат у ривку гирі та вперше спробував себе у веслуванні на тренажері Concept-2. Його участь – це приклад незламності та сили характеру.

«Бандою веселіше»
Попри те, що на змаганнях виступали четверо, зустрічати хлопців приїхала майже вся команда «Сильні Переяслава». Не було тільки Володимира Гетьмана, який зараз несе службу в лавах Національної гвардії. Така згуртованість не випадкова: більшість хлопців познайомилися саме на змаганнях. Богдан Бутович, Володимир Гетьман і Сергій Вакуленко колись виступали окремо, а згодом вирішили об’єднатися. Як кажуть самі: «бандою веселіше».

Команду ветеранів сьогодні складають: Богдан Бутович, Володимир Гетьман, Андрій Дем’янчук, Назар Лук’яненко, Артем Лук’яненко, Юрій Яременко, Микита Бордун та Сергій Вакуленко.

Це не просто спортсмени, а побратими, які мотивують та підтримують одне одного. Андрій Дем’янчук – у команді найстарший, йому 41 рік. Він отримав кульове поранення на Харківщині у 2022 році. Зізнається, що до війни спортом не займався взагалі.

– Звик, що прийшов з роботи – і на диван, нога на ногу. То на першому тренуванні ледь не вмер, – усміхається Андрій. – Але потроху втягнувся. За два тижні перед турніром напрацював у ривку гирі дев’ять повторів, а на змаганнях уперше спробував греблю.

Бажання тренуватися через край, але оснащення бракує
Команда тренується в кількох локаціях. Частина хлопців займається боксом у спортзалі Університету Григорія Сковороди під керівництвом Ігоря Юрченка, який тренує добровільно. Інші відвідують тренажерний зал «Pоwer Gym», де тренувальні програми їм допомагають складати Володимир Гетьман і Артем Алексєєнко. Троє ветеранів тренуються у Мирному під наставництвом Сергія Вакуленка.

Втім, є і проблеми. У Мирному немає гребного тренажера, а у Переяславі – ейрбайка. Тож для повноцінної підготовки до змагань хлопцям доводиться імпровізувати, а іноді – тренуватися вже на місці подій.
– Тренувалися прямо перед стартами, – сміються хлопці.

Життя після поранень – шлях до нового себе
У кожного з ветеранів своя історія. Артем Лук’яненко втратив ногу на протипіхотній міні «пелюстка» 8 квітня 2024 року на Курахівському напрямку. Минуло кілька місяців після протезування, а він не просто спритно пересувається вулицею, а навіть грає у футбол і волейбол.
– Спочатку було незвично, а тепер ніби на своїй нозі, – каже Артем. – Хоча, звісно, мрію про спортивний протез, він більш функціональний.
Юрій Яременко зазнав тяжкого поранення стегна через ворожий мінометний обстріл на Донеччині. До війни, каже, не займався спортом – іноді ганяв у футбол. Зате тепер кросфіт під керівництвом тренера Сергія Вакуленка – вагома частина його фізичного відновлення.

Назар Лук’яненко до війни займався армреслінгом. На фронті хлопець отримав осколкове поранення голови.
– Міна «лягла» в метрі від мене, – згадує боєць. – Дивом вижив. Добре, що руки цілі, тому далі займаюся і найближчим часом планую на змагання з армреслінгу.
Ще троє учасників команди – Микита Бордун, Володимир Гетьман і Сергій Вакуленко – наразі продовжують службу, беруть участь у змаганнях у категорії «мілітарі» та допомагають побратимам.
Ветеранський спортивний простір: реальна мета чи рожева мрія?
Хлопці мріють про власний спортивний простір для ветеранів у Переяславі. Місце, де зможуть не лише тренуватися, а й відновлюватися – фізично й морально.
– Проблема не в обладнанні. Багато хто готовий допомогти – є волонтери, є грантодавці. Проблема в тому, що у місті немає підходящого приміщення, – говорить Володимир Гетьман. – Ми тренуємося в залах разом із усіма, але коли приходимо великою компанією – це незручно.

Наразі частина ветеранів отримує допомогу за державною програмою «Ветеранський спорт» через застосунок Дія – 1500 грн на квартал. Але абонемент коштує близько 700 грн на місяць, тому все ж доводиться докладати власні кошти.
Особливу вдячність хлопці висловлюють Ігорю Юрченку – за те, що дозволив безкоштовно тренуватися в залі університету, допомагає з обладнанням, навіть варить тренажери власноруч.
Підтримка з боку соціальних працівників
Поруч із ветеранами – фахівці з супроводу ветеранів Юлія Мурзаєва та Людмила Шинкар. Вони допомагають у пошуках меценатів, організовують поїздки, шукають можливості забезпечити команду необхідним інвентарем.
– Такі змагання – це не лише про спорт, а й про психологічну реабілітацію, – наголошує Юлія Мурзаєва. – Це спосіб повернути ветеранів до повноцінного життя.

Сила духу та єдності
Ветерани кажуть: кожен з них передусім бореться не з противником, а з самим собою. Богдан Бутович переконаний: досягти успіху може кожен.

– Середньостатистичний чоловік, який колись ходив тільки на фізкультуру, має всі шанси потрапити до фіналу всеукраїнського турніру. Я починав з восьмого місця. Потім – сьоме. Переглядав свої виступи, аналізував, вдосконалював техніку. І виграв у фіналі в Буковелі. Це надихає рухатись далі.
Андрій Дем’янчук додає:
– Я б побажав усім, хто повертається з війни, шукати себе в спорті. Це найкраща реабілітація – і фізична, і психологічна.

Команда «Сильні Переяслава» запрошує всіх охочих ветеранів до свого спортивного ком’юніті. Вік та рівень фізичної підготовки не мають значення. Фейсбук-сторінка команди за посиланням.
Нагадаємо, нещодавно переяславець Віктор Шарапка гідно представив місто на Київському півмарафоні Незламності 2025.