У другому корпусі Переяславського Центру культури та мистецтв відбулася зустріч, присвячена 100-літтю від дня народження Михайла Івановича Сікорського – творця історії, хранителя часу, невтомного зберігача переяславських скарбів. Цього дня, 13 жовтня, Михайлу Сікорському виповнилося б 100 років і саме в цей день друзі, колеги, знайомі вплітають у вінок пам’яті спогади про нього.
У 1951 році уродженець Чигиринщини Михайло Сікорський пов’язав своє життя з Переяславом, коли був призначений на посаду директора Переяслав-Хмельницького історичного музею. За шістдесят років подвижницької роботи Михайло Іванович зробив вагомий вклад у дослідження історії та культури переяславської землі, перетворив місто на видатний осередок культури й духовності, скарбницю пам’яток історії нашої країни, створив унікальний музейний комплекс – Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Завдяки Михайлу Сікорському Переяслав набув статусу «міста музеїв». За своє життя він створив їх 27.
Вечір пам’яті Михайла Сікорського ведуча Оксана Чирка розпочала з екскурсу в біографію Михайла Івановича, який супроводжувався фрагментами його інтерв’ю. До слова вона запросила міського голову Вячеслава Саулка:
– З Михайлом Івановичем я мало був знайомий – тоді я був депутатом, але щоразу коли він входив до сесійної зали, на нього дивилися з великою повагою і кожен вважав за честь говорити з ним. Люди йому вірили, несли експонати, допомагали хто чим міг. І нині, мабуть, немає важливішого для нашої громади напрямку за туристичний. Вся Україна і весь світ їде до нас завдяки Михайлу Івановичу і його музеям. Багато людей працюють у цих музеях.
Сьогодні ми проводимо різні заходи вшанування пам’яті Михайла Сікорського. Зокрема, відкрили пам’ятник. Я такої ж думки, наші хлопці на війні проливають кров, а ми ставимо пам’ятник, вшановуємо пам’ять. Але, вибачте, як жити далі, не маючи цієї пам’яті? Як не шанувати нашу історію? Так, можна було це відкласти на потім, але сто років саме сьогодні і для нас було важливо це зробити. Вкотре наголошую, ми жодної копійки не витратили з бюджету громади на пам’ятник, водночас близько 9 мільйонів перерахували на ЗСУ і жодного разу не відмовили захисникам у допомозі. Частина громади категорично проти пам’ятника, бо йде війна, а інша частина ніколи б мене не зрозуміла, якби його не було. Хай кожен замислиться, як би розвивалося місто, якби не Михайло Сікорський. Нас колись не буде, але будуть наші діти, наші потомки, і Михайло Іванович у цій бронзі прийматиме гостей як за життя.
Спогадами про Михайла Сікорського поділився міський голова Переяслава 2006-2010 років Іван Якименко:
– У 1994 році, коли мене обрали заступником міського голови, я потрапив на день народження Михайла Івановича і був вражений, який він оповідач і співрозмовник. Коли у 2006-му я став міським головою, він був у депутатському копусі, допомагав мені вирішувати різні важливі питання у кабінетах влади верхнього ешелону, просто заходячи туди із зіркою Героя України. Його великим бажанням було добудувати музеї і за 2006-2010 роки ми виділили 7,2 мільйонів гривень і багато чого тоді зробили. Коли пам’ятний знак на честь 1100-річчя Переяслава не дозволили виконати за бюджетні гроші, ми поїхали в адміністрацію президента і завдяки його настирності піднялися на верхні щаблі виконавчої влади і зробили це. Багато корисних справ місто отримало завдяки підтримці Михайла Івановича. Він був простою доступною людиною, випромінював тепло. Я запросив його на своє 60-річчя 10 вересня 2011 року, він побував у колі моєї сім’ї, а через 17 днів його не стало. Після того, як помер мій батько, я вважав Михайла Івановича своїм батьком. Ніхто у Переяславі не заслужив такої шани, як він.
Михайло Сікорський пильно оберігав музеї і вчив цьому своїх працівників. Колишня завідуюча фондами заповідника Лариса Голдіна розповіла про колегу:
– Михайло Іванович творив історію з нічого. Намагався як міг створити музейні фонди. У кожного працівника був план збору експонатів: коли я прийшла до музею, кожному науковцю треба було зібрати 120 експонатів. А ще ж зібрати інформацію про кожен, виконати наукову атрибуцію, привести в належний стан для експозиції! Робили це і доглядачі, і науковці. Михайло Іванович сам не цурався ніякої роботи і навчав цьому нас. Бувало, приходиш на роботу, а він уже поливає клумби, доглядає квіти. Він радився з нами і допомагав нам стати музейниками. Для нього не було непрестижних професій, він дуже любив і цінував людей. Кожному керівнику треба було б повчитися в нього. При цьому спонукав до творчої роботи, казав: «Ви не сидіть, ви працюйте».
Люди з різних міст України привозили цінні речі, найцінніше, що мали, і віддавали йому, бо довіряли, знали, що це для музею. Коли я відвідала Музей просто неба у Ризі, сказала що Сікорський попросив подивитися як оформлені анотації, якби ви побачили, з якою повагою вони поставилися до мене! Хоч я була простим лаборантом у відділі фондів. Приїхала додому, похвалилася батькам, а мама усміхнулася: «То ж не тобі пошана, то пошана Михайлу Івановичу!» Де б не звучало його ім’я, люди нас шанували так, наче він сам прийшов. У нього був величезний моральний авторитет і в Україні, і за кордоном. Я б дуже хотіла, щоб його душа раділа, що наш заповідник і місто плідно співпрацюють.
Місцеві артисти виконали улюблені пісні Михайла Сікорського. Вокалісти Переяславського Центру культури й мистецтв заспівали українську народну «Ой наступила та чорна хмара», фольклорний ансамбль української пісні «Веселка» виконав козацьку «Ой з-за гори та ще й з-за лиману». Ганна Ляч заспівала пісню на слова Тараса Шевченка «Думи мої».
Вшанували цього вечора і світлу пам’ять видатної української співачки Ніни Матвієнко, творчість якої Михайло Іванович любив і поважав. Лідія Ющишина виконала одну з її найвідоміших пісень «Квітка-душа». На екрані водночас транслювали відеокадри музею просто неба, зняті з висоти пташиного польоту. Здавалося, так нині над ним пролітає душа Михайла Івановича і радіє: його «дітище» цінують і оберігають.
Нагадаємо, У Переяславі відкрили пам’ятник з нагоди 100-річчя «батька» музеїв Михайла Сікорського