У Переяславі зустріли захисника Максима Левченка, який два роки провів у російському полоні й був звільнений під час обміну 5 лютого. Після проходження реабілітації він нарешті повернувся до дружини, сина та батьків. Цього дня його також привітали з 33-м днем народження.

Максим Левченко народився 29 лютого 1992 року, однак цей рік – невисокосний, і в останньому місяці зими всього 28 днів. Тому своє 33-річчя захисник святкує 1 березня. Сьогодні для нього особливе свято – повернення додому й довгоочікувана зустріч з рідними. Два попередні дні народження боєць зустрів у неволі.


Максим родом з шахтарського містечка Гірське Сіверськодонецького району Луганської області. Власне, всі чоловіки його в родині працювали на шахті: і батько Геннадій, і брат Роман, і сам Максим – шахтар-гірник.
На початку повномасштабного вторгнення вони вступили до територіальної оборони, згадує батько:
– Ми стояли в теробороні до останнього, аж поки приїхав мер і сказав: «Забирай онуків і тікайте». Почалася примусова евакуація.
У квітні 2022 року родина переїхала до Переяслава. У листопаді Максим добровільно пішов до військкомату й долучився до 95-ї десантно-штурмової бригади. А в лютому родина отримала страшну звістку – в районі Мар’їнки Покровського району Донецької області Максим зник безвісти. Мама Лариса згадує: після місяця тривог і невідомості вони побачили в мережі відео, з якого дізналися – Максим живий, він у полоні.




Тільки через два роки, 5 лютого 2025 року, його обміняли. Після цього боєць проходив лікування і реабілітацію у Немирові на Вінниччині. Міський голова Переяслава Вячеслав Саулко разом із дружиною захисника Альоною забрав його з реабілітаційного центру й привіз до міста. У Переяславі його зустрічали з прапорами, квітами, сльозами щастя та словами щирої подяки працівники Центру соціальних служб та Управління соцзахисту, фахівці з супроводу ветеранів, представники влади, ветерани війни і, звісно, рідні.
Чи не найбільше на зустріч із татом чекав десятирічний Давид. Максим міцно притис сина до грудей, підняв на руки й подарував шахи, про які хлопчик давно мріяв. Нарешті вони зможуть зіграти разом.




Міський голова привітав героя з днем народження, подякував за його незламність, відданість рідній землі та мужність, з якою він пройшов ці випробування.

Про пережите боєць розповів журналістам Proslav. Спочатку він опинився в ув’язненні в Горлівці на Донеччині, а згодом його перевели до СІЗО у місті Бійськ Алтайського краю рф.
– Вони кажуть, що ми на них напали, на так звану «донецьку республіку», і вони нас звільняють. Вони забрали мою роботу, мій дім і все, що в мене було. Звісно, я пішов звільняти свій дім. Були знущання, побиття палками. У бійському СІЗО було особливо тяжко. Тільки-но відчинялися двері – удар електрошоком. Їжа – варені зелені помідори. Зв’язку з рідними не було. Лише один лист за два роки мені передали від дружини, хоча вона говорить, що регулярно писала через Червоний Хрест. Але Червоний Хрест там не працює, туди не допускають волонтерів чи будь-які міжнародні організації. Якщо в Горлівці періодично приїжджала якась комісія з прав людини, то ми бодай ходили до їдальні без пісень і нас ніхто не бив. А потім все поверталося.
На 9 травня нас «вітали», як вони сказали: вишикували нас, вивели хлопців з «АЗОВ» і почали дуже сильно їх бити. Ростовський спецназ знущався особливо жорстоко. Хлопці з маріупольської Нацгвардії також потерпають. Їм розповідають, що вони не потрібні своїй державі, що їх ніхто не збирається повертати. Мені, як і всім, хто з Донецької та Луганської областей, пропонували лишитися й отримати російське громадянство. Звичайно, я щоразу відмовлявся.
Максим каже: вижити в полоні допомогла віра в повернення додому.
– У мене ніколи не зникала надія. Я знав, що мене обміняють, що держава подає запити. Але росія навіть не розкриває, хто де утримується. У камерах були зафарбовані вікна, щоб ми не бачили, що відбувається на вулиці. У книжках, які нам давали, замальовували печатки, щоб ми не знали, де перебуваємо. Але в одній таки пропустили, і ми побачили, що це Бійськ Алтайського краю. Шість діб я їхав туди потягом.
Нам вмикали радіо «Вєсті», і ми почули, що українські дрони долітають до москви й санкт-петербурга. Ми дуже зраділи. Два роки ми не знали жодної інформації. Нам говорили, що росія скоро забере Одесу та Київ, що ми будемо сидіти ще 25 років і підемо відновлювати Маріуполь. Але я не дозволяв собі думати, що залишуся там навічно. Там було дуже важко, і я безмежно щасливий, що мене обміняли.




За час перебування у неволі Максим втратив близько 12 кілограмів. Попереду на нього чекає реабілітація та відновлення, але найважливіше вже сталося – він повернувся додому.
