У вівторок, 10 червня, Переяславська громада провела в останню путь загиблого захисника України Максима Булавченка. Небесному воїну назавжди 41 рік.
Максим Петрович Булавченко народився 20 серпня 1983 року в смт Поліське на Київщині. У 1997 році, через кілька років після Чорнобильської катастрофи, разом із родиною переїхав до Переяслава. Тут закінчив міську школу №3, а згодом – професійно-технічне училище. Понад 20 років працював газовиком.
Рідна сестра Тетяна згадує Максима доброю та щирою людиною:
– Він був гарним фахівцем своєї справи, мав золоті руки, й був дуже веселим, усміхненим, добродушним. Завжди всім допомагав.
Кілька місяців тому Максима мобілізували до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання він потрапив на один з найгарячіших напрямків фронту – Сумський. Служив навідником 5-го гранатометного відділення 5-го гранатометного взводу роти вогневої підтримки 2-го штурмового батальйону військової частини А4862.
Максим Булавченко був вірний військовій присязі до останнього подиху. Життя воїна обірвалося 13 травня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Павлівка Сумського району Сумської області.
Заупокійну літургію за загиблим воїном відправили у Храмі святих Бориса і Гліба в Переяславі. Священнослужитель ПЦУ Сергій Лущак сказав у прощальному слові:
– Максим виконав свій обов’язок – як чоловік, як захисник, як патріот своєї Батьківщини. Неможливо знайти слова втіхи для рідних… Ми святкуємо Трійцю, і в ці святкові дні у православному храмі хочеться молитовно побажати рідним і близьким, щоб Святий Дух увійшов у ваші серця, приглушив це велике горе, допоміг пройти це страшне випробування. Смілива, чесна, добросовісна людина, яка виконала найважливішу заповідь – любити ближнього, – віддала найцінніше: своє життя за кожного з нас.
Далі траурна процесія попрямувала до місця останнього спочинку захисника – на кладовище мікрорайону Борисівка. Зі словами співчуття до родини звернулася заступниця міського голови Переяслава Оксана Степаненко:
– На цвинтарі нас зустрічають портрети молодих хлопців… Про кожного можна сказати: лагідний, добрий, веселий. Таким був і наш Максим. На жаль, війна забрала його життя… Він тепер разом з мамою, поруч із Богом Отцем. Щоб ми тут, на землі, продовжували свою справу, щоб кожен з нас наближав Перемогу, щоб мав змогу прожити життя, яке, на жаль, не зміг прожити він. Щоб маленька племінничка Максима могла вдягти вишиванку і жити у вільній країні. Глибоко співчуваємо вашій родині, сусідам, знайомим. Вічна пам’ять.
Представник Добровольчого формування територіальної громади №2 Олександр Молоткін зазначив:
– Ще одна душа приєдналася до небесного воїнства. Стоячи біля свіжої козацької могили, не існує слів, які могли б висловити нашу скорботу, гнів і біль. Скажений ворог чомусь вирішив, що нам немає місця на нашій Богом даній землі. І сьогодні у нас немає вибору – або Україна вистоїть і переможе, або зникне з карти світу. Земля у нас одна. І саме від таких синів і дочок, як Максим, залежить доля українського народу. Своїм життям вони дають життя нам, дають надію нашим дітям зростати і жити у вільній, незалежній країні. Але ціна – надзвичайно висока. Максим її сплатив, давши нам шанс на ще один день.
На жаль, Максим не встиг створити власну родину. Два роки тому він втратив маму. Під час церемонії прощання батькові загиблого Героя, Петру Федоровичу, вручили Державний прапор України – як символ держави, якій вірно і до останнього служив його син.
Низький уклін і вічна пам’ять Захиснику, який поклав своє життя за майбутнє України. Його героїчний подвиг назавжди залишиться в наших серцях.
