На черговій сесії Переяславської міської ради 18 січня під час блоку земельних питань депутати розглянули волевиявлення шістьох людей щодо передачі їм у приватну власність ділянок площею по 2 гектари на території громади для ведення «особистого сільського господарства». У відведенні землі їм відмовили, більше того, згідно з проєктом рішення, передали звернення даних осіб у правоохоронні органи.
Обговорення і підсумки голосування народних обранців спричинили гнівну реакцію деяких громадян, присутніх у сесійній залі. «А що поганого зробили ці люди, чому їм відмовили?», – обурилися вони.
– Шість однакових, як під копірку, звернень, – сказав міський голова Вячеслав Саулко. – Від «Людини» (прізвище не називаю), «власника основного кредитора, вигодонабувача з громадянством УРСР, місце проживання – Республіка Україна». Ці заяви носять абсолютно провокативний характер. Люди до цього часу не знають, де вони живуть, і це те істинне обличчя, чому ці люди приходять на сесії і яка їхня мета. Можливо, отримати по два гектари землі.
Через галас у залі доповідач з даного питання, головний архітектор управління містобудування, архітектури та використання земель Петро Пурденко, не зміг прокоментувати рішення. Proslav звернувся до нього за детальним роз’ясненням щодо питання безоплатного отримання землі.
Два гектари землі: хто має право отримати земельну ділянку
Згідно із законодавством, статтею 121 Земельного кодексу, кожен громадянин України з 18 років має право безкоштовно отримати шматок землі під садівництво, фермерство, будівництво житла, дачі, або навіть гаража.
Для кожного з видів цільового використання – свої норми площі. Але найбільше – до 2 гектарів – для ведення особистого селянського господарства. Так було до повномасштабної війни.
З початком воєнного стану в Україні заборонили безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну (підпункт 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України). Це стосується всіх без виключення громадян, в тому числі й пільгових категорій: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та члени сімей загиблих, каже Петро Львович. Право на отримання земельної ділянки поновлять через 30 днів після скасування воєнного стану.
– У цьому питанні є юридична сторона, а є суто моральна. За законом, у мирний час усі громадяни України мають рівні права на безоплатне отримання земельної ділянки у приватну власність. Але особисто моя думка, учасники бойових дій мають отримати першочергове право на відведення землі, – вважає Петро Львович.
З документів до заяви – лише свідоцтво про народження в УРСР
Проте не дія воєнного стану є основною причиною відмови у наданні земельних ділянок шістьом особам, які, за словами Петра Пурденка, подали до ЦНАПу практично однаково сформульовані волевиявлення.
– У своїх зверненнях вони називають себе людьми з Української РСР, при цьому посилаються на норму статті 121 Земельного кодексу України, у якій чітко зазначено, що виключно громадяни України мають право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства. Вони ж у всіх волевиявленнях цільовим призначенням вказали «особисте сільське господарство».
Згадуючи історичні події, зазначене людьми громадянство УРСР та норму дії статті 17 Земельного кодексу УРСР (редакції 1990 року, який вже втратив чинність 1 січня 2002 року), передача земельних ділянок у власність на той час проводилася місцевими Радами народних депутатів і за відповідними проектами відведення, які ради мали замовляти за свої кошти, – зауважує Петро Львович.
Ми знайшли у вільному доступі подібні заяви, у яких їхні автори, називаючи себе «Людиною», «Співвласником», «Основним кредитором», та «За сумісництвом Президентом України», вимагають, щоб «кожний громадянин України … отримував щорічно дивіденди від прибутку, що формується щорічно з рахунок використання надр, повітряного простору, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території Української РСР».
Але менше з тим. Щоб отримати земельну ділянку, громадянин повинен звернутися до органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням, до якого необхідно додати графічні матеріали з бажаним місцем розташування ділянки. Цих матеріалів до своїх воєвиявлень люди не додали, каже Петро Пурденко.
Ба більше, не надали й жодного документу, який підтверджує належність до громадянства України, а лише свідоцтво про народження – в Українській РСР, як ми вже зрозуміли.
При цьому заборонили обробку своїх персональних даних, а отже посвідчити їхні особи або встановити українське громадянство через «Єдиний державний демографічний реєстр» чиновники не можуть.
Чому ж органи місцевого самоврядування взагалі приймають абсурдно складені заяви?
– Де-факто цю заяву взагалі треба було б не брати, а де-юре спеціалісти ЦНАП зобов’язані приймати усі заяви, які до них надходять, – пояснює головний архітектор. – Я в свою чергу повинен опрацювати всі подані матеріали. Людина має посвідчити, що вона громадянин України, додати необхідні документи – не дали нічого. «Дайте мені щось, в межах чогось, але зараз» – ось так це виглядало.
Навіщо це роблять?
На думку Петра Пурденка, подібні провокативні заяви подають з метою розбуркання колотнечі, перешкоджаючи суспільній консолідації:
– Коли під час бурі пливе човен, і всі гребуть в один бік, а хтось один встає і починає його розгойдувати – це суто політична маніпуляція. Я вважаю, виявлення таких людей – робота для СБУ, такі зараз є по всій Україні. Ми їхні заяви розглянули, відмовили, підстави для відмови чітко прописані, якщо хочуть – можуть звертатися до суду. Далі матеріали будуть передані до правоохоронних органів для отримання правової оцінки. Не для того, щоб покарати цих людей, а для того, щоб виявити ту особу, яка продиктувала їм ці заяви. Коли тебе до чогось підбурюють, треба подумати – а чи варто це робити.