Сьогодні о 16-ій у Переяславі, як і по всій країні та у всьому світі, відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання і акція «Запали свічку». Цього дня, 26 листопада, біля Меморіалу жертвам Голодомору 1932-1933 рр відбулася хвилина мовчання, панахида та покладання квітів на знак вшанування жертв геноциду українського народу.
За повідомленням кореспондента ProSlav, захід розпочався хвилиною мовчання та роздумами про послідовний геноцид, який і донині – вже в умовах повномастабної війни проти України у ХХІ столітті – продовжує здійснювати росія. Після цього духовенство Православної церкви України на чолі з протоієреєм, настоятелем Воскресінського храму міста, отцем Іваном Бобітком звершило панахиду за жертвами голодоморів в Україні.
Після цього учасники зібрання слухали промови та виступи заступниці міського голови Оксани Степаненко, кандидата філологічних наук, співупорядника книги «Голодовка» про голодомор 1932-1933 рр. на Переяславщині, гостя зі Львова Вячеслава Гнатюка, докторки філософії з Університету Григорія Сковороди в Переяславі, депутатки міської ради Руслани Потапенко. Рядками Віолетти Кравченко «Кричать голодні» до присутніх звернулися вихованці студії конферансу «Акцент» Переяславського ЦКМ.
Ми вирішили нагадати своїм читачам про передумови та причини Голодомору, чому його вважають геноцидом українців, які цифри жертв в Україні та на Переяславщині та як до нього ставляться у світі і як вшанувати жертв радянського режиму.
Передумови та причини Голодомору
Голодомор 1932-1933 років організувало керівництво СРСР на чолі особисто з Йосифом Сталіним з метою приборкати українців та придушити опір радянському режиму, зокрема колективізації села.
З насадженням комуністичного режиму у 1920-і відбулися помітні зміни у суспільно-політичному та соціально-економічному житті України, які торкнулися, перш за все, традиційного села. У 1928 році було оголошено курс на колективізацію, який полягав в об’єднанні приватних селянських господарств у колгоспи, ліквідації приватного землеволодіння – а отже руйнуванню традиційного способу життя селян в Україні.
Насадження такої системи викликало спротив селян – значно більше в Україні, де традиційно домінувало індивідуальне сільське господарство, ніж на центральних російських землях, де століттями поширена була колективна «общинна» форма землеволодіння. Проти колективізації протестували також південні зернові регіони Росії, однак спротив в Україні був значно більш запеклий. На початку 1930-х років на території України було зафіксовано близько 4000 масових виступів проти політики терору, що становило більшість протестів по усьому СРСР.
Ситуацію в Україні ускладнювало й те, що на соціально-економічний тут накладався й національно-політичний фактор. Український національний рух був найсильнішим з-поміж інших рухів в Радянській імперії. Після революції 1917 року більшовики зуміли підкорити Українську Народну Республіку лише після 3 років повномасштабних бойових дій та партизанського опору. Саме Україна стала головною причиною, чому більшовики були змушені переформатувати монолітну Російську імперію у квазіфедеративний Радянський Союз.
Сталін брав особисту участь в окупації України в 1918-20 рр., тож мав особистий негативний досвід в Україні. Коли почався масовий народний опір колективізації, він переконував, що це наслідок не лише реакційності та класової ворожості селянства комунізму, але й таємної діяльності українських націоналістів, “петлюрівців”, ворожих польських агентів тощо. Тому, на його думку, селян в Україні треба було покарати не лише за економічну “провину”, але й за національну – не лише як селян, але й як українців.
Саме тому масовий голод, спричинений насильницькою колективізацією, який зачепив ширші регіони СРСР (особливо степові райони), в Україні (а також в населеній українцями Кубані) набув особливого масштабу жорстокості і особливого характеру. Саме тому він має ознаки не лише класових репресій проти селян та куркулів, але й національного геноциду. Голодомор села супроводжувався в наступні роки масових винищенням української інтелігенції та митців, остаточною ліквідацією української церкви і згортанням українізації в освіті і культурі.
У відповідь радянська влада 1932 року підняла плани щодо заготівлі хліба до нереальних цифр. Щоб завадити людям виходити з колгоспів та зберегти майно в руках держави, було ухвалено репресивний “закон про п’ять колосків”. Згідно з ним, за збирання залишків урожаю в полі загрожувало 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна або розстріл.
Далі щодо селян встановили натуральні штрафи, після чого держава могла забирати не лише зерно, а й інші продукти та майно. Для посилення голоду запровадили спеціальний режим – «чорні дошки». Занесення на «чорні дошки» означало продовольчу блокаду цілих районів. Цей режим діяв на чверті території України.
Потім окремою постановою від 22 січня 1933 року українців було заблоковано в межах голодуючих територій, їм заборонили виїзд за межі УРСР та Кубані. При цьому Сталін заперечував наявність голоду та відмовлявся від іноземної допомоги.
Голод та його жертви
Навесні 1933 року смертність в Україні стала катастрофічною, пік Голодомору припав на червень. За оцінками істориків, тоді голодною смертю помирало щодня близько 28 000 осіб, тобто близько 20 осіб щохвилини. Люди вимирали цілими селами, а рівень незареєстрованої смертності невідомий.
За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, демографічні втрати внаслідок Голодомору у 1932-1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, з них 600 000 – це втрати, пов’язані з дефіцитом народжуваності. За підсумками судової справи встановлено, що внаслідок Голодомору померло 3 млн 941 тисяча українців. Питання кількості жертв досі залишається дискусійним.
За даними Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, у 1932-1933 роках від голоду померло 10,5 млн. українців. Найбільше постраждали центрально-українські області Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська – ті, які найбільше чинили опір більшовикам в попередні роки. На них припадає 52,8% жертв.
Яка кількість жертв на Переяславщині?
У Державному архіві Київської області збереглися статистичні дані, за якими тільки в 1933 р. у місті Переяславі померло 1055 чоловік, а в Переяславському районі – 12 тис. 823 чол. Якщо від цих чисел відняти кількість осіб, які померли природною смертю, то приблизно в місті і районі саме в 1933 р. померли з голоду відповідно 828 і 11 347 чол..
Але ця офіційна статистика не відповідає реальній дійсності. За свідченнями очевидців Голодомору 1932-33 рр., кількість померлих голодною смертю значно більша від зазначених архівних даних.
Визнання геноцидом: сучасний стан
Верховна Рада України визнала Голодомор актом геноциду в офіційному зверненні до народу у травні 2003 року. На рівні закону таке визнання було закріплено у законі від 2006 року. 2010 року ухвалою суду було доведено намір Йосипа Сталіна та його соратників знищити частину української нації.
Станом на сьогодні Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу визнали більше 20 країн світу. Протягом лише минулого тижня відповідні рішення ухвалили парламенти Румунії, Молдови та Ірландії. Крім того, стало відомо, що відповідну резолюцію готують і в німецькому Бундестазі.
Крім того, ще низка країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом, або вшанували пам’ять його жертв. Серед них Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина та Чилі.
Крім того, злочином проти людяності визнали Голодомор ПАРЄ, Європарламент і Генеральна асамблея ООН.
У жовтні міністр закордонних справ Дмитро Кулеба вкотре закликав парламенти всіх країн світу визнати Голодомор геноцидом українців. «Визнання дуже важливе зараз, коли Росія чинить черговий геноцид», – зазначив він. Минулого тижня Верховна рада підтримала звернення до парламентів інших країн із закликом продовжити визнання. Це питання також порушувалося під час першого візиту британського прем’єра Ріші Сунака до Києва.
Зазвичай у країнах, що відмовляються визнати Голодомор геноцидом, виникають сумніви щодо національної складової у мотивації Голодомору (на цьому наполягає російська пропаганда, яка стверджує, що голод був по всьому СРСР і нічим не відрізнявся в Україні). Часто це є наслідком дій тієї ж російської пропаганди.
Нинішня російська агресія проти України з ознаками геноциду наочно демонструє необхідність живої пам’яті – аби воєнних злочинців було засуджено світовою спільнотою, а пам’ять про жертв – увічнено.
За даними опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 93% українців вважають Голодомор геноцидом українського народу.