Надвечір 16 грудня у мистецькій галереї КЗ «Переяславський ЦКМ» панувала справжня поетична магія. Тут відбулася творча зустріч із живим класиком української літератури, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, автором понад двох десятків поетичних збірок, почесним громадянином Херсона, поетом і художником Анатолієм Кичинським, повідомляє Proslav.
Зустріч, яку відвідало кілька десятків охочих – місцеві поети, бібліотекарі, працівники культури, постійні відвідувачі літературних заходів – відбулася на запрошення переяславської поетки і лікарки Вікторії Шевель, яка й виголосила тепле вступне слово. Кичинський підкреслив, що вона зробила все можливе, щоб ця подія відбулася. Також висловив радість від зустрічі з сином Вікторії Шевель, юним поетом Іваном, про якого перед тим багато чув від мами.
Заступниця міського голови Оксани Степаненко висловила радість від зустрічі з митцем та подарувала йому сувеніри з древнього міста.
У форматі щирої і невимушеної розмови майже дві години Анатолій Іванович, якому в квітні виповнилося 75 років, розповідав про себе і свою творчість. Риси, які вирізнили навіть ті, хто вперше запізнався з автором – надзвичайно жвавий і енергійний: іскра в очах, легка усмішка, вміння тримати увагу залу годинами.
Спершу Кичинський розповів про своє дитинство в селі Преображенка Чаплинського району Херсонської області. Зауважив, що інтернет знає про нього майже все, крім якихось доволі особистих деталей. Гість переповів болісні спогади про окупацію рідної землі. Він детально описав драматичний виїзд у травні 2022 року:
«Мені дзвонили з Києва відомі люди: «Вибирайся, до тебе прийдуть». Був список – спочатку учасники АТО, потім відомі люди Херсонщини. Зробили б те саме, що з поетом Олександром Гуньком – змусили на камеру сказати, що путін молодець. Знайшовся молодий священник, який возив ліки зі Львова. Зателефонував: «О п’ятій ранку стійте там-то». Ми сіли в автобусик, переїхали Антонівський міст (ще не підірваний), повернули до Запорізької області. Ночували в степу, проходили блокпости. Через Давидів Брід того ж дня обстріляли колону – кілька поранених. А нас спочатку не пропускали, але священник поговорив – і пропустили нас і машину Червоного Хреста».
Ще згадував мітинги на Площі Свободи в Херсоні, стрілянину окупантів. Згадує, з собою, виїзджаючи, взяли лише одну книгу. Картини та бібліотеку залишили в Херсоні, наївно сподіваючись на швидке повернення. Лише влітку 2023-го волонтери з Рівного допомогли вивезти частину полотен, і незабаром у Рівненській обласній бібліотеці відкрилася персональна виставка.
Поезію Кичинського у 2022 році належно оцінив генерал Валерій Залужний
«Перед Днем захисників і захисниць України у 2022-му в Києві Юлія Кашпуренко прийшла на зустріч із генералом Залужним із моєю книгою «Сотворіння світу» (видавництво «Український пріоритет», де 70 тисяч книг спалили). Підійшла, простягнула книгу. Залужний відкрив на вірші 2003 року: «Оце мій меч, а це мій щит. Он ворог мій, а ось мій друг. А вся моя тривога в тім, що ніяк я не збагну: чи це дорога на війну, чи це з війни дорога». Сказав: «Як ця людина 19 років тому написала рядки, що так суголосні сьогодні?». Поставив автограф. У квітні вона надіслала мені цю книгу – тримаю її як книгу перемоги. Хочу колись особисто подякувати Валерію Федоровичу», – пригадав цінний особистий момент поет та художник.
Поет згадав про Миколу Куліша, який народився в Чаплинці:
«Я дізнався через якийсь час, що в Чаплинці народився всесвітньо відомий драматург Микола Гурович Куліш… На симпозіумі в Берліні польський поет Едмунд Петрик обійняв мене: «Ой, Анатолію, який же я радий тебе побачити. Ти ж земляк Миколи Куліша». Кичинський зізнався: «Гордість розпирає… Чого це мене ніхто в Україні так не підбігає?».
Ключовою темою вечора стала презентація нового перевидання книги «Жива і скошена тече в мені трава»
Книгу перевидало видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» у найпрестижнішій українській поетичній серії «Українська поетична антологія» (про неї рік тому, упорядник і видавець Іван Малкович розповідав у Переяславі – прим.авт.). До збірки увійшли найкращі вірші з попередніх книг і найновіші твори. Перше видання, яке побачило світ 2018-го року було голубе, нині ж, зважаючи на видавничі обставини, обкладинка глибоко зелена – пасує до назви. Її вже презентували в багатьох регіонах України.
Кичинський з гордістю згадав внесок видавництва в підтримку ЗСУ – майже 20 мільйонів гривень за роки війни. За його словами, жодне видавництво в Україні не може похвалитися таким результатом.
«Назва з вірша, написаного на першому курсі в гуртожитку Херсонського педінституту. Сидів біля вікна в читальній залі – і вірш написався. Спочатку не розумів, що таке написав. Потім Борис Олійник хвалив, Микола Ільницький назвав велику статтю «Висока хвиля в серце заплила». Ця назва стала брендом. Перша книга з такою назвою вийшла в Херсоні ще у 1999 році. Потім великий томик у Києві – я дав іншу назву, а директор Юрій Буряк каже: «Міняти не можна, хай буде ця». А Іван Малкович додав: «У Тараса всі книжки під однією назвою «Кобзар» – хай і твоя таку історію має. Нині книга побудована так: спочатку вірші про кохання, в кінці – теж про кохання».
Поміж розповідей звучали вірші в авторському виконанні: про кохання, філософські, гумористичні
Зал тепло сприйняв колаж фразеологізмів «Пошитий у дурні». Оптимістичний «Вір і надійся» став емоційним акцентом. Поет прочитав вірш про бруньку на яблуньці взимку («Малесенька, малюсенька, манюнька…»), який Оксана Івасюк, сестра Володимира Івасюка, включила до шкільної хрестоматії: «Логічно – нісенітниця. А для уяви – простір».
«Дощ іде, але у нього немає ніг. Час летить, але у нього немає крил… Ось це і є поезія – вміння називати речі не своїми іменами, але точно», – зазначив Анатолій Кичинський, пояснюючи присутнім суть цього ремесла. Зізнається, любить відкривати це під час розмов зі старшокласниками і студентами.
Серед зустрічі присутні послухали пісню «Дощ» у запису (музика Сергія Лазо, виконання Наталії Сумської). Також згадували пісні на слова Кичинського у виконанні Павла Дворського, Марії Бурмаки, гурту «Чорні черешні».
«Українська мова – мелодійна. Три наймилозвучніші: італійська, українська, фарсі. Милозвучність – коли мало приголосних підряд. У нас вибір: «він пішов до школи», а не п’ять приголосних, як у російській. В ЮНЕСКО – 15,5 тисяч українських народних пісень записано, на другому місці Італія – 6 тисяч. Український народ написав найбільше пісень у світі – значить, найбільше поетів і композиторів мав», – поділився спостереженнями іменитий автор.
Поет з усмішкою, час від часу, просив не соромитися перебивати свою розповідь питаннями: «Кожне ваше запитання – як дороговказ». Переяславці не гавили нагод, й запитали у Анатолія Івановича про його улюблені вірші з презентованого видання, а юний учасник зустрічі Іван Шевель цікавився що для нього важливіше – поезія чи художня творчість.
Окрема увага була приділена й живопису Анатолія Кичинського
Поважний гість розповів, як у дитинстві малював аквареллю, оформлював шкільні газети, закинув пензлі на 15 років після армії, але «якщо Бог дав талант, він мучить» і він повернувся, почав творити олійними фарбами.
Присутнім показали фотопрезентацію картин – слайди, кожен з яких Кичинський коментував та розповідав про створення чи іншого твору. Зізнався, дві його картини росіяни вкрали під час окупації, а ще кілька робіт із презентації знаходяться в колекції його друзів та відомих земляків, як-от колишнього мовного омбудсмена Тараса Кременя.
Завершилася зустріч автограф-сесією: книгу продавали за видавничою ціною (280 грн), листівки з репродукціями картин і віршами – 20-30 грн. Ця зустріч стала ковтком живої трави в грудневий день: поезія відкрила світ наново, повернула до себе, наповнила надією.
Як сказав Анатолій Кичинський: «Зустрічі з людьми – це підзарядка позитивною енергією». Видається, Переяслав запам’ятає цю магію надовго.
Нагадаємо, днями делегація галузі культури з Ніжина відвідала Переяслав: обмінялися досвідом та підписали меморандум про співпрацю