У понеділок, 25 липня наше місто сколихнула надзвичайно сумна звістка – на 73-му році обірвалося життя доктора філологічних наук, професора кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання факультету української та іноземної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі, рухівця, просвітянина, почесного громадянина Переяслава Миколи Корпанюка.
А вже у середу в головному корпусі УГСП відбулася громадська панахида. Попрощатися з Миколою Павловичем зібралися усі, хто знав і поважав професора.
Присутні ділилися своїми спогадами і висловлювали щиру вдячність Миколі Павловичу за все, що він зробив для кожного з них. Зокрема, керівник соціально-гуманітарного відділу університету Андрій Іващенко пригадав часи, коли пан Корпанюк був його викладачем: «У нього були надзвичайно цікаві і захоплюючі лекції, під час яких він міг малювати словом великі картини тих подій, розказувати натхненно про Україну і українців такими, якими вони мають бути для нас і для світу. Дуже часто ми з вами втрачали думку, тому що відкладали його науку на потім. І у всі ці моменти великих потрясінь для України Микола Павлович був, у певному сенсі, для сковородинівської родини якимось провідником. Я просто пам’ятаю, як він переживав за Україну і за людей, які були на Майдані Гідності, як хвилювався, коли наші студенти ставали до лав Збройних сил України, як переймався смертями тих, хто і нині гине, борячись за вільну і незалежну Україну».
Він також наголосив: «Сьогодні ми прощаємося з Миколою Павловичем, але не прощаємося з його справою. Тут багато його учнів, колег, друзів, молоді, яка з повагою і надалі нестиме світло його мрії – соборну, незалежну, вільну, демократичну Україну. Він зробив свій внесок, будуючи наші душі, а ми маємо у світлу пам’ять його душі будувати його мрію».
Від імені університетської родини виступив проректор з навчально-методичної роботи Вячеслав Різник: «Це непоправна втрата для університету, його учнів, для колективу, для України. Микола Павлович завжди був викладачем від Бога, світлою людиною. Він завжди був толерантним, він завжди намагався всім допомогти, він завжди посміхався, він кожного ранку запитував, як справи, він будував плани, він кожного дня працював. Тому ми маємо зберегти світлу пам’ять про цю світлу людину, продовжувати справу його життя. Адже він своїм життям показав нам приклад. Вічна пам’ять душі Миколи Павловича!».
Провести свого доброго знайомого у цей сумний день прийшов і голова Переяславської громади Вячеслав Саулко: «Переяславська громада воістину понесла сьогодні велику втрату великої людини. Микола Павлович за своє життя заслужив велику славу у нашій громаді, і не лише громаді, а й в цілому в Україні. Я пам’ятаю перші дні незалежності України, коли Микола Павлович був одним із перших як справжній, щирий українець, як патріот України, який всі свої роки віддав за незалежність і за свободу нашої країни, за її буття, за те, щоб вона жила.
Мені випала доля багато років тісно з ним дружити, працювати. Ми разом були депутатами міської ради. Я бачив його у вищій мірі чітку позицію. Він ніколи не лукавив – завжди говорив щиро, завжди говорив правду. Його слово за незалежність про українців і про Україну – це було, мабуть, щось надвеличне. Коли почалася збройна агресія російської федерації в Україні, Микола Павлович на другий день вже був у мене в кабінеті як патріот, зі своїми друзями. І поставив питання «Як зробити так, щоб захистити Україну?». Він все робив для цього.
Так випало, що буквально останні дні ми практично були разом. Він переживав, він піклувався. Будучи великою людиною, як науковець, як академік, як професор, як філософ, людина, яка всім дала дорогу. Мабуть, не одній тисячі науковців, студентів, викладачів, показав шлях у їхньому житті. У міській раді він робив все для нашої громади. Громада ж високо оцінила його, обравши почесним жителем міста.
Ми сьогодні втрачаємо цю людину, він іде від нас. Але він залишиться назавжди в наших серцях і в нашій пам’яті. Я щиро вклоняюся перед цією великою людиною. Я йому щиро дякую за ту працю, яку він робив в нашій громаді. Вічна пам’ять Миколі Павловичу! Його ім’я завжди буде в наших серцях».
«Він стоїть біля витоків народного руху України тут, у Переяславі. Він стоїть біля витоків просвіти у Переяславі. І я собі думаю, як йому вистачало 24 години на добу, аби це все встигнути. І при цьому всьому ніколи не було кривої посмішки або поспіху якогось, або поквапливості, або якоїсь неповаги – ніколи. Микола Павлович завжди був виваженим і стриманим», – пригадує завідувачка кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання, доктор філологічних наук, професор Галина Мазоха.
Цінними спогадами поділилася доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, професор кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання Ганна Токмань: «З Миколою Павловичем ми належимо до одного кола людей в Україні, які боролися проти Радянського Союзу в Радянському Союзі. Ми брали участь у створенні народного руху і просвіти. Нас переслідували КДБ, коли ми були студентами. Тільки він був в Переяславі, а я в Бердянську. Тому коли я приїхала сюди і прийшла в цей університет, я зустріла рідну душу – Миколу Павловича Корпанюка. Я ввійшла в рідне коло просвітян і рухівців міста Переяслава. І я дякую за це – за те, що була в мене була рідна душа в Переяславі з перших днів.
Микола Павлович – науковець, який писав про минуле. Але він писав про минуле, думаючи про майбутнє України. В його працях – заклик до мілітаризації України. Він знав, що буде війна. Він знав, що Україна має до неї готуватися і духовно, і фізично. Ви послухайте назви його монографій! «Дзвін предківської слави» – він вважав, що предки дзвонять нам і ми повинні почути їх заклик. Його монографія майже на 1000 сторінок «Слово. Хрест. Шабля» нагадує наше політичне наше гасло «Армія, мова, віра». Ті самі три поняття. І остання його монографія – «Перунова звитяга нації», де він досліджував ще в 2012 році мілітарні мотиви в українській літературі з IX по XVIII ст. Він відновлював імена героїв.
І хочу сказати про останній його активний день. Ми тоді теж були разом. 18 липня, коли трапилося це нещастя, він, власне, воював з московщиною. Він цю війну називав московсько-українською, не даючи назві країни-агресора корінь «рос-». Він зневажав московитів. Він ненавидів московію за її ставлення до України і за імперську сутність. І от, його останній активний день. Зранку, о 9:00 він уже на нарадах, де бореться за перехід церков з московського патріархату до Православної церкви України. Він – староста, який хвилюється, він бореться за українську церкву, без всякої перерви, тут же. Засідання топонімічної комісії – він бореться за те, щоб українські вулиці мали українські назви на честь українських героїв. І він в цей день, як завжди, готується до 300-річчя Сковороди. Це були його постріли – інтелектуальні, духовні постріли у цій війні. Він був на ліній фронту, ідеологічного фронту. У книжці «Майдан: сторінка живої історії» він писав: «Я до останнього подиху буду виходити на Майдан, буду брати активну участь, бо це моя честь, це моя гордість, це моє життя». Він так і прожив. Вічна йому пам’ять!».
Коли усі слова були вже сказані, присутні по черзі попрощалися з Миколою Павловичем і він назавжди покинув стіни альма-матер.
Свій останній спочинок Микола Корпанюк віднайде на Підварському кладовищі поблизу Переяславської загальноосвітньої школи №4.
Світлий і добрий спомин про Миколу Корпанюка назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і поважав, кого він навчав. Найщиріші свої співчуття висловлюємо з приводу непоправної втрати рідним та близьким.