Гірлянди з троянд, пуп’янків та листя, ягоди, хвилясті і ламані лінії зі стилізованими листочками, косі прямокутники, квадрати, ромби – Переяславщина може похвалитися своїми унікальними орнаментами вишивок. Вони наскільки різноманітні та автентичні, що втрачати цю культуру нам точно не можна
Сьогодні, у ході Всеукраїнського вишивального проєкту «Переяславська сорочка», пройшли заняття курсу з вишивки. На учасників заходу чекав майстер-клас, де майстри допомагали всім охочим опановувати деякі види давніх швів.
Як розповіла для ProSlav завідувачка науково-дослідного відділу «Меморіальний музей Г. С. Сковороди» Тетяна Радіоненко, проєкт стартував у Всесвітній день вишиванки, 19 травня, і триватиме до 13 жовтня. А вже у рамках проєкту було започатковано курс навчання.
«Наш заповідник має дуже багаті фонди сорочок, рушників, скатертин – все це старовинна вишивка. Вони частково експонуються в музеях, а частково – зберігаються у фондах заповідника для того, щоб вони жили і відроджувалися заново, а не були звичайними експонатами. Тож було вирішено започаткувати «Переяславську сорочку», це вже не перший проєкт заповідника. До нас приїздили майстрині з Києва. Вони брали за взірець гадяцькі сорочки і відтворювали їх.
Нині триває ще один вишивальний проєкт «З Григорієм Сковородою в серці». Був знайдений давній переяславський рушник, із нього перейняли узор. Цей рушник подорожує Україною, а майстрині і просто бажаючі долучитися його вишивають. Хочеться вишити його до 300-річчя Сковороди. Цей рушник обрали не даремно, адже на ньому старовинний бароковий орнамент, який застосовували вишивальниці у той період, коли тут жив і працював Григорій Савич», – ділиться Тетяна Вікторівна.
Розповіла завідувачка науково-дослідного відділу і про сам проєкт: «Я доволі часто спілкуюся зі старшим науковим співробітником Музею трипільської культури Валентиною Білоусько за вишиванням, оскільки обоє дуже любимо цю справу. Валентина Миколаївна організовувала у музеї виставки сорочок, адже деякі із орнаментів прийшли до нас ще із трипільських часів. Вужики, хрести – оці давні трипільські символи, вони всі в них використовувались. У ході цих виставок і досліджень, виявилося, що нам дуже сподобалися переяславські сорочки, тож ми почали їх вишивати. Але хотілося, щоб долучилися до вишивки, якомога більше людей, тому що це дуже цікавий і захоплюючий процес. Спочатку ми вирішили, що зробимо невеличку групу переяславців, будемо збиратися, щось розповідати про ці сорочки і вчитися. Згодом це почало набувати популярності, дуже багато людей зацікавилися. Особливо починаючи з 2014 року вишивка давніх технік набуває великої популярності. Людям це необхідно, особливо в такі непрості часи, адже у такий спосіб ми зберігаємо і відроджуємо нашу національну культуру».
Виявляється, цінними є не лише вцілілі вишиванки, а й їхні фрагменти: «Коли ми вперше відбирали з фондів красиві переяславські сорочки, знаходили і їхні елементи. Адже там є й такі сорочки, що назавжди втрачені. Наукові співробітники заповідника в експедиціях могли знайти тільки рукав або й частинку рукава. Там є дуже цікаві фрагменти. Ми їх теж відшуковуємо, адже це може відродити втрачену сорочку».
Крім того, Тетяна Радіоненко розповіла, як проєкт з’явився у онлайн-форматі: «Ми опублікували афішу на сторінці в Facebook, щоб люди прийшли подивитися на виставку, дізнатися щось про переяславські сорочки і, за бажанням, залишитися щось вишивати. Коли ця афіша розповсюдилася на просторах інтернету, почали звертатися дуже багато людей, які мали бажання вишивати, але не могли, у зв’язку з певними обставинами, потрапити до нашого міста. Таким чином, було вирішено створити онлайн-групу «Переяславська сорочка». До нас долучаються і початківці, і вишивальниці з досвідом, і навіть члени Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, які теж бажають відшити ці сорочки. Адже їх майже неможливо відшукати десь у музеях, а тут, відповідно до умов проєкту, хто хоче вишивати, може отримати схему. Ми проводимо спілкування онлайн, дівчата можуть ставити запитання, на які відповідаємо або ми, або інші учасники. Долучаються також із закордону: з Данії, Польщі, Італії, Австралії. Це, в основному, наші етнічні українці. У групі нам висловлюють слова вдячності, особливо внутрішньо-переміщені українці, яким зараз це дійсно необхідно».
Захист культурної спадщини – така ж благородна справа, як і її створення. І дуже радісно усвідомлювати, що українці стоять на варті цього дару, оберігають його і цінують.