У селі Гланишів мешкає єдина у Переяславській громаді патронатна родина. Подружжя 57-річних Наталії та Євгена Дудків разом уже 37 років. Їхній великий дім сповнений дитячого щебету: разом із маленьким онуком Матвійком бавляться троє малюків, яких вони взяли під тимчасову опіку. Днями до них завітав Proslav.
У вітальні на великому м’якому дивані мов пташенята вмостилися четверо малят – дивляться мультики по телевізору. Щойно відчинилися двері, кинули свої справи, і побігли зустрічати гостей разом із господаркою будинку.
«У нас не завжди такий порядок», – усміхається пані Наталя у відповідь на комплімент за охайну і затишну атмосферу. Допомагає дитинчатам розгорнути гостинці від соцпрацівника, водночас розповідає про кожного: їхні вдачі, хто ходить у садочок, хто чим любить гратися… І запрошує нас до зали.
Чужих дітей не буває
Майже 15 років тому Наталія Дудко з чоловіком Євгеном першими в Україні зважилися створити патронатну сім’ю. Тобто соціальна служба передає їм на тимчасове виховання діток, які залишилися без належного батьківського піклування чи опинилися у складних життєвих обставинах. Завдяки патронатним вихователям такі діти не потрапляють в інтернатні заклади, а перебувають в родині.
І хоча це фактично робота, бо за доглядання патронатних дітей вихователі отримують зарплатню від держави та трудовий стаж, для пані Наталі це радше покликання.
– За фахом я лікар-ветеринар, за другою освітою – управлінець. Інших варіантів мов і не було, бо всі в моїй родині були ветлікарями. Втім я добре пам’ятаю, як у дитинстві мріяла стати вихователькою у дитсадку, – згадує пані Наталя.
У 2003 році вони з чоловіком розвивали свій бізнес, жили тоді у місті Бровари на Київщині. Там почали займатися волонтерською діяльністю.
– Я дізналася, що в броварській дитячій лікарні є багато дітей, від яких відмовилися батьки. Прийшла до головного лікаря, запропонувала допомогу – гуляти з ними, годувати, гратися. Він погодився, в лікарні виділили окремий поверх, де за підтримки меценатів ми зробили дуже хороший ремонт. І близько п’яти років займалися доглядом «відмовничків», створили ГО «Дім життя».
Згодом працівники соцслужб, з якими співпрацювало подружжя благодійників, запропонували їм тимчасово взяти дитину в свою сім’ю. Першому малюкові, якого прихистили Наталя та Євген, було дев’ять місяців. Маляті знайшли нових батьків – той випадок закінчився усиновленням. А Дудки знову і знову допомагали дітям пережити життєві негаразди.
– Це була моя внутрішня потреба – бажання допомогти неможливо набути, воно або є, або нема. Ми вважали, що робимо добру справу, приносимо користь. Тоді ще навіть не було юридичного підґрунтя для патронату, і називалось це інакше – прийомна сім’я тимчасового влаштування. Власне, на нас і випробували всі законодавчі вимоги.
Найменшому маляті, якого взяли під опіку, було три дні
Вперше в українському законодавстві таку сімейну форму влаштування дітей, як патронатна сім’я закріпили у 2016 році. Для України – явище абсолютно нове, а між тим у розвинених країнах завдяки цій ініціативі практично не існує дитячих притулків.
За законом, у патронатного вихователя має бути добровільний помічник. І якщо вихователь повинен бути офіційно безробітним, то помічник може мати власний дохід, бо допомогу надає безоплатно. Пані Наталя цю роль віддала чоловікові. І щиро дякує йому, що колись підтримав її ідею. Їхній досвід виявився першим, особливим і прогримів на всю Україну.
Найменшій дитині, яку брали під крило Наталя та Євген, було лише три дні від народження. Мама покинула маля на сходах пологового будинку. Найстаршій – 14 років. За ці роки в родині одночасно жили до п’яти патронатних дітей. Зазвичай по кілька місяців, найдовше – майже два роки. Поки тривають процеси підготовки документів чи судові засідання, наприклад.
– Я впевнена що треба працювати на збереження родини. Кров – не водиця, як би дитині не було добре десь, а вона хоче до рідної мами і здатна пробачити їй усе. Ми одразу пояснюємо дітям, що ми не тато і мама, вони у нас тимчасово, в гостях. І сприяємо підтримці зв’язку з батьками, якщо вони є, розмовляємо про них. Якщо повернення до біологічних батьків неможливе, соціальні служби шукають прийомну родину чи усиновителів, – каже співрозмовниця.
«Скільки прихистили дітей? Після 40 перестала рахувати»
Пані Наталя ділиться, що розлучатися з вихованцями завжди шкода, адже вона звикає до них, але радіє, що в дітей буде своя сім’я. На запитання, скільки загалом дітей вони прихистили у своїй родині, співрозмовниця сміється:
– Після 40 перестала рахувати. Але я пам’ятаю кожного. У мене є альбом з фотографіями усіх дітей, іноді переглядаю, з кимось ми спілкуємося… Діти повинні бути в сім’ях, а не в дитячих будинках, де не можуть отримати ні постійної уваги до себе, ні любові. У патронатній сім’ї вони мають побачити нормальну модель поведінки в колі родини, щоб зрозуміти, що є любов, взаєморозуміння, підтримка та допомога.
У подружжя також є троє власних дітей: доньці – 37, синам – 29 і 13.
На Переяславщину приїхали по тишу та спокій
Стомившись від міської метушні, у 2017 році родина вирішила продати житло у Броварах і перебратися до села Гланишів – поближче до родючої землі, мальовничої природи, красивих світанків і заходів сонця та співу пташок, каже пані Наталя.
Свою благочинну справу не покинули й на Переяславщині – тут теж, як і скрізь, є сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах. Заручниками таких обставин стають діти.
За два місяці від початку повномасштабної війни Наталя та Євген взяли під опіку дівчинку. Вона досі живе з ними, зараз їй вже 5 років. У мирний час дитина може жити у патронатній сім’ї до пів року, в період воєнного стану – навіть до його закінчення.
Під час війни потреба в патронатних вихователях загострилася: багато дітей залишилися без батьків – у когось вони загинули, у когось служать в ЗСУ, а у когось не змогли виїхати з окупованих територій. Інтернат після пережитого – нова травма. Тому служби у справах дітей роблять усе, аби влаштувати таких дітей до тимчасових сімей.
Крім того, на час воєнного стану дозволено влаштовувати під патронат вихователя до п’яти дітей, які не є рідними братами і сестрами. А взагалі, згідно з Сімейним кодексом України, патронатний вихователь може прийняти лише дітей з однієї сім’ї.
Півтора місяці тому до Дудків «підселили» ще двох малюків – одному півтора року, його братику – майже 4.
Домашні справи – окрема тема і чітко вивірені цифри: прання – тричі на день, приготування їжі – чотири, стільки ж – миття посуду. Пані Наталя встигає поратися на городі, доглядати тварин – курей, гусей, четверо козенят. Відпочинок? Поки діти сплять, малює і вишиває картини. Жінка видається дуже енергійною, життєрадісною, активною. На запитання, як з усім справляється, усміхається і вкотре дякує чоловікові – каже, він у неї спокійний, серйозний і виважений.
Як стати патронатним вихователем, яку зарплату він отримує
– Наразі ми працюємо над тим, щоб рідні батьки все ж були у житті цих дітей. В іншому разі буде поставлене питання позбавлення їх батьківських прав, – розповіла начальниця служби у справах дітей та сімʼї Переяславської міської ради Людмила Борисюк. – Дякуючи тому, що наша громада має такий ресурс як патронатна сімʼя і Наталії Леонідівні – людині з колосальним досвідом, діти у складних життєвих обставинах отримують догляд і увагу. Патронат дозволяє підтримувати спілкування з батьками, що стимулює їх повернути дітей додому. Для дитини це набагато краще, ніж заклад, а для громади – це «швидка допомога»: ми не втрачаємо часу, а можемо мерщій надати дитині безпеку. Ми були б щасливі, якби у громаді з’явилася бодай ще одна патронатна родина.
Працівники Служби у справах дітей часто навідуються до патронатної сім’ї, надають допомогу та підтримку. Люди, які виявили бажання стати патронатними вихователями, проходять спеціальні курси, завдяки яким отримують згоду на створення патронатної сім’ї. Під час навчання з ними працюють психологи, медики, соціальні працівники. Учасникам розповідають про усі складові процесу виховання: від законодавчих до особистих, зокрема налагодження контакту між батьками та дітьми.
Далі патронатний вихователь укладає зі службою договір. Це офіційна робота, за свої послуги він щомісяця отримує 5 прожиткових мінімумів і наразі ця сума становить 13 420 гривень. Окремо виплачуються кошти на потреби перебування дитини у сім’ї – 2 прожиткових мінімуми на місяць. Якщо у сім’ю патронатного вихователя влаштовано дитину віком до одного року, дитину з інвалідністю, неповнолітню вагітну, ВІЛ-інфіковану дитину або одночасно двоє і більше дітей, розмір виплати збільшується.
Взяти дитину на тимчасове виховання може і подружжя, і окремо чоловік або жінка. Чинний закон дозволяє призначити помічником не лише члена своєї родини. Патронатний вихователь має бути повнолітнім громадянином України, мати досвід виховання дитини, а також відповідні житлові умови (власне чи орендоване житло), аби доглядати, виховувати та забезпечувати потреби дитини у своєму помешканні.
Якщо ви бажаєте стати патронатним вихователем, звертайтеся до Служби у справах дітей та сімʼї за адресою: м. Переяслав, вул. Шевченка, 22а, телефон: 04567 5-86-23
Нагадаємо, Переяславська служба у справах дітей та сім’ї провела низку заходів до Дня Святого Миколая.