Повномасштабне російське вторгнення розлучило чимало українських родин. Одні – боронять Батьківщину від окупантів, інші – з нетерпінням чекають на своїх Героїв з фронту. Але як правильно спілкуватися з рідними, які повернулися з війни, знає далеко не кожен. Про це розповіли у Міністерстві охорони здоров’я, передає Proslav.
Перш за все, важливо усвідомити, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. Фізичний та емоційний стан, у якому вони перебували, суттєво відрізняється від нашого.
«Фактично він/вона тривалий час були на межі життя і смерті, де є лише біле і чорне – без напівтонів, і це не могло не вплинути на їх свідомість і на те, яким вони бачать світ довкола», – йдеться у повідомленні.
Для того, щоб минули надмірне збудження, тривожність та підсвідоме очікування небезпеки, знадобиться певний час, а також ваша підтримка.
«Підтримка – це надзвичайно крутий ресурс. Крутіший, ніж найдорожчі антидепресанти. Сім’я, яка сприймає і розуміє, – це, мабуть, 50% того, що людина зможе гарно відновитися. Але не кожна родина має потрібні знання і навички. Тут недостатньо лише терпіння і любові. Тому мало на людину просто чекати. Готуйтесь», – говорить Ксенія Возніцина, директорка Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна» МОЗ України.
Вона радить відвідувати групи підтримки, можна навіть онлайн. У таких групах можна отримати навички, які б допомогли родині правильно зустріти військовослужбовця.
«Золоті» правила спілкування з воїном вдома
Порозумітися і не ранити захисника допоможуть такі поради:
- Перш за все, варто подбати про відчуття безпеки довкола цієї людини. Адже психіці потрібно більше часу, ніж тілу, щоб повернутися до звичного життя.
- Краще не створювати додаткових провокацій, не робити сюрпризів.
- Не потрібно ставити тригерні запитання («Що ти відчував/відчувала, коли вбивав?») та питань на кшталт «Коли закінчиться війна?».
- Не знецінюйте та не звинувачуйте: найболючіше, що можуть почути захисники: «Навіщо ти туди поїхав/ла?», «Я тебе туди не посилав/ла». Не варто говорити такого ні вголос, ані подумки, адже іноді ми «мовчимо» дуже виразно.
- Намагайтеся, на скільки це у ваших силах, стишувати емоції, гасити їх. Памʼятайте: сум, туга, лють, агресія, які можуть прориватися назовні вдома, адресовані не вам. Так виявляється не до кінця пережита ненависть до ворога, тривалий стрес і втома.
Пам’ятайте про три базиси спілкування: не жаліти, поважати і підтримувати.
Як розмовляти з військовими
Психологи радять, не добиватися, щоб людина щось розповіла. Але дати зрозуміти, що ви поруч і завжди готові вислухати.
При цьому не слід підтримувати спроби уникнути таких розмов: це може бути однією з ознак певних стресових розладів. Якщо такий апатичний стан і абсолютне небажання спілкування затягуються на 3-4 місяці, пів року, це може свідчити про те, що стан вже перейшов з перехідного в більш серйозний.
«Якщо є потреба, слід пробувати говорити, що в Україні є кваліфікована допомога, є заклади, які знаються на цьому. Можна пошукати когось із побратимів, хто був із досвідом такої роботи, це дуже допоможе», – радять в МОЗ.
Водночас, заступниця директорки з психологічного напряму Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна» Тетяна Сіренко зазначає, що військовому не потрібно просто казати, що йому потрібна допомога психолога. З ними це не спрацює.
«Їм треба пояснити, які вигоди він з цього матиме від цієї консультації і роботи, конкретні. Краще переводити акцент з проблеми на рішення, говорити категоріями симптомів, а не діагнозів. Наприклад: ти погано спиш, тобі сняться жахливі сни, ти здригаєшся і падаєш на підлогу у разі гучних звуків – і це заважає тобі функціонувати. Якщо ти звернешся до психолога, він допоможе тобі подолати ці симптоми: краще спати, впоратися з нав’язливими думками і спогадами, стати менш вибуховим», – стверджує пані Сіренко.
На завершення
Це непростий період для родини, але це можливо витримати. Пам’ятайте про те, що ваша близька людина зробила і для сімʼї, і для України. Часто людям важко навіть витримати розповідь про те, що переживають військові. Тож поважне ставлення і підтримка – найголовніше.
«Треба кожному з нас просто пам’ятати, щодня, коли ви дивитесь або на людину в військовій формі, або це вже ветеран, – ці люди зупинили російську армію, крапка. Ці люди вберегли нас. Ви маєте відчувати щастя і повагу, що поруч з вами ця людина. Це просто люди-велетні. Для нас це люди-велетні, які були в страшних умовах, вижили і тепер вони з нами. Від них іде таке внутрішнє світло. Тому я завжди дуже прошу суспільство перестати боятися цих людей. Змініть своє уявлення про них і вам стане від цього легше», – розказує Ксенія Возніцина.
Захисник із Переяславщини воює під Бахмутом зі своєю собакою – читайте про це в публікації Proslav.