Мистецтвознавці охрестили Миколу Шматька «королем мармуру», а він зі своїми творіннями жив у холодному підземеллі. На Флорентійському бієнале в Італії йому, першому в історії українцю, вручили престижну нагороду і називали новим Мікеланджело, а він помер у скруті на руках дружини й синів.
Останні сім років життя Миколи Гавриловича пройшли у Переяславі, розповідає Proslav. Тут, у підвалі місцевої школи, і зараз тісняться його молочно-білі скульптури. Ними не захоплюється широкий загал, та й державі нема діла до мармурового спадку. Більшість переяславців дотепер не знають, що поруч із ними жив і творив всесвітньо відомий скульптор-самородок.
Скульптор у підземеллі
Митець був родом із Донеччини, тривалий час жив у Луганську, потім на Одещині. У 2013 році разом з родиною перебрався на Закарпаття, а затим – до Переяслава, на запрошення тодішнього мера Олександра Шкіри. Тимчасово майстерню Миколи Шматька розташували у підвалі сьомої школи площею 250 квадратних метрів. Там він розмістив свої скульптури, картини, і оселилася з дружиною й двома синами. Кілька місяців затягнулися на роки.
Микола Шматько помер 15 вересня 2020 року, пройшовши один курс хіміотерапії і не дочекавшись другого. За кілька місяців до смерті сюжет про нього приїздила знімати команда ТСН. Телевізійникам митець розповідав, що приміщення не опалюється, тому майже весь час він у верхньому одязі, а спить на двох піддонах і ковдрі. Скаржився, що місцева влада обіцяла виділити підходяще для галереї приміщення, але так і не дотримала слова.
«Щоб все це розмістити, треба чимала територія. Одного разу дали сільський клуб квадратів на сто. Для всього цього потрібно 1000», – пояснював Микола Гаврилович.
Тодішній міський голова Тарас Костін коментував, що приміщення під тисячу квадратів просто немає. За його словами, митцю безкоштовно пропонували земельну ділянку під забудову – він відмовився. Шматько тоді відповів: будуватися нема за що, і якщо найближчим часом його проблема не вирішиться, подасться за кордон.
Світова величина
За кордоном Микола Шматько справді був визнаним митцем. На міжнародному рівні він став відомим у 2007 році, коли за підсумками Флорентійського бієнале в Італії виграв медаль «Лоренцо Чудовий». Відвідувачі бієналє були в захваті від погруддя усміхненого Білла Ґейтса та скульптури «Поклоніння диску». Героїня композиції, оголена жінка, тримає над головою диск, який уособлює сонце і в якому можна помітити відблиск Христа.
«Протягом роботи я весь час думав, що вона дійсно віддає пошану Богові. Й коли почав шліфувати диск, щоб крізь нього пробивалися сонячні промені, на ньому проявилося обличчя. Ніби Божий лик», – розповідав скульптор.
Спеціальна комісія незалежних фахівців з 12 країн високо оцінила цю роботу. Унікальний твір скульптор не продав – більше того, його й зараз можна побачити у їхній родинній галереї, якою після смерті Миколи Шматька опікується молодший син Рафаель. Він пішов стопами знаменитого батька і теж займається скульптурою.
Наприклад, «З’ява Христа апостолам» – їхній спільний масштабний проєкт. Скульптурна група з 13 персон, виготовлених з гіпсу, також зберігається у майстерні. Тут же і гіпсове погруддя Володимира Зеленського, мармурова Меланія Трамп, а ще скандальна «Українська Аврора» – оголена фігура Юлії Тимошенко, щоправда, тепер накрита плівкою – забагато галасу наробила свого часу.
Митець залишив по собі 450 картин і 131 скульптуру. А загалом за життя створив понад 750 пам’ятників. У 2004 році Микола Шматько викарбував з мармуру скульптуру Святогірської Богородиці для Святогірської Лаври заввишки більше 4 метрів.
У 2021 році режисерка Світлана Рудюк створила сценарій драматичного фільму «Моє місце тут», заснованого на історії життя Миколи Шматька. Кінокомпанія Dobranichfilm презентувала тизер, який відзняли у Переяславі. Планували, що ролі у фільмі зіграють актори Віктор Кошевенко, Ірина Мак, Дмитро Вівчарюк, Дмитро Олійник, Тарас Цимбалюк. Режисерка сама шукала джерела фінансування на створення картини, бо особисто багато років знала Миколу Гавриловича. А потім почалася повномасштабна війна і проєкт став на паузу.
«Батько не хотів розпродавати скульптури, і ми не будемо»
Зараз головним своїм завданням Рафаель вбачає видання книги «Микола Шматько. Подих мармуру», яку він готував до 80-річчя з дня народження батька. Подарункове видання обсягом 180 сторінок включає репродукції більше сотні його скульптур.
«Після смерті батька я зрозумів, що маю не зупинятися і рухати справу його життя далі. І вирішив видати цю книгу до 80-річчя творчості Миколи Шматька, зібравши в ній чималу частину створених шедеврів, скульптур із мармуру, намагаючись зберегти цю «кам’яну» спадщину в паперовій палітурці. Та дати змогу іншим наповнитися силою творчості, думками, філософією чи навіть відкрити Митця для тих, хто тільки дізнається про нього і зможе пройтися слідами його творчості, які він залишив у своїх працях», – таким прологом починає книгу син скульптора.
Рафаель висловив вдячність учасникам проєкту та меценатам, які вже підтримали народження книги, втім додав, що цей проєкт ще потребує значних фінансових вкладень. А ще поділився своєю головною мрією – разом із братом Андрієм створити публічну галерею скульптур Миколи Шматька:
– Я мрію, що колись ми обов’язково побудуємо галерею, де люди зможуть дивитися на скульптури Миколи Шматька і на мої твори. Я ще не знаю, де саме вона буде, у якому місті. Навіть сюди іноді приходять мої знайомі та люди, зацікавлені його творчістю і я залюбки проводжу для них екскурсії. Тому моя місія – зберегти це культурне надбання для України, а не розпродати скульптури. Він не хотів цього і ми не будемо.
Центральне місце в галереї займає скульптура під назвою Пророк з італійського мармуру. Рафаель розповів, що батько вирізьбив його в екстатичному пориві без жодного підготовчого ескізу, ніби діставав захованого в камені ідола. Кажуть, скульптура мудреця має цілющу силу. Їй, безперечно, у книзі відведена особлива увага, а це невеличкий уривок історії про неї:
«Шляхетний японський гість, відвідавши майстерню Миколи Шматька, та й зазирнув на зворотній бік скульптури, зауваживши: «тіло енергії спускається безпосередньо до вас, у вашу майстерню». Загальному враженню сприяє витончений лаконізм твору: з аксесуарів у героя – лише низка вервиць, а з одягу – сувій тканини, огорнутий довкола стегон».
Біля підніжжя скульптури Пророка стоять букети квітів та урна з прахом його покійного творця. Рафаель каже, що, оскільки тіло батька не могли поховати на Батьківщині, його вирішили кремувати. Прах планують замурувати у стінах майбутньої галереї, про яку мріяв Микола Шматько.
