Вкотре Переяславська громада у жалобі. Схиливши голови в скорботі, 11 вересня мешканці міста провели в останню земну дорогу захисника Віталія Євтушенка, повідомляє Proslav.
У рідному Переяславі Героя зустріли живим коридором, встеляючи шлях квітами. Віталій Євтушенко народився 14 липня 1967 року. Закінчив міську школу №1, потім – професійно-технічне училище. Працював на місцевому підприємстві ТОВ «КОСТАЛ УКРАЇНА».
Знайомі згадують Віталія Володимировича як людину з великим серцем, відкритою душею та щирістю у вчинках, з любовʼю до людей і до життя.
Траурний кортеж, який назавжди повернув тіло бійця на рідну землю, зустріли біля родинного помешкання, а далі провели до Храму Воскресіння Христового, де відбулася заупокійна літургія.
– Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати рідних, бо час прощання – це завжди сльози й відчай. Але Господь говорить нам, що нам треба вірувати не тільки у земне життя, а й життя вічне. І здобувати його слід милосердям та добрими справами на цій землі, заробити плодами любові. Найвища любов – та, коли душу свою покладаємо за інших. А хто це робить сьогодні, як не наші воїни, які покладають душі й тіла, не впускаючи сюди ворожу нечисть? І за це ми дякуємо їм і вшановуємо їх, – сказав у своїй промові священнослужитель.
Віталій Євтушенко став на захист Батьківщини у травні 2024 року. Служив командиром 2 єгерського відділення 3 єгерського батальйону в лавах 152-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Після навчань боєць вирушив на гарячі напрямки фронту: спочатку на Сумщину, а потім – під Покровськ. Життя бійця обірвалося 1 вересня під час виконання бойового завдання біля села Желанне Друге Покровського району Донецької області.
Останньою, з ким розмовляв захисник перед виходом на бойове завдання, була Інна Марченко – відома на Переяславщині волонтерка, а для Віталія – близька людина, рідна сестра його дружини Вікторії.
– Це був перший вихід на позиції після того, як вони після Сумщини перемістилися на Донеччину, – розповіла Інна Марченко. – Я не встигла привезти йому допомогу, яку ми зібрали, і це мій великий біль. Коли зідзвонилися, сказала: «Віталя, окопуйтеся гарно, зайвий раз не виходьте з бліндажів». Через п’ять днів ми чекали дзвінка від нього, але з нами зв’язався побратим Віталія, який сказав: «Вибачте, Віталіка немає». Осколки прилетіли у груди, три кілометри побратими несли його пораненого до евакопункту, але, на жаль, дорогою він помер…
Волонтерка закликала людей не проходити повз збори на потреби військовослужбовців, бо в силах українців зберегти їхні життя, але може бути запізно.
За дорученням І відділу Бориспільського РТЦК та СП до присутніх звернувся представник ДФТГ-2 Олександр Молоткін:
– У Переяславі Віталій прожив усе життя, це було його місто. Тут він вперше закохався і побачив посмішку своєї дитини. Люди любили його за душевну щедрість, доброту. Кількома словами він умів розвіяти смуток. За його усмішкою – справжній воїн, людина, яка у час страшних випробувань не заховалася і не втекла, а стала на захист Батьківщини і кожного з нас.
Зі словами співчуття звернулися до матері, дружини та сина захисника його однокласники. Вони згадали Віталія добрим, спокійним, старанним і присяглися перед родиною завжди бути поруч і всіляко допомагати.
Востаннє мужньому і відданому захиснику, який з честю виборював право наших дітей жити у незалежній Україні, віддали військові почесті залпами почесної варти на Заальтицькому цвинтарі. Біля ще одного синьо-жовтого стягу замайоріла скорботна чорна стрічка.
Нагадаємо. Переяславська громада попрощалася з 30-річним офіцером Романом Шаповалом.