У Переяславській лікарні відкрили меморіальну дошку на честь водія «швидкої», загиблого захисника Дмитра Старкова

У річницю загибелі захисника Дмитра Старкова, 16 червня, на будівлі Переяславської лікарні урочисто відкрили меморіальну дошку. Саме тут Герой багато років працював водієм екстреної медичної допомоги, повідомляє Proslav.

У Переяславській лікарні відкрили меморіальну дошку на честь водія «швидкої», загиблого захисника Дмитра Старкова

Дмитро Старков був людиною, яку добре знали й поважали у місті. Ще до повномасштабного вторгнення він уже був героєм для тих, до кого вчасно прибули лікарі – бо саме він був за кермом. Багато років він рятував життя у мирному житті, а потім – на фронті.

Дмитро Олександрович Старков народився і виріс у Переяславі. Навчався у школі №5, згодом здобув фах у Центрі професійно-технічної освіти. Вивчився на тракториста, але покликання привело його до роботи, яка потребувала витримки й самопожертви – на станцію екстреної медичної допомоги. Майже 15 років Дмитро працював водієм «швидкої». Колеги згадують його як спокійну, відповідальну людину, з тією особливою людяністю, яка не набувається – з нею народжуються.

12 лютого 2024 року Дмитро став до лав Збройних Сил України. Він служив стрільцем-санітаром І-го штурмового відділення І-го штурмового взводу ІІІ-ої штурмової роти в/ч А4951. Пройшов коротке навчання у Литві й незабаром потрапив на передову – на Харківщину, в зону запеклих боїв. 16 червня 2024 року, в районі Вовчанська, під час ворожого удару безпілотника, Дмитро загинув, виконуючи бойове завдання. Лиш місяць він не дожив до свого дня народження – 24 липня йому мало виповнитися 35 років.

Вшанувати пам’ять Героя на подвір’ї лікарні зібралися рідні, близькі, колеги, друзі полеглого воїна, а також представники місцевої влади. Право відкрити меморіальну дошку надали мамі Героя – Ніні Василівні, його доньці Дарині та племіннику Іллі.

Освятив меморіал настоятель Храму святого преподобного Єфрема єпископа Переяславського, протоієрей Дмитро Волошин.

– Він віддав найцінніше – своє життя – за нас, за те, щоб інші могли жити. Ці меморіальні дошки, які ми відкриваємо, назавжди нагадуватимуть про ту найбільшу жертву, яку принесли українці в боротьбі за своє існування. Українець – це не той, хто одягає вишиванку і виголошує гучні слова. Це той, хто у своїй родині виховав справжнього громадянина – не ухилянта, не боягуза, а людину, здатну любити й стати на захист Батьківщини. Дмитро не був військовим, він не народжувався для війни. Але коли країна покликала – він пішов, – сказав отець Дмитро.

Зі словами скорботи до присутніх звернувся міський голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:

– Шановні лікарі, ваша місія – допомагати й рятувати. Дмитро був серед вас, завжди там, де була потреба, де треба було терміново діяти. Та коли в країну прийшла війна, більшість узяли до рук зброю й стали на захист. Дмитро – один із них. І рік тому він загинув. Як і ще 177 наших земляків. Усі вони – на Алеї Слави. Я звертаюся до кожного: зупиніться, схиліть голову, подякуйте. Вони віддали життя заради нашого майбутнього. Ми завжди їх пам’ятатимемо.

Спогадами про Дмитра поділилася директорка КНП «Переяславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Наталія Царенок:

– Минув рік з дня загибелі Дмитра. Сьогодні сумно і боляче так само, як і тоді. Він почав працювати водієм у 2008 році, а з 2013 – був водієм невідкладної допомоги в нашому центрі. Його головна риса – відповідальність. Жодного разу за ці роки не виникло питань до його роботи чи конфліктів. Дмитро завжди допомагав колегам. Був турботливим батьком. І в 2024 році, отримавши повістку, він не вагався. Його рішучість і служба наблизили нашу перемогу. Ми пишаємося, що він працював у нашому колективі.

Тітка загиблого, Людмила Василівна, яка знала Дмитра з дитинства, також поділилася зворушливими спогадами:

– У моїй пам’яті він завжди буде з усмішкою, з лагідними прищуреними очима, сповненими доброти. Він безмежно любив свою донечку Дарину – кожну вільну хвилину проводив з нею. Не мав ворогів, був щирим, товариським. Любив проводити свята з друзями, колегами, кумами. Дуже теплі стосунки в нього були з мамою, сестрами та братом. Рідко які сини так спілкуються зі своїми матерями. Дай Боже Ніні Василівні сили жити далі. Дмитро назавжди залишиться в наших серцях.

На завершення пам’ятного заходу присутні поклали квіти й низько схилили голови в знак глибокої шани та вічної пам’яті мужньому захиснику.

Нагадаємо, у роковини загибелі Сергія Мальованого на честь Героя відкрили меморіальну дошку.

Exit mobile version