Під час повномасштабного вторгнення переяславець Максим Ярош долучився до штурмової бригади. Майже тиждень воїна вважали зниклим безвісти, тим часом близькі вірили, що він живий і чекали на звістку. Трагічна новина про загибель Максима сколихнула всю громаду. У суботу, 25 листопада, з ним прощалися у рідному місті, повідомляє Proslav.
Максим Ярош народився і жив у Переяславі. Закінчив першу школу. Був одружений, виховував сина. З початком повномасштабної війни добровольцем став на захист України. Його мобілізували 18 березня 2022 року. Ті події згадав старший офіцер відділення рекрутингу та комплектування І відділення Бориспільського РТЦК та СП, капітан Андрій Загнойко:
– Максим дійсно був найкращим. Я познайомився з ним на початку березня 2022 року. Він прийшов, коли ми тут, у Переяславі, формували роту. Юнак, якому тільки виповнилося 24 роки, сказав: «Я знаю, чому я маю бути там». Максим був доброю, чуйною, люблячою людиною. Кохав дружину, обожнював сина, любив Україну. Любов передбачає жертовність. І, на жаль, Максим приніс найбільшу жертву – поклав своє життя. Заради своєї родини, побратимів, кожного українця. Можливо, син його не пам’ятатиме, але він має знати, що кожен українець вдячний його батькові.
Максим Ярош мав звання молодшого сержанта, служив у складі третьої окремої штурмової бригади, в яку перетворився Підрозділ Сил спеціальних операцій «Азов». Був заступником командира бойової машини – навідником-оператором першого механізованого відділення механізованого батальйону.
З 15 листопада Максима Яроша вважали безвісти зниклим. У вівторок, 21 листопада, стало відомо, що того дня він загинув під час виконання бойового завдання біля селища Хромове Бахмутського району Донецької області.
Провести Героя в останню путь зібралося дуже багато людей. Віддати останню шану Максимові прийшли його рідні, друзі, побратими, представники влади та небайдужі громадяни.
Антон Головинов, який служив разом з Максимом півтора року, поділився спогадами про нього:
– Ми з Максимом перейшли з 58-ї бригади до 3-ї штурмової. Близько спілкувалися, разом пройшли Бахмут, Кремінну, Куп’янськ. У вересні штурмували селище Андріївка. Нас у групі було шестеро. Я отримав поранення і поки хлопці мене виносили, Максим залишився там один, самотужки тримав сектори, не давав зайти ворогу. І сам тоді зазнав поранень осколками в руку й ногу…
Заупокійне богослужіння у Храмі Воскресіння Христового очолив протоієрей, військовий капелан Дмитро Волошин. Пройшло небагато часу, відколи він похрестив маленького Максимового сина. А тепер проводить відспівування його тата-Героя:
– Він усміхався, і так тішився зі своєю дружиною тим, що присутній на цьому важливому для його сім’ї таїнстві. Я навіть не знав тоді, що він добровільно призвався і з самого початку став на захист країни. Молодий, стрункий чоловік, який був стіною для своєї сім’ї став захисником, тобто людиною яка має любов до своєї країни, сім’ї. Дуже часто можна почути від чоловіків: «Чого я повинен туди йти, кого захищати?». Я тоді кажу прийти на такий прощальний захід і подумати: а за що пішов Максим? Він йшов за свою родину, за те, що любив, за те найцінніше, що плекав у своєму серці. І був готовий віддати життя. Не хотів, але був готовий. Він уже є переможцем».
Останній спочинок захисник знайшов на Борисівському кладовищі. Висловив співчуття його рідним та звернувся до присутніх голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– В нашій громаді було більше тисячі тих, хто взяв зброю, щоб захистити країну. Максим був одним із перших, він стояв на посту. Кожну ніч, об’їжджаючи пости, я вітався з усіма ними. Над нами мирне небо, але пам’ятайте, хто за цим стоїть. Вони захистили нашу землю, нашу громаду. Максим не зупинився, він був у славетному полку «Азов», був там, де найважче, на передовій. На жаль, його забрали від нас. Нам лишається пам’ятати і шанувати його. Це горе не передати словами, не загоїти рани найближчих людей. А найбільше страждатиме син, якому лише два роки…
Бійці 3-ї окремої штурмової бригади на честь свого загиблого побратима виконали «Молитву Українського націоналіста». Поховали Героя під залпи військового салюту.
Нагадаємо, Переяславщина прощалась із захисником Віталієм Максименком, що поклав своє життя за Україну