Вчергове болюча втрата торкнулася Переяславської громади. Знову війна забрала життя нашого земляка, воїна-захисника, який мужньо стояв за незалежність і свободу України. Сьогодні, 10 вересня, переяславці схилили голови, зустрічаючи скорботний кортеж. «На щиті» до рідного міста назавжди повернувся Герой – Олександр Гришко, повідомляє Proslav.
Олександр Анатолійович Гришко народився 6 лютого 1982 року. Був призваний на військову службу по мобілізації, служив на посаді навідника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4007.
21 травня 2024 року, під час виконання бойового завдання, воїн зник безвісти. І лише тепер, більш ніж через рік очікувань та тривог, з’ясувалося, що того трагічного дня він загинув унаслідок штурмових дій поблизу населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області.
Попрощатися з Олександром земляки прийшли до його рідного дому. Після цього траурний кортеж вирушив вулицями міста до Храму Воскресіння Христового, де відбулося заупокійне богослужіння.
У своїй промові настоятель храму, священнослужитель ПЦУ, отець Іван Бобітко зазначив:
– Завдяки мужності таких воїнів, як Олександр, ми маємо можливість прокидатися під відносно мирним небом. Стражденна родина понад рік жила надією на диво, сподіваючись, що Олександр повернеться живим. Немає нічого болючішого, ніж роками чекати й не знати – чи матимеш змогу схилитися на могилі сина, чи він залишиться лише у пам’яті. Така страшна ціна нині платиться за волю і незалежність нашої держави.
Разом із рідними та близькими до спільної молитви долучилися сусіди й знайомі, представники влади, військовослужбовці та небайдужі містяни. Зворушливими спогадами поділилася сусідка Героя – Валентина Олексіївна. Жінка розповіла, що її онук, Олексій Рибка, теж загинув на фронті – 26 червня 2024 року, лише через місяць після смерті Олександра. Вони виросли поруч, з дитинства були друзями й обоє віддали свої життя за Батьківщину.
За словами Валентини Олексіївни, Олександр жив із матір’ю, пані Ніною. Він був розлучений, але залишив після себе найбільший скарб – доньку Вікторію, яку дуже любив. Його батько помер, а рідний брат Сергій брав участь у бойових діях у зоні АТО.
– Саша працював у фермерському господарстві, обробляв поля, розумівся на техніці, любив механіку. Йому дали повістку і він не противився, не ховався, пішов на війну. Коли зник безвісти, мама до останнього вірила, що він живий, у полоні… Дуже важко втрачати таких дітей, – каже сусідка.
Про доброту й чуйність воїна згадують усі, хто його знав. Валентина Олексіївна каже, що Олександр був надзвичайно добрим і чуйним, щиро любив своїх рідних, дбав про матір, завжди підтримував і допомагав іншим.
– Мабуть, немає таких добрих дітей на світі – це була золота дитина! Він ніколи нікому не відмовив. Він усе вмів: і сантехніку полагодить, і велосипед справить, і будь-що в господарстві прикрутити. Він не тільки мені, а всім сусідам помагав! Це була безотказна дитина – добра, порядна, совісна. За все життя він ніколи не сказав матері жодного грубого слова. Дві кішечки в нього були й собачка – дуже любив їх. Ввічливий, чесний, дуже-дуже хороший хлопець! Такі золоті діти рідко бувають… Дуже жаль, що так вони гинуть…
Після богослужіння траурна процесія рушила до Ярмаркового кладовища, де Олександра Гришка поховали з військовими почестями. Воїни почесної варти тричі дали залп на його честь, схиляючи голови перед подвигом захисника.
Немає слів, аби вгамувати невимовний біль рідних. Назавжди з розбитим серцем залишилася мати. Осиротіла донька без люблячого батька. Ще одного вірного сина втратила Україна. Нехай Господь дарує родині сили пережити це горе. Пам’ять про воїна-захисника житиме у серцях рідних, побратимів, друзів і вдячних земляків. Герої не вмирають!
Нагадаємо, у Переяславі відбувся баскетбольний турнір пам’яті тренерки Ірини Бикової.