У четвер, 8 травня, у Переяславському ліцеї імені Володимира Мономаха відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь випускника закладу – Героя Руслана Бордюка, який загинув, захищаючи територіальну цілісність України, повідомляє Proslav.
Вшанувати пам’ять полеглого воїна до його рідної школи прийшли рідні, друзі, побратими, однокласники, педагоги та мешканці громади. Меморіальний знак встановили на фасаді ліцею поряд із чотирма дошками на честь захисників Валерія Сахна, Максима Гаєвського, Богдана Янути та Вадима Кутового. Хвилиною мовчання присутні вшанували всіх українських патріотів, які віддали життя за Батьківщину.
– Сьогодні – День пам’яті та примирення. День, коли весь світ згадує про біль війни й ціну миру. А ми згадуємо того, хто цю ціну заплатив. У цьому подвір’ї ще зберігається його слід. У стінах – його голос. У пам’яті – його усмішка. Руслан Бордюк. Випускник цього ліцею. Люблячий син. Теплий, уважний чоловік. Батько двох дітей і Герой, – сказала ведуча заходу Влада Черненко.
Руслан Бордюк народився у Переяславі, навчався у школі №7, нині – ліцей імені Володимира Мономаха. Вищу освіту здобув в університеті Григорія Сковороди. Працював торговим представником.
– Жив простим, щасливим життям – із сім’єю, мріями, турботами, як усі. Любив своїх дітей – Ярослава і Полінку. Любив дружину, батьків, брата… і свою землю, – продовжила ведуча. – А коли ця земля покликала – Руслан не вагався, став до лав Збройних Сил України. Служив у 28-му окремому стрілецькому батальйоні, був водієм у відділенні радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Виконував складні завдання на передовій. Був там, де важко. Там, де кожен день – це вибір між страхом і обов’язком. І він обрав стояти. До останнього.
Життя Руслана Бордюка обірвалося 2 серпня 2024 року в районі села Новогродівка на Донеччині. Йому було лише 33 роки. Право відкрити меморіальну дошку надали його дружині Людмилі Валеріївні та дітям – Ярославу і Поліні.
Настоятель храму Святого Єфрема, офіцер капеланської служби ЗСУ Дмитро Волошин відслужив поминальний молебень і освятив пам’ятний знак.
– За що воюють наші захисники? За землю, за будівлі? Ні. Український народ бореться за своє існування, за право жити в Україні. Ми чудово знаємо, хто гине першим – не той, хто має бронь або злякався й утік, а той, хто першим стає на захист. Захисник – це людина з любов’ю й відповідальністю. Коли ми відкриваємо меморіальні дошки, нам буває важко стояти тут. Але ще важче, якщо ми нічого не робимо. Час, який виграють наші воїни, щоб ми почали жити по-українськи, а не по-бізнесменськи, ми часто втрачаємо. І разом із ним – людей. Руслан був простим, добрим хлопцем. Саме такі, відповідальні, беруть відповідальність за весь народ. Ця дошка – нагадування про те, що в цій школі вчився Герой, який віддав найцінніше – своє життя.
Зі словами скорботи до родини загиблого Героя звернувся міський голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– У цьому навчальному закладі ми не вперше відкриваємо меморіальну дошку нашим Героям – вчорашнім учням. Вони колись бігали цими коридорами, мріяли про майбутнє, хотіли жити, виховувати дітей. Руслану було лише 33 – йому ще жити і жити. Ми бачили, як його маленькі діти вийшли до дошки, до свого тата. Вони ще довгі роки приходитимуть сюди – до свого Героя, який дав усім нам право жити на цій землі.
Пам’ять про Руслана прийшов вшанувати його побратим Євгеній Соловка:
– Руслан був хорошою людиною, другом, батьком, військовослужбовцем. Справжнім Героєм. Завжди приходив на допомогу близьким загиблих, допомагав в оформленні документів, ходив на штурми, обороняв позиції. На жаль, його не стало. Але він назавжди залишиться в нашій пам’яті й у серцях. Герої не вмирають.
Своїми спогадами про Руслана поділилася його однокласниця, заступниця директора з виховної роботи ліцею Анна Сахно:
– Ми познайомилися ще в дитячому садочку. А в школі шість років сиділи за однією партою. Сказати, що він був хорошим – це нічого не сказати. Він завжди був з гумором, чуйний, веселий, усміхнений, у будь-якій ситуації завжди знаходив позитив. Він був дуже світлою людиною. Але війна не обирає, кого забирати… Гинуть найдостойніші – ті, хто мали ростити дітей, жити достойним життям. У 2023 році ми зустрілися, я сказала, що треба буде зібратися – Руслан був старостою нашого класу. Він відповів: «Закінчиться війна – зберемося». І дуже боляче, що зберемося вже без нього. Руслан залишиться у цій школі, в нашій пам’яті, думках і на цій дошці. Дякую батькам за такого сина. Дружині – за збереження пам’яті. Герої не вмирають, поки вони живуть у наших серцях.
На завершення церемонії присутні поклали квіти до меморіальних знаків. Світла пам’ять про Руслана Бордюка та всіх полеглих воїнів назавжди залишиться в серцях українців. На їхні долі випало стати творцями новітньої історії української державності.
Нагадаємо, днями у Переяславі відкрили меморіальну дошку на честь Героя Сергія Тарасюка.