У центрі історичного Переяслава стоїть дерев’яний дім початку XIX століття. Сьогодні – це Музей «Заповіту», а колись – родинна садиба лікаря Андрія Осиповича Козачковського. Саме тут Тарас Шевченко творив і відпочивав душею. Ким був Козачковський, близький друг Шевченка, який гостинно приймав його вдома?
Козачковські: еліта суспільства у Переяславі
Цей добротний дім у 1820 році побудував батько Андрія – Осип Козачковський, ректор Переяславських духовних училищ, професор філософії, відзначений орденами, людина глибоко освічена й шанована.
Садибу він звів на землі свого тестя Осипа — протоієрея Федора Домантовича, настоятеля Троїцької церкви. Зі своєю дружиною Осип Іванович прожив 16 щасливих подружніх літ, але сталося непоправне – жінка захворіла і померла від сухот, залишивши шестеро неповнолітніх дітей. Наймолодшим був дворічний Андрій. Всіх дітей Осип Козачковський поставив на ноги і дав чудове виховання. Помер у 1832 році, коли 20-річний Андрій вже здобував медичну освіту.
Лікар і митець: зустріч двох світів
Андрій Осипович був людиною виняткової освіченості та порядності. Закінчивши Медико-хірургічну академію в Петербурзі, служив на кораблях Балтійського флоту. Восени 1841 року познайомився з молодим Тарасом Шевченком, який тоді навчався в Петербурзькій Академії мистецтв і писав перші вірші. Деякі з них були надруковані в альманасі «Ластівка». Прочитавши їх, вражений Андрій Осипович прагнув познайомитися з автором «неперевершених віршів».
Спільний знайомий привіз поета до Козачковського. «Ввечері, – пригадував лікар, – прийшов до мене з земляком моїм незнайомий пан, привітав меня словами: «Дай Боже здраствувати! Оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомитись». Розмова наша тривала далеко за північ». Згодом це знайомство переросло в глибоку дружбу на все життя.
У 1844 році Андрій Козачковський повернувся до рідного Переяслава, оселився в батьківському будинку та став міським лікарем і викладачем медицини на старших курсах у Переяславській семінарії. За заслуги батька Андрію Осиповичу надали дворянського титулу.
Родина Козачковського була середнього достатку. Звичайно, 286 карбованців річної платні не вистачило б на пристойне життя, якби не «родова» спадщина, що перейшла від батька – будинок у Переяславі, 150 десятин землі у Чирському та 32 ревізькі душі селян.
У 1847 році Андрій Осипович одружився з дочкою майора Сазоновича Марією Степанівною, на вісім років молодшою за нього. У 1848 році у них народився син Андрій, який помер у ранньому дитинстві. У Козачковських ще були діти – сини Іван та Осип і доньки Анна та Єлизавета.
У 1862 році Переяславську семінарію перемістили до Полтави. Андрія Козачковського, як кваліфікованого спеціаліста, також просили переїхати, але він відмовився. «Жаль кидати хату і худобу, нелегко й возиться, ще й Бог знає куди, з сім’єю», – пише він у листі від 10 липня 1860 року до Тараса Шевченка.
Козачковський залишився в Переяславі міським земським лікарем, займався приватною практикою. У часи Кримської війни Андрій Осипович був ординатором Переяславського військового госпіталю. У Переяславі він був відомий не тільки як лікар, а й як громадський діяч. З часу створення земства і міського самоуправління, він майже незмінно був «гласним» Переяславського земства та Переяславської міської думи.
Не просто дружба, а духовна спорідненість
Андрій Козачковський схилявся перед генієм Тараса Шевченка. В особі переяславського лікаря поет знайшов вірного й великодушного приятеля, який упродовж двадцяти років не забував його в горі й скруті, безкорисливо підтримував і допомагав.
На запрошення Андрія Козачковського Шевченко гостював у Переяславі влітку й восени 1845 року та двічі у 1859 році. Вони були майже одного віку, обидва захоплювалися поезією. Так добре, як у господі переяславського лікаря, Шевченко не почувався ніде. За свідченнями нащадків Козачковського, в будинку було чотири входи і дванадцять кімнат: вітальня, покої для гостей, будуар, їдальня, спальні, кухня, коридори, а також дві веранди і ганок.
19 серпня 1845 року на честь приїзду друга Козачковський влаштовує вдома урочистий вечір. У вітальні збирається місцева інтелігенція. Поет читає вірші, співає під акомпанемент роялю, усі зачаровано його слухають. У цю мить сусід Козачковського лікар Мартин Григорович Штерн, не стримуючи захоплення, вигукує: «Оце батько! Їй – богу, хлопці, батько! Будь здоров, батьку!».
З того вечора Тараса почали називати «батьком» – так зароджується новий символ.
Дім Козачковських став для Шевченка духовною пристанню. Тут його поважали, розуміли, оберігали. У грудні 1845 року поет захворів на запалення легенів. Саме в цьому будинку в ніч з 24 на 25 грудня він важко хворий склав текст свого Заповіту – рядки, що назавжди проросли в свідомості українського народу. Тоді Козачковський вилікував поета.
Шевченко присвятив другові чудове послання «А. О. Козачковському», написане в другій половині 1847 року в Орській кріпості, де є такі рядки:
А може, ще добро побачу?
А, може, лихо переплачу?
Води дніпрової нап’юсь,
На тебе, друже, подивлюсь.
І, може, в тихій твоїй хаті
Я буду знову розмовляти
З тобою, друже мій…
Усі роки заслання поет і лікар листувалися. Козачковський матеріально допомагав Шевченкові.
У червні 1859 року Шевченко знов гостював у друга. Разом вони побували на ярмарку і в селі Косинцях. У середині серпня Шевченко заїхав до лікаря, коли повертався до Петербурга. У Переяславі написав найкращі свої твори – поеми «Кавказ», «Наймичка», присвяту до поеми «Єретик»,
Тараса Шевченка не стало 10 березня 1861 року, йому тільки виповнилося 47 років. Андрій Козачковський пережив товариша на 28 років. Лікар помер у віці 77 років 20 серпня 1889 року від онкологічного захворювання. Похований у рідному Переяславі.
Ціна пам’яті: рукописи закопували в землю
Після смерті Шевченка родина Козачковських довго зберігала пам’ять про нього. Листи, малюнки, рукописи – ці святині оберігали мов безцінні реліквії. Онук лікаря Козачковського, теж Андрій Осипович, пішов шляхом науковця, закінчив Московський університет і став істориком, учителював у місті. У 1920-х роках він створив у Переяславі перший краєзнавчий музей, зберігаючи спадок родини та Кобзаря.
У 1930-х роках, у часи сталінських репресій, велику частину родинного архіву син лікаря Козачковського Осип спалив, а частину – передав до Петербургу. Онуки згадували, що частину листів і рукописів довелося закопати в саду біля дому, щоб уберегти їх від конфіскації. Пізніше деякі з них так і не вдалося знайти – може, вони ще досі лежать у переяславській землі.
Родина Козачковських була репресована і вислана до Таджикистану. Проте навіть у далекій Середній Азії Андрій Осипович Козачковський (онук) продовжував педагогічну та просвітницьку діяльність. Він викладав історію, писав праці, зберігав зв’язок з Україною у серці.
З 1946 року в будинку Козачковського розміщувалася експозиція державного історичного музею. Спочатку в трьох кімнатах, а з 1954 року – в усіх дванадцяти кімнатах. Дві зали історичного музею були присвячені перебуванню Шевченка на Переяславщині.
Після Другої світової війни Андрій Осипович (онук) повернувся до Переяслава. Працював у колишньому історичному музеї, доглядав за архівами, займався реставрацією меблів. Його донька Тетяна до 70-х років працювала у музеї екскурсоводом.
Стіни, в яких народився «Заповіт»
Влітку 2004 року Кабінет Міністрів України виділив кошти на ремонтні роботи будинку лікаря Козачковського. Після ремонту народилася нова концепція: створити унікальний музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка з меморіальними, літературно-художніми та історичними залами.
Тут – вітальня, у якій лунали поезії Шевченка. Кімната для гостей, де він ночував. Бібліотека, де він читав літературні періодичні видання. Там і зараз можна побачити цінну медичну, наукову, енциклопедичну та художню літературу того часу, підшивки медичної газети «Врачъ», народнолікарської газети «Друг здравія».
Рідкісні експонати прикрашають усі зали музею. Звідки музейники брали ці унікальні речі? Академік Заболотний, який був знайомий з онуком Козачковського, знайшов і відкупив музичну скриньку – вона пам’ятає голос Шевченка у будинку переяславського лікаря.
Окрасою кабінету лікаря Козачковського є його особистий стіл. Вважають, що він виготовлений руками господаря. Нині там документи родини, лікарська скринька і секретер родини Носачів, друзів онука Козачковського.
«Історична цінність будинку А. Козачковського ще й у тому, що він є єдиною пам’яткою в місті, яка репрезентує дворянське дерев’яне житло Переяслава поч. ХІХ ст. з його особливостями розташування, планування, оздоблення. Та найбільша цінність цього будинку меморіальна: в ньому жив і творив Т. Шевченко, тут був написаний духовний заповіт поета своєму народові», – зазначають науковці.
Публікація підготовлена на основі наукових праць Наталії Михайлівни Кухарєвої.
Читайте також: Переяславський самодіяльний театр носить звання народного майже 70 років: хто береже його традиції сьогодні.