Сьогодні, 10 листопада, у Переяславі провели в останню путь вірного сина України Сергія Іващенка. Більше року рідні, сповнені надії, чекали бодай якоїсь звістки про нього. Боєць поліг смертю хоробрих торік восени на пекельному Покровському напрямку. Йому назавжди 37 років.

Не встигаючи оговтатися від втрат, Переяславська громада знову зустріла на вічний спочинок свого полеглого захисника – Сергія Іващенка. Добрий, щирий, скромний, безвідмовний, безкорисливий і працьовитий – таким його назавжди запам’ятають рідні, друзі та знайомі.

Сергій Іващенко народився 4 квітня 1987 року в Переяславі. Навчався у міській школі №3. У мирному житті працював далекобійником. Найбільше у світі він любив свою родину. Був турботливим сином, люблячим чоловіком і батьком, завжди прагнув бути опорою для найдорожчих людей. Разом із коханою дружиною Наталією виховував двох донечок – старшу Вероніку та молодшу Єлизавету. Побудував для родини будинок. Дорогоцінні миті та спільні радощі обірвала війна.




На захист Батьківщини Сергій став 6 червня 2024 року, призваний Бориспільським РТЦК та СП. Служив навідником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини 214-го окремого спеціального батальйону «OPFOR» в/ч А4574.



Вірний військовій присязі, Сергій мужньо виконував бойові завдання під Покровськом на Донеччині. 8 вересня 2024 року волонтерка Жанна Федорук поділилася у Facebook світлинами, на яких передає Сергію допомогу для нього та побратимів перед його від’їздом на фронт. На згадку боєць залишив підпис на прапорі.
А вже 10 вересня зв’язок із воїном обірвався. Згодом рідні отримали сповіщення, що 13 вересня 2024 року Сергій зник безвісти під час виконання бойового завдання. Родина не втрачала надії, шукала його всіма можливими шляхами, брала участь в акціях на підтримку зниклих безвісти захисників.

Рік молитов, очікувань і тривог обірвався невимовним болем: днями близькі дізналися, що того ж дня Сергій загинув під час бою поблизу населеного пункту Костянтинівка Мар’їнської громади Покровського району Донецької області.




На колінах, зі сльозами в очах, із квітами, прапорами та добрими спогадами жителі громади зустрічали свого Героя. У скорботі схиляли голови, дякуючи йому за жертовний подвиг в ім’я України.
Відспівали воїна у Храмі Воскресіння Христового. У прощальній промові священник ПЦУ отець Іван Поліжак сказав:
«Ждали рідні, близькі, знайомі, що повернеться наш воїн живим, прийде до своєї домівки. Але він повернувся “на щиті”. Ми не маємо права загубити славу наших Героїв. Сергій виконав свій священний обов’язок перед усіма нами. Там, на небесах, він – як світлий ангел – спостерігає, щоб ми берегли пам’ять про наших захисників».

Поховали Героя з військовими почестями на Ярмарковому кладовищі. Рідним передали державний прапор – символ вірності Сергія своєму обов’язку воїна. Він уже ніколи не зможе пригорнути своїх донечок, але залишив їм найцінніше – приклад мужності, любові та вірності Батьківщині.








Вічна пам’ять, честь і слава захиснику України Сергію Іващенку!