У Переяславській публічній бібліотеці відбулася літературна зустріч «З Україною в серці», присвячена пам’яті відомого поета з Переяславщини, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, члена Спілки письменників України Володимира Коломійця. Цими днями видатному землякові виповнилося б 90 років, повідомляє Proslav.
Володимир Родіонович Коломієць народився 2 листопада 1935 року в селі Вовчків. Його батьки були вчителями. Після закінчення середньої школи №1 в Переяславі навчався на філологічному факультеті Київського державного університету (1953–1958). Здобувши освіту, працював у центральній пресі та у видавництвах – «Держлітвидав», пізніше «Дніпро» та «Український письменник». Тривалий час Володимир Родіонович очолював редакцію журналу «Дніпро». Поет неодноразово обирався членом Президії та секретарем Спілки письменників України.
Ведуча літературної імпрези Людмила Леляк розповіла про початок творчого шляху поета:
«Свого першого віршика Володимир Коломієць написав у третьому класі, в одну з повоєнних весен, коли жилося важко: їли млинці з цвіту акації, коржики з жолудів. Прийшов якось Володя зі школи, хутенько поробив уроки і захотілося йому погуляти в лісі. Але за вікном дощило. І він тільки уявив собі ліс і ведмедя, який виліз на стару черешню і гризе гіркий глей. Ведмідь не втримався і звалився на землю. От якби мав свою пасіку, то не лазив би по дикий “мед”! Така мораль цієї проби пера. Невдовзі його вірші друкуватиме дитяча газета “Зірка”.»
Перша книжка поезій «До серця людського» побачила світ 1959 року, через рік після закінчення університету.
Рідний брат поета – також відомий митець слова Олег Коломієць (псевдонім Олег Князенко), почесний житель Переяславської громади, член Національної спілки письменників України. Олег Родіонович поділився теплими спогадами про те, як старший брат видав свою першу збірку і як він, ще школяр, пишався цим:
«Я закінчував перший клас. Пам’ятаю, як він з великою радістю привозить до села Велика Каратуль велику пачку книжок. Земляки миттю розібрали ті книги, зачитувалися нею – це була улюблена книга у каратульській бібліотеці.»
Загалом Володимир Коломієць – автор сорока збірок поезій. Багато його творів перекладено іноземними мовами: вірменською, білоруською, англійською, російською. Сам поет також працював у галузі поетичного перекладу, а згодом звернувся і до есеїстики та народознавчих досліджень.
Доктор педагогічних наук, професорка Університету Григорія Сковороди в Переяславі Ганна Токмань відзначила, що творчість Володимира Коломійця вийшла за межі просто літературного явища, а чимало поезій митця нині звучать пророче:
«Сьогодні в українській літературі – і класичній, і сучасній – мене цікавить мілітарний мотив. Бо як педагог і як громадянка я відчуваю, що ми недовиховали у нашій молоді здорову мілітарність – готовність взяти зброю і захищати свою країну.
Книга “Видива на дорозі” названа на честь одного з творів Володимира Коломійця, який він написав ще у 1965 році. Стояв суворий КГБістський радянський союз. Він опублікував прекрасний твір, який за жанром назвав кантатою – немов музичний твір. Це справді великий твір з кількох окремих частин, які він називає піснями. І у великій кантаті, як видива, у нього з’являються історичні події, постаті на долі України. Деякі уривки мені здаються надзвичайно актуальними сьогодні, хоча минуло вже 60 років після написання».
Ганна Леонідівна процитувала кілька рядків, а один із них навела як послання сучасним українцям:
«Він пише: “Козаче, не бійся навали, що сплинеш урешт як вода, а бійся: забудешся хто ти, що гідність – ламка лобода”. От щоб гідність у наших чоловіків не зламалася – головна проблема українців сьогодні.»
Науковиця зазначила, що читачів 1960-х років творчість Володимира Коломійця повертала до чистих, незамулених імперсько-комуністичною пропагандою джерел історичної правди та волелюбності українців.
«А наших сучасників наснажує духом пращурів-воїнів, розповідає жорстоку правду війни, допомагає зробити правильний, гідний крок на власній життєвій дорозі, яка вплітається в історичний шлях України», – підсумувала Ганна Токмань.
Поет і член Національної спілки письменників України Олександр Матвієнко, очільник відділу ведення державного реєстру в Переяславській міській раді, поділився:
«На жаль, не знав особисто Володимира Родіоновича, але маю честь знати його рідного брата. І саме Олег Родіонович належить до тих людей, які мене штовхнули свого часу у бурхливі незвідані глибокі води поетичної творчості й навіть написав передмову до двох моїх збірок. Спілкуючись із ним, я бодай трішки можу уявити, яким був його рідний брат. Я в захопленні від людей, які втримали оцей вогонь українства у ті найчорніші 60–70 роки. Олег Родіонович – щасливий, що мав змогу бути в товаристві неймовірних людей».
Олег Коломієць показав світлини брата поруч із відомими українськими поетами – його друзями й побратимами по перу: Олегом Лупієм, Василем Діденком, Ліною Костенко, Вадимом Крищенком, Василем Симоненком, Платоном Вороньком, Іваном Драчем, Борисом Олійником, Павлом Тичиною та іншими.
Він пригадав і про співпрацю Володимира Коломійця з українськими композиторами та музикантами. Особливо зворушливо розповів про випадок, що запам’ятався назавжди. Навесні 1979 року до Володимира Коломійця зателефонував відомий український композитор Володимир Івасюк, автор славетної «Червоної рути»:
«Івасюк сказав: “Володимире Родіоновичу, я знаю про Вас від батька”. Його батько, Михайло Івасюк, був письменником. Вони з моїм Володимиром товаришували, а Івасюк навчався у консерваторії у Львові. “Я прочитав вашу поезію, вона мене захопила, – сказав він. – Там знайшов вірш ‘Приснись, як дитині – політ’. Я хочу написати пісню на ці вірші. Я скоро приїду до Києва”. Брат мій зрадів, сказав: “Я теж чув про вас, Володю, я чекатиму на зустріч”. А через місяць Володимира Івасюка не стало. Згодом брат написав вірш “Мій утрачений композитор”. Такий був нереалізований задум. На жаль, пісня так і не прозвучала, хоча слова були дуже проникливі».
Останні 28 років свого життя поет із родиною проживав у місті Ржищів. Серце Володимира Коломійця зупинилося 24 серпня 2017 року – в День Незалежності України. Любов до слова він передав і дітям: донька Лада Коломієць стала відомим українським перекладознавцем, перекладачкою, доктором філологічних наук, професоркою; син Богдан – програмістом.
У п’яті роковини смерті – 24 серпня 2022 року – на фасаді будівлі Переяславської гімназії №1 відкрили меморіальну дошку Володимиру Коломійцю. Вимір його поезії – це глибинне проникнення в душу українського народу, у її пам’ять, біль і невгасиму надію. На пам’ятнику на могилі поета викарбувані слова з його вірша «Україно моя»:
«Хто терзає тебе, Україно, той розстрілює серце моє».
Поетичний спадок Володимира Коломійця
В дідівській хаті пахнуть дині, з горища сіна борода звиса…
А діда вже нема… І в сінях ледь чутно дзвонить на стіні коса.
Мантачка ж тишу більше не сполоха.
Лелеки креслять кола… Синь…
Стоги, стоги – то дідові епохи.
А внук так і не вивчився косить…
Хоч коней випрягав з упряжки,
хоч помагав згрібати – ген коли…
Між босих пальців дідових ромашки
назавжди вже, назавжди відцвіли.
Високий безум
Неопалима купина,
горючий кущ на скелі…
Здається, віддано сповна.
Від кожної оселі
святої жертви тліє жар, – щоб кущ горів на кручі…
А їх не менша, що біжать
на цей вогонь палючий.
Не може, ні, любов змаліть
до рідної Вітчизни
в тих, що зросли на цій землі,
що коренем – з дідизни.
Не смеркнуть, ні, світанню вуст –
спіши на клич хутчіше…
Це, може, вище із безумств,
що ними світ мудріша.
Мій космосе! Галактико, серцю чудна!
Вкраїно – безмірна, бездонна!
Я ніжність би випив твою до дна,
але ж вона – солона…
Солона – од поту? Од кореня, що в’яв?
Од кривди солона, од крові?..
У щастя веслюдське хіба можу повірить,
докіль твій біль – загадковість…
О, слово знайти, щоб про тебе сказать,
Вкраїно, вікно у світ, невидимко!..
На щоці у планети – сльоза…
На щоці у планети – родимка.
Нагадаємо, днями до Переяслава завітав легендарний український актор Богдан Бенюк: розповів про родину, перші зйомки та нові кіноролі.