Щороку в третю суботу вересня славетний, історичний і творчий Переяслав відзначає День міста. 18 вересня, у межах святкування 1118-ї річниці, у галереї Центру культури і мистецтв відкрили виставку видатної землячки, почесної громадянки Переяслава, заслуженої художниці України Ганни Іванівни Самутіної, повідомляє Proslav.
Мистецтво як шлях до безсмертя
У книзі Мілана Кундери «Безсмертя» є слова: «Перед лицем безсмертя люди, звісно ж, не рівні. Потрібно виділити мале безсмертя – згадки про людину в пам’яті тих, що знали її… і велике безсмертя, коли людину пам’ятають ті, що її не знали».
Виставка Ганни Самутіної має символічну назву «Від пантеонів до безсмертя» – так мисткиня колись нарекла одну зі своїх робіт, немов передчуваючи, що її творчість переживе її саму й залишиться величним спадком для майбутніх поколінь.
Життєвий шлях Ганни Самутіної
Ганна Іванівна народилася 1 травня 1929 року в селі Ташань на Переяславщині в родині хліборобів. Після закінчення місцевої семирічної школи у 1946 році вступила до Київського училища прикладного мистецтва, яке закінчила з відзнакою, здобувши спеціальність художника-виконавця художнього килимовиробництва.
Перші її кроки у професії пов’язані з цехом прикладного мистецтва Київського товариства художників, де з 1951 року вона працювала над батиком – розписом воском із барвником по шовку. А у 1953 році талановиту мисткиню запросили на кіностудію імені Олександра Довженка – працювати художником по костюмах. У 1958 році вступила до Київського державного художнього інституту на факультет книжкової графіки. Ще під час навчання оформлювала дитячі книжки у видавництві «Веселка».
Після закінчення інституту працювала графіком-дизайнером у Київському науково-дослідному інституті культури побутових виробів. Водночас виконувала замовлення на художнє оформлення інтер’єрів, а згодом – у Київському монументально-декоративному комбінаті. Серед її відомих робіт того періоду – мозаїчні стели у Києві, а також монументальна композиція «За мир, за життя».
Наприкінці 1970-х років на замовлення генерального директора НІЕЗ «Переяслав», Героя України Михайла Сікорського, мисткиня створила два грандіозні панно на тему хліборобства – «Хліб минулий» та «Хліб сучасний». Їхня площа становила 50 кв. м, і над ними художниця працювала чотири роки.
Унікальний спадок
Ганна Самутіна володіла багатьма техніками – писала аквареллю, пастеллю, олійними фарбами, кольоровими олівцями. Однак справжнє визнання здобула завдяки унікальній манері: вона створювала шедеври з незвичних матеріалів. У хід йшли мушлі, скло, камінці, намистини, солома, очерет, зерна кукурудзи, навіть корки від пляшок чи формочки від цукерок.
«Якщо ти художник, то можеш із непотребу зробити художні речі», – казала мисткиня.
За життя художниця створила понад 400 картин, з яких близько 300 зберігала у власній квартирі. Жодної не продала, бо вважала їх своєю спадщиною для рідного Переяслава. Вона мешкала тут майже два десятиліття, на скромну пенсію, відмовляючи собі у багатьох речах – аби лише мати змогу творити. І саме той «переяславський» період вважається найбільш плідним у творчості художниці. А на будинку по вул. Богдана Хмельницького, 59, де жила Ганна Іванівна, її ім’я назавжди закарбоване на меморіальній дошці.
У 2006 році, під час святкування Дня міста, у цій же виставковій залі Ганна Самутіна особисто представила переяславцям понад 80 своїх картин і панно. На запитання про улюблену роботу відповідала:
«Ні, не виділю якусь. Всі мені дорогі. Та й головне для мене – гарно виконати будь-яку роботу, втілити якнайкраще кожен свій задум. А яка краща – хай кожна людина для себе вирішує, у кожної ж свій смак. І хтозна, може, моя найкраща робота – не серед цих восьми десятків, а серед тих близько трьох сотень, що залишилися вдома? Адже не маю можливості показати тут відразу все».
Відмовилася від усього, якби лиш малювати
Наступного 2007 року художниця ще була присутня на виставці у Києві, але після перенесеного інсульту вже майже не спілкувалася з людьми. Її сестра Софія Самутіна-Болсуновська розповідала журналістам:
«Останні 20 років вона працювала постійно – і ночами, і днями. Вона придумувала ескізи і все це виконувала матеріалами, які були під рукою. Ганна взагалі нічого не купувала, бо в неї не було грошей. Відмовилася від усього, щоб можна було купити хоча б хліба. Матеріали підфарбовувала, і як художник дивилася, як їх можна використати. Ніколи нічого не продавала, їй ніколи ніхто нічого не замовляв – вона вважала, що це низько… Тільки дарувала».
У 2007 році Ганні Іванівні присвоїли звання почесної жительки Переяслава. Звання Заслуженої художниці України у 2008 році вона отримала вже прикутою до ліжка. Наприкінці життя її доглядала сестра. Мисткиня відійшла у вічність 16 квітня 2009 року – за два тижні до свого 80-річчя.
Мистецтвознавці називали її творчість «неповторним явищем». Серед знакових робіт Ганни Самутіної – «Творчість космосу», «Чаша Амріти», «Від суєти до простоти», «Музика сфер», «Джерело вічного життя», «Космос і хаос», «Старт до радості», «Гімн материнству», «Дерево роду», «Танець злуки». Ганна Іванівна казала, що назви для картин – такі поетичні, духовні, філософські – їй підказують з неба.
У 2018 році ім’я Ганни Самутіної внесли до списку «100 видатних митців України».
Творила до останнього подиху
– Відкриваючи цю виставку, ми вшановуємо не лише пам’ять талановитої художниці, а й силу мистецтва, що робить наше місто духовно багатшим. Ганна Іванівна Самутіна подарувала нам світ, у якому барви стали молитвою, а образи – дороговказом у вічність. Її мистецтво живе й промовляє до нас гучніше за будь-які слова, – сказала ведуча церемонії відкриття виставки Влада Черненко.
Відома у Переяславі майстриня Тетяна Буторіна – учениця та послідовниця Ганни Самутіної. Вихованці гуртка «Дизайн композицій» Будинку художньої творчості дітей, юнацтва та молоді, яким керує Тетяна Миколаївна, наслідують творчість видатної художниці й навчаються за її роботами.
– З Ганною Іванівною я познайомилася у 1998 році. Тоді я почала займатися соломкарством і дізналася, що є майстриня, яка створює панно із соломки для музею просто неба. Побачивши роботи Ганни Іванівни, я попросилася до неї в учні. На це вона мені відповіла: «Дивися, вчися, але до всього доходь сама. Я йшла своїм шляхом, а у тебе він буде зовсім інший».
Працюючи з соломкою, я придивлялася до її картин, поступово пробувала використовувати різні матеріали. Згодом почала навчати цим технікам і наших діток. Сьогодні ми маємо близько десяти картин, створених нашими гуртківцями за мотивами робіт Ганни Іванівни.
У 2007 році у музичній школі проходила виставка картин наших вихованців. Там була присутня сестра Ганни Іванівни, хоча тоді я ще не знала, що це саме вона, адже Софія Іванівна щойно приїхала з Ізраїлю. Вона підійшла й сказала: «Я б хотіла, щоб Ви подивилися картини моєї сестри. У неї дуже схожі роботи». Ми прийшли до будинку через дорогу, зайшли в кімнату, де вже хвора Ганна Іванівна лежала в ліжку. І тоді я промовила: «Я знаю ці картини і знаю цю жінку – я працюю у її техніці». Софія Іванівна запросила мене приходити з дітками, щоб вони могли бачити картини Ганни Іванівни, – розповіла Тетяна Миколаївна.
Тетяна Буторіна згадує, що попри біль та слабкість Ганна Іванівна продовжувала малювати. На виставку вона принесла картину, яку Софія Самутіна-Болсуновська подарувала їй після смерті сестри – останню картину великої художниці:
– Це остання робота, яку Ганна Іванівна малювала прикутою до ліжка в 2007 році. Я пам’ятаю, як у неї тремтіли руки. Будучи тяжко хворою, вона малювала переважно темними фарбами. Але творила до останнього подиху. Ця картина з іншими роботами Ганни Іванівни зберігаються у нас, в Будинку художньої творчості. Люди можуть приходити, споглядати на ці шедеври.
Є ще одна робота, яку Ганна Іванівна не встигла завершити. Софія казала, що я можу її допрацювати, але я вирішила не торкатися до витвору художниці. Це має залишитися її твором, навіть якщо картина незавершена. Дякувати Богу, що у Переяславі жила і творила така велика художниця, як Ганна Самутіна, – підсумувала Тетяна Миколаївна.
Виставка приурочена до Дня міста
Заступниця міського голови Оксана Степаненко наголосила, що виставка має велике значення не лише для Переяслава, а й для громади, з якої походить мисткиня.
– Сподіваюся, що земляки славетної Ганни Самутіної, народжені в Ташанській громаді, також побачать ці неперевершені твори, – сказала вона. – Ми пишаємося спадщиною нашого міста, дякуємо всім, хто зберігає ці картини і надає можливість бачити їх. Споглядаючи ці полотна, ми щоразу відкриваємо для себе щось нове. Вірю, що кожен відвідувач знайде у них світло та натхнення.
Голова ГО «Відродження Переяславщини», колишній міський голова Іван Якименко згадав, що мав щастя особисто спілкуватися з мисткинею та допомагати організовувати її виставки у Києві та Переяславі. Розповів, що вони були земляками й навіть ходили до однієї школи. Більш тісне знайомство відбулося у 1994 році, коли він став заступником міського голови з гуманітарних питань. Згодом вони часто зустрічалися, і він відкрив для себе ще одну грань таланту мисткині – чудовий спів.
– Просто мати змогу спілкуватися з такою людиною – для мене було справжнім щастям. Коли я вже обіймав посаду міського голови, вона отримала звання заслуженої художниці України. Це було велике визнання її таланту, – підсумував Іван Петрович.
Начальник відділу культури Валентин Шуткевич підкреслив, що ця виставка стала знаковим початком низки заходів до Дня міста.
– Цією подією ми відкриваємо цикл заходів до Дня міста. Творчий спадок Ганни Самутіної – це безцінний скарб і гордість нашої громади, – сказав він. – Наразі стоїть питання потреби реставрації деяких робіт, ми будемо працювати над цим. У довготривалій перспективі є ідея створити музей робіт Ганни Іванівни. Після нашої Перемоги ми обов’язково будемо рухати це питання вперед.
Виставку можна переглянути у мистецькій галереї на другому поверсі Переяславського Центру культури і мистецтв у будні з 10:00 до 16:00. Адреса: м. Переяслав, вул. Григорія Сковороди, 81. Вхід вільний.