Начальниця Служби у справах дітей та сімʼї Переяславської міськради Людмила Борисюк переконана, що варто робити все можливе, аби кожна дитина зростала в родині. Тому пріоритетом роботи установи є розвиток сімейних форм виховання. Докладно про це Людмила Миколаївна розповіла Proslav.
20 серпня члени виконавчого комітету ухвалили рішення про створення нової прийомної сім’ї у Переяславській громаді, а сьогодні, 23 серпня, до неї вже влаштували двох діточок, які опинилися без батьківської опіки.
Новоспечена прийомна сім’я – вже третя у громаді. Тепер загалом у них виховуються семеро дітей. Людмила Миколаївна всім серцем радіє, коли до служби приходять люди, готові прийняти до своїх родин дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування. Адже кожна дитина заслуговує зростати в атмосфері щастя, любові й домашнього затишку.
– Людмило Миколаївно, розкажіть, будь ласка, які існують форми сімейного виховання?
– Наразі в Україні існує декілька форм сімейного виховання: усиновлення, опіка/піклування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Пріоритетною формою сімейного виховання в Україні та світі є усиновлення, саме на неї ми найбільше орієнтуємося.
– Тоді давайте розпочнемо з цієї форми. Що таке усиновлення?
– Усиновлення – це найкращий варіант для дитини, бо тоді батьки приймають її в родину на правах рідних сина чи доньки. Це дитина, яку вони народили не тілом, але серцем. У цьому випадку дитина втрачає статус сироти, перериваються її правові відносини з біологічними батьками. Вона стає спадкоємцем нарівні з біологічними дітьми нових батьків (якщо вони є), бере їхнє прізвище. В Україні, до речі, існує таємниця усиновлення для широкого загалу.
– Хто може стати усиновлювачем?
– Усиновлювачами можуть стати подружжя або й пари, які не перебувають у шлюбі, але є громадянами України – в умовах воєнного стану процедура усиновлення дітей іноземними громадянами призупинена. Усиновити дитину може дієздатна особа віком не менше двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювач має бути старшим за дитину не менш ніж на 15 років, якщо ж усиновлюють повнолітніх, то різниця у віці між батьками й дітьми має становити не менше 18 років.
– Наскільки складним є процес усиновлення?
– До усиновлювачів є низка вимог. Потенційні батьки обов’язково мають пройти спеціальні підготовчі курси, а також перевірку фізичного й ментального стану здоров’я, умов проживання та інше. Важливо також аби потенційні всиновлювачі не мали судимостей. Маємо розуміти, що зазвичай усиновлення – це свідоме та виважене рішення, тому люди готові до того, що це може зайняти час. Під час війни в Україні запровадили нововведення – запустили Єдину державну онлайн-платформу «Україна для кожної дитини», де можна знайти всю необхідну інформацію та ресурси, які стосуються усиновлення і влаштування дитини в сімейні форми виховання. А подати документи на статус кандидата в усиновлювачі можна ще через портал «Дія».
– Зрозуміло, що під час повномасштабної війни зросла кількість дітей, які втратили батьків. А чи змінилася кількість кандидатів в усиновлювачі?
– Кількість людей, які хотіли б усиновити дитину, також зросла. Як і до повномасштабної війни, так і зараз, здебільшого висловлюють бажання всиновити маленьких дітей або немовлят. Найрідше, на жаль, усиновлюють дітей з інвалідністю або дітей однієї сімейної групи, тобто які мають ще сестричок та братиків.
– Ваша колега, директорка Київського обласного центру соціальних служб Наталія Ібрагімова, сказала в інтерв’ю, що на Київщині спостерігається значне збільшення кількості чоловіків призовного віку, які виявляють бажання взяти під опіку дітей. І деяким з них відмовляють, бо вбачають у намірах прагнення таким чином уникнути мобілізації.
– У нашій громаді на сьогодні немає кандидатів серед чоловіків. На місцях ми здійснюємо первинний відбір, збір документів, а навчання кандидати проходять у Київському обласному центрі соціальних служб. Якщо люди мають необхідні документи й відповідають вимогам згідно законодавству, ми не можемо їм заборонити. Я не виключаю, що випадки таких недобросовісних мотивів існують і що після закінчення війни ми можемо зіштовхнутися зі страшним і дуже травматичним для дитини процесом розусиновлення. Уникнути цього ми можемо лише донесенням інформації. У службі я працюю більше 15 років. На моїй практиці траплялися відмови кандидатам і найчастіше це було після завершення навчань.
– А що таке прийомна сім’я й чим вона відрізняється від усиновлення?
– Прийомна сім’я має важливу відмінність від усиновлення у тому, що прийомні діти не мають таких же прав, як біологічні. Тобто, наприклад, спадкоємцями бути не можуть, прізвище зберігають своє. У прийомній сім’ї одночасно можуть виховувати до чотирьох дітей. Це залежить не лише від бажання, але й від матеріальних спроможностей, житлової площі, наявності необхідних речей. Діти перебувають в родині до досягнення повноліття, а у разі продовження навчання – до 23 років.
На утримання кожної дитини, а також за догляд за ними прийомні батьки щомісяця отримують державні виплати. Також одному з прийомних батьків держава нараховує заробітну плату.
– Розкажіть, будь ласка, і про опіку.
– Опікуном для дитини може стати хтось з родичів або близьких знайомих. Найчастіше це відбувається, коли батьків позбавили батьківських прав або вони померли чи загинули. Тоді опіку можуть отримати бабусі, дідусі, дядьки, тітки чи інші родичі, рідше – хрещені батьки. Опікунами стають повнолітні дієздатні особи. Вони є законними представниками дитини, допоки вона сама не набуде повної дієздатності (переважно – до 18 років). Опікун отримує від держави допомогу на утримання дитини в розмірі двох з половиною прожиткових мінімумів.
– А що таке будинок сімейного типу і чи є такий у Переяславській громаді?
– У дитячому будинку сімейного типу можуть виховуватися одразу від п’яти до десяти дітей, враховуючи рідних неповнолітніх. Обоє батьків отримують заробітну плату, а на утримання кожної дитини є щомісячні виплати. У такій формі сімейного виховання значну роль відіграє наявність достатньої житлової площі. В нашій громаді немає будинків сімейного типу.
– Зате у нас є аж дві патронатні сім’ї, про одну з яких ми писали раніше, а друга з’явилася невдовзі після виходу тієї публікацїі.
– Дійсно, в нашій громаді є дві патронатні сім’ї – одна у селі Гланишів, друга в Переяславі, і ще одна наразі проходить навчання. Патронат часто плутають з сімейними формами виховання, але це насправді тимчасова послуга, це робота, хоча й 24 на 7. Як би не хотілося ідеалізувати світ, є випадки, коли дитина потрапляє у складні життєві обставини й її потрібно забрати з родини. Тоді на поміч приходить патронат.
Є патронатний вихователь і помічник патронатного вихователя, які отримують за свою працю заробітну плату. Поки дитина живе у тимчасовій родині, її біологічним батькам надають соціальні послуги. Далі розглядається питання про повернення дитини до батьків або про влаштування в сімейні форми виховання. Згідно з законодавством, у патронатній сім’ї дитина перебуває до трьох місяців, а в умовах воєнного стану – до настання судового рішення і ще один місяць.
У Службі у справах дітей ми раді кожному. Трапляється, що подружжя приходить поцікавитися патронатом, а після нашої бесіди приймає рішення стати прийомною родиною. Напевно, досвід у цій сфері вже дозволяє відчувати людей під час спілкування, їхній потенціал і допомогти їм зважитися на важливий бажаний крок. Найдорожчим та найважливішим в житті кожної дитини є сім’я. Робимо все, щоб щасливих родин в Україні ставало тільки більше.
Нагадаємо, на Переяславщині живе перша в Україні патронатна сім’я: у себе вдома вони прихистили десятки дітей.
Тим часом 37 дітей із Переяславської громади вирушили на оздоровлення до Карпат.