На Переяславщині 17 квітня провели в останню земну дорогу військовослужбовця бригади «Азов» Національної Гвардії України Дениса Денисюка, повідомляє Proslav.
Прощальна церемонія з Героєм розпочалася вранці біля батьківського дому в селі Студеники. Денис Денисюк народився 24 липня 1988 року в місті Красилів Хмельницької області. Серед п’яти синів у родині він був найстаршим. Згодом сім’я переїхала на Переяславщину, в село Студеники, де Денис зростав, навчався, а згодом одружився. У першому шлюбі в нього народилися дві доньки-близнята, зараз їм по 12 років.
Голова Студениківської громади Марія Лях свого часу працювала директоркою школи, у якій навчався Денис. Марія Олександрівна поділилася спогадами про колишнього учня:
– Як і більшість хлопчиків, Денис не дуже любив учитися, та при цьому був дуже хорошою, спокійною, світлою дитиною. Можу сказати, що ця його вдача залишилася з ним і в дорослому віці.
Вже майже два десятки воїнів зі Студениківської громади загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Кожна втрата – особиста душевна рана і розпач для Марії Олександрівни:
– Дуже велика прірва між хлопцями і суспільством. Воно спить, чекає, що хлопці принесуть перемогу. Мені прикро, що проводити мобілізацію доводиться, виловлюючи людей на вулицях. Байдужість людей я бачу в багатьох речах, це стосується і підтримки військових. Я дуже сподіваюся, що перемога настане якомога швидше, але для цього ми повинні об’єднатися і боротися разом.
У центрі села відбулася громадська панахида. Віддати останню шану Денису прийшло чимало жителів Студениківської громади, бо втрата захисника, який віддав своє молоде життя, захищаючи Батьківщину – це смуток не лише для рідних.
Далі скорботний кортеж попрямував до Переяслава, де у Храмі святого Володимира провели заупокійну літургію. Неможливо у ті хвилини втамувати біль згорьованих батьків та близьких. З проникливою промовою і словами підтримки до них звернувся настоятель церкви Іван Будняк:
– Природньо, що ми відчуваємо безсилля і безпорадність, втрачаючи найрідніших людей. Ми б воліли пожертвувати собою, якби тільки знову побачити їх. Ми страждаємо і плачемо, але є надія на майбутнє життя і ми сподіваємося, що Бог дасть можливість знову відчути радість зустрічі з людиною, яку найбільше любимо. Немає нічого ціннішого за життя. Святе писання і Бог дають нам надію і сили жити далі й втілювати в своєму житті християнські цінності, за які поклав життя мужній воїн. І бути відповідальними, бо тільки благочестиве життя буде виправдовувати його жертву і нести її цінність. Так, нам все одно боляче, і з цим болем ми живемо, але Бог дасть нам сили у цій війні, яку почали не ми.
Вдруге чоловік одружився вже під час повномасштабної війни і разом з дружиною Світланою оселився у селі Світанок, розповів його староста Сергій Кузьковий. У подружжя народився син. 21 квітня йому виповниться один рік.
Життя військового обірвалося 11 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Дронівка Бахмутського району Донецької області.
Денис Денисюк служив командиром 3 зенітного ракетного відділення, ракетного артилерійського дивізіону бригади «Азов» Національної Гвардії України. Мав звання молодшого сержанта.
Люблячий батько, турботливий чоловік та дбайливий господар, чуйна та доброзичлива людина – таким він залишився у пам’яті всіх, хто його знав.
Поховали бійця у селі Світанок. Там він жив, мріяв і будував плани на майбутнє зі своєю родиною. Тепер він охоронятиме рідних з небес. Тепер він – наша історія і наша героїчна пам’ять.