Цьогоріч Переяслав відзначає 1118 років від першої літописної згадки. Журналісти Proslav вирішили поностальгувати та пригадати, як відзначали День міста чверть століття тому – на зламі тисячоліть.
У наш час це свято стало звичним і важко уявити, що започаткували його лише наприкінці минулого століття. День міста офіційно з’явився у календарі в 1986 році, коли Переяслав святкував 1079-ту річницю.
Історики й досі дискутують про дату заснування міста, проте, спираючись на літописи, перша згадка датується 907 роком у «Повісті временних літ». Там Переяслав згадується у контексті договору Русі з Візантією. Традиційно День міста призначили на третю суботу вересня – до річниці визволення Переяслава від фашистських загарбників та водночас на вшанування першої літописної згадки.
1999 рік: пам’ятник, прапор і герб
У 1999 році на вулиці Богдана Хмельницького відкрили пам’ятник, який символізує важливу для українців подію – першу літописну згадку слова «Україна». У Київському літописі 1187 року слово «Україна» вперше з’являється у зв’язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича:
«…І плакали по нім усі переяславці… За ним же Україна багато потужила».
Цікаво, що в багатьох джерелах, зокрема й у Вікіпедії, поява пам’ятника датується 2000 роком. Однак газета «Вісник Переяславщини» від 21 вересня 1999-го містить фотофакт, що пам’ятник відкрили саме тоді.
«Не виключено, що, як сказав на відкритті академік НАН України Петро Толочко, переяславці будуть добре знати цю сторінку історії й гордитимуться тим, що літописець саме так відзначив у 1187 році: за Володимиром плакали всі переяславці, і вся Україна зітхала… І буде зватись памʼятник не літописній згадці, а просто Володимиру Глібовичу, переяславському князю. Схоже на те, що пам’ятник сподобається переяславцям, вони його будуть любити. В суботу, ще до відкриття, молоді пари, які реєстрували шлюб, принесли до Глібовича квіти», – писала тоді газета.
Ще однією знаковою подією стало офіційне повернення місту герба та прапора часів Магдебурзького права. На гербі Переяслава зображена срібна башта над водою, що символізує фортецю та річку, на якій розташоване місто. Цей символ використовувався ще з 1585 року.
У День міста 1999 року відбулася урочиста церемонія освячення прапора й герба у Троїцькій церкві, яку провів архімандрит Ніл. Він наголосив, що містяни нарешті повернулись до давньої традиції, адже в Переяславі завжди був свій прапор і герб, це тільки за радянської влади такі атрибути вважали відвертими дурницями. І були неправі.
«Бо герб і прапор – це не просто символіка, вони будять у кожної людини почуття громадянина, причетного саме до конкретної території», – сказав він.
Мистецька кульмінація свята традиційно відбувалася на центральній площі, біля монумента «возз’єднання України з росією», і лейтмотивом дійства була освячена радянським епосом «дружба народів». На сцені виступали місцеві аматорські колективи й запрошені артисти, а тим часом хлібом-сіллю зустрічали делегації з «міст-побратимів» – російського Можайська та білоруської Вілейки.
Як виявилося, «друзі» були вовками в овечій шкурі, які згодом прийшли війною. Помилки минулого вже виправлені: у 2022 році пам’ятник «возз’єднання» демонтували, а вулицю Можайську перейменували на Професійну.
Прапор Переяслава на центральній площі тоді урочисто підняли лікар ЦРЛ Ігор Петренко та директор школи №6 Олександр Батрак. Тоді Олександр Петрович лише кілька місяців обіймав директорську посаду. І ось тепер, у 2025 році, після 26 років керівництва, залишив її. За роки його роботи освітній заклад, який нині носить назву Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи, став одним із найкращих в Україні, а сам Олександр Батрак на цьогорічний День міста отримав звання «Почесний житель Переяславської громади».
Архімандрит Ніл того дня вручив міському голові Григорію Сокуру орден Святого Володимира. Містом проїхали нові мікроавтобуси – подарунок місту від фонду нардепа Олександра Абдулліна, який поміж іншим пообіцяв, що невдовзі мікрорайон Борисівка буде з газом.
Традиційно подяками відзначали кращих містян – медиків, педагогів, митців, багатодітні родини. За доброю традицією вітали молодят: разом із дуетом Наталії Білянкіної та Сергія Борисова вони танцювали вальс перед глядачами.
2000 рік: вітали найстаршого мешканця й чекали на столичну зірку
Той День міста також видався знаковим – минуло 25 років відколи Переяслав отримав статус міста обласного підпорядкування. Цей рубіж символізував новий етап розвитку. На урочистостях міський голова Григорій Сокур підкреслив:
«Останні двадцять пʼять років, з того часу, як Переяслав-Хмельницький здобув статус міста обласного підпорядкування, стали часом напруженої діяльності, спрямованої на соціальний розвиток. З’явилися новобудови, Переяслав поєднав у собі історію й сучасність…».
На сцену запросили колишніх мерів міста – керівників міськвиконкому: Володимира Колесника, Петра Фесенка, Ольгу Єфіменко, Олександра Тарасенка. Вшанували і найстаршого жителя міста – 100-річного Трохима Глобу.
Переяславців вітали представники обласної та районної влади, дарували подарунки – від «швидкої допомоги» до комп’ютерів і музичних центрів. Подяки отримували педагоги, лікарі, науковці, спортсмени. Почесний громадянин Переяслава академік Петро Тронько закликав:
«Пишайтеся своїм містом, працюйте для нього, примножуйте його славу».
Святкування того похмурого осіннього дня розгорталося на кількох локаціях. У парку біля НЦК «Зустріч» демонстрували виставки витворів з фондів НІЕЗ «Переяслав», у будинку працівників освіти проходила персональна виставка робіт відомої художниці Ганни Самутіної. А на центральній площі вперше відбувся театралізований показ мод «Переяславська осінь – 2000».
Спортивна частина свята теж не залишилася поза увагою: легкоатлетична естафета, шаховий турнір. З музичними вітаннями виступали Народна капела бандуристів КПІ та Державний духовий оркестр України. Ввечері молодь чекала на зіркову гостю з Києва – співачку Олю Юнакову. Потім був традиційний салют і дискотека до півночі. Попри дощ, площа була повна.
2001 рік: пісня про Переяслав і вальс молодят
У 2001 році урочистості розпочалися традиційно – з покладання квітів до Меморіалу Слави, спортивних змагань, ярмарку, численних виставок і концертів.
Міський голова Григорій Сокур нагадав, що День міста у Переяславі відзначають вже п’ятнадцятий раз:
«Це свято приходить у кожен дім. Переяслав збирає друзів, і з роками їх стає все більше».
У 2001 році зі сцени на центральній площі вперше прозвучала «Пісня про Переяслав» у виконанні Олега Марцинківського на слова київського поета Олександра Демиденка.
Щороку під час святкувань на центральній площі вітали молодят, які саме у День міста стали на весільний рушник.
Під оплески сотень глядачів вони танцювали вальс, приймали вітання та подарунки від міської влади. Ця традиція жила майже два десятиліття, і для багатьох сімей стала особливим спогадом.
Серед тих молодих закоханих, які вальсували на площі, були й Ігор та Людмила Хлань. Їхня історія почалася ще у шкільні роки. Ігор переїхав до Переяслава з Поліського у 1996 році, коли довелося покинути рідний край через наслідки Чорнобильської катастрофи. Шкільна дружба переросла у щирі почуття вже під час студентства. Ігор вступив до Переяславського педагогічного інституту на історичний факультет, а згодом і Людмила стала студенткою – обрала філологію. 20 вересня 2003 року вони офіційно поєднали свої долі – символічно саме в День міста.
У 2005 році у подружжя народилася донечка Діана, а в 2011 році – син Ярослав. Донька сьогодні навчається в університеті імені Богомольця, а син ходить до дев’ятого класу. Родина мала перед собою чимало планів і мрій. Але росія розв’язала загарбницьку війну, і сотні тисяч українців стали на захист своєї країни. У квітні 2024 року Ігор Хлань поповнив лави Збройних сил України. Після підготовки він разом з побратимами вирушив на лінію зіткнення з ворогом.
16 червня 2024 року життя воїна обірвалося. Ігор загинув під час виконання бойового завдання в районі Красногорівки Покровського району Донецької області. За мужність і самопожертву його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. На День міста 2024 року Ігорю Хланю присвоїли звання «Почесний житель Переяславської громади».
Сьогодні вже понад дві сотні Героїв, чиї долі пов’язані з Переяславщиною, отримали звання «Почесного жителя громади» посмертно. Їхній подвиг назавжди залишив незгасимий слід в історії. У небесному війську полеглі захисники назавжди залишаться Воїнами Світла – янголами-охоронцями України та кожного з нас. Переяслав пам’ятатиме своїх Героїв вічно.
Для підготовки матеріалу були використані публікації газет «Вісник Переяславщини», «Переяславська рада», архіви Переяславської міської ради та світлини, надані містянами.
Нагадаємо, цього року в День міста вручили відзнаки мешканцям громади та нагородили почесних жителів.
А тут дивіться, як у Переяславі відзначали День міста до великої війни: спогади у фото та відео.