Мюзикл «Сорочинський ярмарок» відзначає ювілей – 20 років: велика мандрівка у історію, яка знімалася в Переяславі

Складно повірити в те, що відколи на телебаченні вперше показали відомий мюзикл «Сорочинський ярмарок», минуло 20 років. Жителі Переяславщини особливо чекали на прем’єру, адже музичну стрічку знімали тут, на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ «Переяслав» та на березі Дніпра.

Proslav пропонує вам велику ілюстровану мандрівку у період зйомок. Пригадаємо, як це було, хто з переяславців брав участь у зйомках та які локації були задіяні, а також дізнаємося, хто з акторів травмувався та яку позицію зайняли зірки стрічки щодо України з початком повномашстабного вторгнення.

Від появи в телевізійному просторі мюзикл «Сорочинський ярмарок» набув неабиякої популярності поміж глядачів. Значний успіх фільму забезпечили відомі актори, які виконали в ньому ролі.

«Великою мірою він сприяв популяризації як Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, так і НІЕЗ «Переяслав» в цілому», – констатують через роки в Заповіднику.

Сюжет мюзиклу, знятого у наших краях, пригадають усі, хто хоч раз бачив його:

Заможний селянин Солопій Черевик (Анатолій Дяченко) їде на знаменитий Сорочинський ярмарок продавати пшеницю. Разом з ним їде і вся його родина: сварлива дружина Хівря (Андрій Данилко, він же Вєрка Сердючка) і три доньки Параска, Горпина і Мотря (гурт «Віа Гра» – Надія Грановська, Віра Брежнева та Світлана Лобода). Молодий парубок Грицько (Георгій Хостікоєв), зустрівши на ярмарку Параску, закохується в неї. Але мачуха Хівря проти їхнього весілля. Грицько знайомиться на ярмарку з циганкою – ворожкою (Софія Ротару), яка допомагає йому вмовити батьків Параски видати за нього дочку. Паралельно з цим розгортаються комічні події, пов’язані з таємничою історією про червону свитку. Розповідь кума Цибулі про червону свитку, загублену чортом (Валерій Меладзе), насичена безліччю ексцентричних сцен. У фіналі головні герої знаходять щастя, і дійство завершується веселим весіллям.

Коли та як знімали «Сорочинський ярмарок» у Переяславі?

Зйомки мюзиклу «Сорочинський ярмарок» «на натурі» тривали на території музею просто неба з 26 червня по 12 липня 2004 року. Фільм знімали на замовлення телеканалу «Інтер» за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя. Режисером виступив Семен Горов. Прем’єра мюзиклу відбулася 1 січня 2005 року.

З тієї пори його багаторазово транслювали на провідних телеканалах чи не всіх країн пострадянського простору, а найперше України. І так було кожного Нового року, аж до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли деякі з акторів не визначилися зі своєю позицію, чим унеможливили моральний бік демонстрації цієї історії на нашому телебаченні. А втім, про це трішки далі.

Левову частку сцен відзняли у «декораціях» Музею просто неба, що надало фільму неповторного колориту та атмосфери українського села ХІХ ст.

Як зазначає у своїй праці науковець з НІЕЗ «Переяслав» Єгор Єгоров, важливе значення у створенні відповідного колориту мали пам’ятки архітектури, експоновані в переяславському скансені та поза ним. Серед інших до основних його сцен потрапили наступні локації: садиба заможного селянина-промисловця та базарна площа (ярмарковий майдан), де знімалося безпосереднє ярмаркування.

Науковець підрахував, що до стрічки увійшли об’єкти звезені з усієї Київщини та, здебільшого, Переяславщини:

хата заможного селянина-промисловця із с. Єрківці;
повітка-олійниця та погрібник із с. Рудяків Бориспільського р-ну;
крамниця (лавка) з с. Ярешки Баришівського р-ну;
крамниці (лавки та крамниці комори) з с. Гланишів, Соснова, Дениси;
будівля сільської управи з с. В’юнище.

Ярмаркування знімали у центральній частині музею на ярмарковій площі (центральному майдані). Епізоди, відзняті на цій локації, можна побачити протягом усього мюзиклу. Сцени за участі циган знімали на березі Дніпра у вечірній час.

Оскільки стрічку знімали для трансляції не лише в Україні, а й щонайменше в росії, сім з десяти пісень, які прозвучали у фільмі, виконані російською мовою (пісня «Ти напився як свиня» містить лише окремі україномовні вирази).

Дяченко вподобав сирі яйця

Серед акторів масових сцен мюзиклу на екранах можна впізнати багато переяславців, тодішніх студентів, музейників та пересічних мешканців. Не останню роль у атмосфері музичного фільму відігравали й вокальні колективи нашого міста: народний фольклорний ансамбль «Червона калина», народний фольклорний ансамбль університету «Троїсті музики», вокальний ансамбль «Лілея», фольклорний колектив «Борисівчанка», народний аматорський колектив «Водограй», вокальний ансамбль «Придніпрянка», ансамбль «Веселка» швейної фабрики «Гаян» та інші.

Художній керівник народного аматорського колективу «Водограй» Надія Потупа пригадує, що у 2004 році «кіношники» звернулися до відділу культури, який і запропонував колективам взяти участь. Перед зйомками зазначили, що слід одягати (більшість колективів мали свої стародавні костюми – прим.авт.) та мати з собою для реквізиту. Пригадує, як «понад площею леніна, через луг» залюбки бігали до музею на зйомки.

«Наш колектив брав участь майже у всіх знімальних днях, які були в Переяславі. Бувало, проводили на майданчику час аж до вечора. Пригадую, що мали з дівчатами «жовті» зуби-коронки, і «кіношники» зафарбовували їх білою зубною пастою, адже в часи, коли відбуваються події мюзиклу, таких зубів у людей бути не могло. Наші ролі були без слів. Ми створювали атмосферу ярмарку – носили великий печений хліб, гарбузи… Нам казали «пройдіть ось сюдою, а тепер ось сюдою…» попід хатами, чи ярмарковою площею», – пригадує Надія Федорівна.

Додає, що на згадку в колективі лишилося чимало знімків з артистами, зокрема, з Софією Ротару.

Надія Федорівна каже, що поза кадром багато хто із зіркових акторів цікавився історією переяславських колективів, їхнім репертуаром, виступами тощо. Зазначає, що всі зірки були надзвичайно простими у спілкуванні – «з ними можна було говорити, наче зі своїми сусідами».

Серед особливих моментів учасниці колективу «Водограй» пригадують спілкування з актором Анатолієм Дяченком.

«У нас була велика корзина яєць, і він постійно звідти по яєчку брав і пив. «Цок» і в рот, «цок» і в рот! – тільки шкарлупи викидає», – сміється Надія Потупа.

Пані Надія згадує, як зробила світлину з удавом на шиї, який теж брав участь у зйомках. Усі партнерки на майданчику перелякалися такій сміливості колеги, але все пройшло чудово. Жінка каже, удав був надзвичайно важким, але спокійним.

Наостанок додає, що відтоді, як мюзикл почали показувати на телебаченні, з дівчатами з колективу дивились його, без перебільшень, щоразу. Результатом лишилися задоволені – зізнається, з роками приємно згадати себе молодшими.

За підрахунками, наведеними у випусках газети «Вісник Переяславщини» за 2004 рік, в масових сценах фільму було задіяно більше чотирьохсот осіб. Серед учасників були й тодішні студенти університету, впізнавані переяславці Андрій Іващенко, Валентин Шуткевич, Андрій Косьмина, Андрій Канівець (цьогоріч наш сайт повідомляв про його загибель на війні – прим.авт.), Денис Мірошниченко та інші.

Щоб обійняти дівчат з «ВІА Гри», готові були грати й без гонорару

Нині вже статечні чоловіки згадують, що тоді за знімальний день їм платили майже так само, якою на той час була місячна стипендія в університеті. Ті, хто давав на зйомки домашніх улюбленців, приміром, курей чи кіз, могли заробити більше. Уточнюють, що тоді на майданчику забезпечували харчування, хоча дехто облаштовував собі самостійний пікнік.

Нині кажуть, що, попри чималі суми, йшли на зйомки не так за гонораром, як за емоцією – участь давалася не складно, а можливість побути серед зірок й поспілкуватися з ними між дублями була унікальною. Дехто зізнається, що взяв участь у «масовці», аби обійняти дівчат з гурту «ВІА Гра». Заради цього були готові грати, навіть без гонорару.

Слід зауважити, що костюмів на 400 акторів масових сцен знайти не було змоги, відтак місцевих просили знайти їх самостійно. Це у коментарі нашому виданню підтверджує й переяславка, педагогиня та волонтерка Жанна Федорук, яку з легкістю можна побачити у багатьох сценах.

Взяти участь у зйомках їй порадила мама, яка знімалася там разом зі своїм ансамблем. З діяльності у танцювальному колективі в пані Жанни залишилися гарні народні костюми, а відпустка у школі дозволила активно включитися у знімальний процес.

«Я прийшла туди у перший знімальний день, а згодом брала активну участь у більшості з них, бо така була умова – бути щоденно десь з 9:00 до 18:00. Більше того, по кілька днів знімалися у мюзиклі і мій чоловік та син. Їм теж було цікаво подивитися, як це все відбувається. Пам’ятаю, як у один день треба було так багато акторів, що ми взяли з собою ще й чоловікову племінницю. Ще згадую, як режисер Семен Горов нам казав: «Не так запам’ятовуйте акторів, як мене – це я знімаю». Тоді ми вперше наживо побачили і Андрія Данилка, і дівчат з «Віа Гра», і Валерія Меладзе. Усі зірки були прості у спілкуванні, з ними можна було легко поговорити поза зйомками. Найскладніше було поспілкуватися з Андрієм Данилком – от до нього чомусь нікого не підпускали – просили відійти і не заважати. Повними протилежностями були Ротару і Писанка – вони без проблем приділяли увагу всім, хто того хотів», – розповідає Жанна Володимирівна.

Акцентує, що процес зйомок був дуже цікавим. Те, що глядачі бачать на екрані, – це лише частинка великої роботи, каже пані Жанна. За її словами, усі сценами за її участі – це був суцільний експромт.

«Скажу, що експромтом була наша сцена з Гальцевим, коли він питає, чи давно я була на сповіді, а я йому щось там відповідаю. Так знімалася і сцена, де ми з Сердючкою виганяли героя Дяченка під пісню «Ти напився, як свиня». У обох випадках режисер дав базову задачу, а ми вже її весело обігрували, як хотіли.

Коли фільм вийшов, побачила, що увійшло багато сцен із переяславцями – детально всіх роздивилася, коли завантажили стрічку собі на ноутбук. Постійно переглядали мюзикл, коли до нас приїздили гості й цікавилися нашою участю в ньому», – додає Жанна Федорук.

Пані Жанна пригадує, що найскладніше було Валерію Меладзе – його сцени знімали з кількох дублів, і деякі навіть не увійшли до фінального варіанту. На противагу цьому музичну сцену за участі Руслани Писанки і Андрія Федорцова зняли ледь не з першого дублю. Режисер дуже хвалив Писанку, яка тоді ще не була професійною акторкою, але дуже чітко виконувала всі прохання режисера.

Якщо говорити загалом, то день у день у Музеї просто неба «гуляли» десятки переяславців, аби сфотографуватися чи отримати автографи від зірок.

Переяславці згадують, що Софія Ротару залюбки фотографувалася з місцевими жителями та роздавала автографи. Знаючи, що в маленькому місті до неї буде прикута увага, за свідченнями тогочасних очевидців, вона запаслася календариками зі своїм автографом, які щедро роздавала найзавзятішим шанувальникам.

У одному із інтерв’ю того часу Андрій Данилко теж зазначав, що переяславська молодь була дуже чемна і намагалася відволікти зірок абсолютно не нав’язливо, як це іноді буває в інших випадках.

«Кіношники» зауважували, що у 2004 році Переяслав не використав потенціал, який дарували йому зйомки

Про Переяслав на той час у кіношників лишилися досить двоякі враження. Багато хто відгукувався про унікальні скарби переяславського музею. Хвалили також щире, доброзичливе та коректне ставлення з боку персоналів готелю «Пектораль» та готелю селекційного центру, де вони проживали, а також вдячної публіки, яка іноді навіть приносила улюбленим артистам квіти.

Про проблеми, які виникли у кінознімальної групи, журналістам газети «Вісник Переяславщини», тоді розповів один з технічних директорів. Зізнавався, їх дещо вразила провінційність міста, й чи то відсутність вміння, чи то відсутність бажання швидко «зорієнтуватися в обставинах». За словами технічного директора, переяславці були трішки мляві, хоч і могли б заробити на цих зйомках непогані гроші, проте факти в історії лишилися такими:

кіношники замовили автобус, який запізнився і почав прибувати вчасно лише після зауваження;
обіди (мова про фасовану порційну їжу – прим.авт.) на знімальний майданчик доводилося возити з Києва, бо в Переяславі на той час такої послуги не надавали;
біотуалети, які на той час були в музеї, теж постійно були на замку попри те, що попередньо про них було домовлено;
на побутовому рівні столичних гостей дещо неприємно вразили «понтовиті» манери молоді і публіки з відповідними статками, яка на той час відпочивала в престижних закладах міста.

Поза тим, про останній день зйомок й загалом увесь знімальний процес у Переяславі зняли спеціальний «фільм про фільм», який у 2005 році демонстрували по телебаченню та лишили на згадку в мережі:

Під час зйомок у Переяславі двом зіркам знадобилася допомога переяславських медиків

На початку знімального процесу медичну допомогу надавали російському гумористу Юрію Гальцеву – коли він їв рибу, в його горлі застряла кістка. Росіянина оглядав лікар-отоларинголог Володимир Дурноп’ян. Артист із вдячністю подарував лікарю свою візитку з автографом.

Також у один зі знімальних днів на майданчику травмувався Андрій Данилко. Надавати йому медичну допомогу в музей виїзджав травматолог ЦРЛ Юрій Абламський. Під час огляду він виявив у зірки припухлість гомілкового суглобу. Рухи Данилка були обмежені, його відправили до лікарні на знімок ноги. На щастя, перелом не підтвердився – зірці зробили перев’язку, знеболили травму і побажали творчих успіхів.

Як склалася доля акторів, яку позицію вони зайняли щодо України після війни?

Як зізнавався в одному із нещодавніх інтерв’ю режисер Семен Горов, у фільм навмисне не кликали баскова чи кіркорова, від яких відгонило «блакитними вогниками», і які з мюзикла в мюзикл не розкривалися як актори, тонучи серед однотипних ролей. Натомість надали перевагу київським театральним акторам – відтак мюзикл дійсно виглядає цікаво з мистецької точки зору. Також не всім з акторів судилося дожити до початку російсько-української війни, як і не всі зайняли яскраву проукраїнську позицію:

Георгій Хостікоєв – Грицько, став гідним продовженням свого знаменитого батька Анатолія Хостікоєва й вирішив присвятити своє життя роботі в кіно та театрі. На момент зйомок у «Ярмарці» красеню було лише 20 років і він блискуче впорався з роллю, за якою його й донині впізнають найбільше. У подальшому шанувальники могли побачити Георгія переважно в театральних постановах. Були в нього й інші роботи в кіно, які не мали такого ж шаленого успіху, як мюзикл. Серед останніх робіт, які вийшли вже під час вторгнення – зйомки в українській стрічці «Найкращі вихідні», озвучення кількох персонажів у другій частині гри «S.T.A.L.K.E.R».

Надія (Мейхер) Грановська – Параска, екс «ВІА Гра», співачка та акторка Надія Мейхер, яка після зйомок у мюзиклі та участі в гурті намагалася робити сольну кар’єру та була телеведучою, вперто мовчить про війну. Хоч у перші дні великої війни Надія записала відео, в якому подякувала ЗСУ, у 2023 році стало відомо, що Мейхер перебуває у шлюбі з росіянином. У своєму Instagram вона продемонструвала, що публічно взяла прізвище чоловіка, російського бізнесмена Михайла Уржумцева.

Софія Ротару – циганка, з початком повномасштабного вторгнення обмежила публічні появи і виступи в рф, які, як зізналася, ніколи не любила. Час від часу вона публікує Stories, у яких підтримує Україну та засуджує війну. Також публікує збори на допомогу сім’ям українських військових. За наявною у нас інформацією, вона перебуває під Києвом й намагається розпрощатися з житлом в анексованому Криму. Там у власності артистки був готель «Вілла Софія», який та виставила на продаж. Однак окупанти одразу вигадали свій план і цинічно оголосили про так звану «націоналізацію» майна. Ба більше, після цього вони висунули пропозицію переробити незаконно конфіскований готель на пансіонат для поранених окупантів.

Валерій Меладзе – чорт, має доволі неоднозначну позицію щодо війни в Україні,. На початку російського вторгнення музикант підтримав українців та закликав негайно це все припинити. Утім артист швидко передумав та видалив відео зі своїм «протестом». На початку 2023 року на новорічному корпоративі в ОАЕ Меладзе на слова шанувальника «Слава Україні!» тихенько відповів «Героям слава!». Після цього в рф його почали скасовувати. Виконавець одразу ж виправдався, що «не те мав на увазі» і «його не так зрозуміли», однак російський бізнес він втратив. Того ж таки 2023 року українські журналісти підловили Меладзе на курорті в Куршевелі та поцікавилися, яка ж у нього насправді позиція щодо війни в Україні. Співак замість відповіді почав тікати від камери.

Андрій Данилко – Хівря, з початком повномасштабного вторгнення залишався в Києві і щедро роздавав чесні інтерв’ю про ситуацію в країні усім медіа пострадянського простору, згодом навіть ставши прототипом для героя одного із серіалів. Він різко висловлювався на адресу путіна та почав співати «Раша Гудбай» у своїй відомій пісні. Інколи артист втрапляє у міні-скандали у зв’язку з тим, що не хоче перекладати на українську свої пісні, або робить публічні реверанси у бік Алли Пугачової, яка з початком війни поїхала з росії.

Андрій Фєдорцов – москаль, служить в театрі та грає в антрепризах в Санкт-Петербурзі, веде телепрограми на донині знімається в кіно, зокрема, військових фільмах. Він не робив публічних заяв щодо війни, хоч як би до того його не закликали колеги які виїхали з країни.

Анатолій Дяченко – Черевик, менш ніж за рік після виходу мюзиклу, 13 липня 2005 року, перебував за кермом автомобіля, коли у чоловіка стався фатальний серцевий напад, що спричинило серйозну автокатастрофу біля Вишгорода. Разом із Дяченком їхав актор Володимир Ямненко, який теж постраждав в аварії. Тіло Анатолія Дяченка було кремовано, а урну з прахом поховано на Байковому кладовищі.

Юрій Гальцев – піп, підтримав володимира путіна, а також вбивства мирних українців. У своєму інтерв’ю він з ностальгією згадує, як раніше приїздив в Україну на гастролі і збирав повний зал, виступаючи російському мовою. Зараз він говорить, що «українців потрібно рятувати», і що «вони нічого не розуміють», а на питання, чи сам він хоч щось розуміє, гуморист відповісти не може.

Віктор Цекало – шинкар, виїхав до Росії. Мало того, 66-річний артист мовчить про війну на своїй батьківщині, публікуючи в соцмережах все, що завгодно, крім підтримки України. 22 лютого 2022 року він готувався святкувати «день защітніка отєчєства» та виклав знімок у військовій формі, 24 лютого він не опублікував нічого, а 25 лютого запостив де зображений із російськими рублями… Навесні 2022 року Віктор демонструє своїм підписникам у мережі своє життя у столиці рф – москві. Окрім своєї мовчанки про війну на батьківщині та знімків із собакою, артист, як виявилося, із задоволенням знімається у серіалах, які показують на пропагандистському каналі «Росія 1».

Віра Брєжнєва – Мотря, влітку 2022 року розлучилася з чоловіком та повернулася в Україну, де наразі намагається вибудувати сольну кар’єру з псевдонімом VERA та почати все з початку. Серед іншого нещодавно стала амбасадоркою «Укрзалізниці». Поки українці не надто налаштовані пробачати Галушці кар’єру в росії.
Світлана Лобода – Горпина, тривалий час жила і працювала в рф, проте після початку повномасштабного вторгнення вона залишила країну та переїхала до Європи, припинивши будь-яку діяльність на території країни-агресорки. За її словами, вона виїхала з Росії, оскільки її совість не дозволила б вчинити інакше. Пізніше через антиросійську позицію їй заборонили в’їзд до РФ на 50 років. У неї подібна ситуація як і у Брєжнєвої. З початком повномашстабного вторгнення вона обрала бік України, де всіляко намагається наново легітимізуватися. Вона то прийде на бій Усика і викладе сторіз зі словами «Слава Україні», а то вижене із зали свою фанатку, яка ще й виявилася прихильницею диктатора путіна і відмовилася засудити злочини окупантів в Україні.

Руслана Писанка – актриса на ярмарку, після мюзиклу й надалі славилася своїм видатним акторським талантом і вмінням вживатися в будь-які ролі, а також потужною позитивною енергетикою, яку до 2022 року втілювала як телеведуча. Після 24 лютого, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Писанка поїхала до Німеччини, де лікарі діагностували в неї важку хворобу. 19 липня 2022 року вона померла – артистка боролася з онкологією, але не зуміла здолати її.

Як би там не було, переяславці справді з радістю і гордістю пригадують цю мистецьку історію, що привернула увагу до нашого міста та його музеїв, подарувала зустрічі з кумирами та яскраві враження – віримо, прочитавши цей матеріал, ви захочете поділитися з нами у коментарях.