На фасаді Переяславської гімназії № 2 відкрили меморіальну дошку Едуарду Олійнику – Герою-випускнику, який загинув за свободу та незалежність України, повідомляє Proslav.
Вранці 26 грудня на подвір’ї школи, де колись навчався захисник із позивним «Вікінг», незважаючи на зимові канікули, було велелюдно: тут зібралися вчителі, учні, рідні, друзі, знайомі, побратими.
Едуард Анатолійович Олійник народився 5 жовтня 1996 року в Переяславі. Він був дитиною енергії та руху: капітан футбольної команди, затятий спортсмен, хлопець, чий голос і дзвінкий сміх завжди вирізняли його серед натовпу. Після школи Едуард здобув професію кухаря-кондитера в місцевому училищі, згодом закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за фахом готельно-ресторанного бізнесу, працював в охороні, захоплювався змішаними єдиноборствами та більярдом, будував плани на майбутнє зі своєю нареченою Анастасією.
Проте була в Едуарда ще одна сторона – глибока цікавість до коріння, до вірувань предків і скандинавської міфології. Він захоплювався мужністю вікінгів та філософією гідної смерті в бою. Саме тому, коли прийшла велика війна, Едуард не вагався.
5 жовтня 2023 року, у свій двадцять сьомий день народження, він прийшов до ТЦК, аби зробити свідомий подарунок собі й країні. 2 листопада 2023 року він офіційно став до лав Збройних Сил України.
Едуард Олійник з бойовим позивним «Вікінг» служив матросом, гранатометником 1-го розвідувального відділення морської піхоти 38-ї окремої бригади. Останній рік життя він провів у самому пеклі – на Покровському напрямку. Указом Президента його бойовий шлях був відзначений орденом «За мужність» III ступеня. Але нагороду він отримати не встиг – її вручили родині вже посмертно.
– У скандинавських сагах таких воїнів називали вікінгами – людьми честі, для яких відвага й вірність були внутрішнім законом, – сказала ведуча церемонії Влада Черненко. – Світ влаштований так, що в найтемніші часи легенди оживають. Колись ми читали про них у книгах, захоплюючись відвагою стародавніх воїнів – тих, хто не знав страху перед обличчям небезпеки, хто вірив у Вальгаллу та знав, що найвища честь – це захистити свій рід. Для Едуарда Олійника ці перекази не були просто міфами. Він відчував цей поклик крові, цей дух незламності. Він пішов у свій останній похід не за славою, а за право свого народу бути вільним. І хоча він зустрів свій «Рагнарок» під Покровськом, аби над нами продовжувало світити сонце.
27 липня 2025 року поблизу міста Родинське Едуард Олійник прийняв свій останній бій. Група розвідників потрапила під обстріл. Навіть отримавши важке поранення, Едуард не склав зброї. До останнього подиху він відстрілювався, намагаючись дотягнутися до рації, щоб попередити побратимів про засідку. Він загинув зі зброєю в руках – як справжній морпіх, як справжній Вікінг.
У хвилині мовчання присутні схилили голови перед світлою пам’яттю Едуарда Олійника та всіх, хто загинув у боротьбі за свободу, незалежність і мирне майбутнє нашої держави. Право відкрити меморіальну дошку надали його мамі Юлії Іванівні, брату Назару Олійнику та тітці.
До присутніх звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко.
– Сьогодні ми вкотре відкриваємо меморіальну дошку нашому Герою, якого ми повинні завжди пам’ятати. Едуард воістину був безстрашним воїном, він служив в одному з найелітніших підрозділів наших Сил оборони – морській піхоті. Він зробив усе, що міг, він був там до останнього, він не покинув своїх побратимів. Дуже шкода, але гинуть найкращі сини нашої України, яким тільки жити, будувати нашу країну, ростити дітей і бути прикладом для кожного з нас.
Едуард Олійник встиг дізнатися про присвоєння йому ордена «За мужність» III ступеня, але його останній бій під Родинським став виявом такої надлюдської мужності, яка назавжди вписала його ім’я в золотий фонд захисників України.
Указом Президента України № 804/2025 від 28 жовтня 2025 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі матрос Едуард Олійник нагороджений орденом «За мужність» II ступеня. Посмертно.
Для вручення державної нагороди родині Героя був присутній начальник відділення І відділу Бориспільського РТЦК та СП капітан Андрій Шаповал. Нагороду отримала мама Героя – Юлія Іванівна Олійник.
Побратим захисника Анатолій Кулик сказав:
– «Вікінг» був залізною людиною, це був побратим, який захищав рідну землю, дуже переживав за рідних і близьких. Мало таких людей. Ідуть, на жаль, найкращі, але ми його любимо, пам’ятаємо, і він завжди з нами. Слава Україні, братику.
Спогадами поділилася директорка гімназії та класний керівник Едуарда Олійника – Валентина Вікторівна Одинець.
– Слова даються дуже важко, бо мова йде про мого учня Едіка, так ми його всі називали. У випускному альбомі 2011 року – 32 дев’ятикласники. Це був дуже активний клас, дуже цікавих дітей, здібних до навчання. З ними не завжди було просто. Як молодий класний керівник, я все боролася за відповідальність у навчанні і зразкову дисципліну. Але насправді це діти вчили мене професійної майстерності і розуміння того, що найцінніше – це добрі взаємини. На першій сторінці – Олійник Едуард, і це не спроста, бо він завжди вирізнявся своєю відчайдушністю і мистецтвом різноманітних витівок. Здається, це про нього Винниченко писав: «Це був справжній розбишака-халамидник». Спокій був його ворогом. Але згадується для однокласників Едуард у першу чергу веселістю, жартами і вмінням товаришувати. Для мене він залишиться невеличким хлопчиком з великою мрією стати коком на кораблі дальнього плавання і з обручкою на руці «Спаси і сохрани».
На знак пошани та глибокої вдячності за збереження пам’яті про полеглого Захисника бойовий побратим Едуарда Анатолій Кулик вручив директорці гімназії прапор бригади морської піхоти України.
До слова запросили також брата Едуарда – Назара Олійника.
– Дякую школі за виховання. Школа надала цей спортивний запал, дякую Віктору Миколайовичу, вчителю фізкультури. Ми не вирізнялися якимись здібностями, але куди нас покличуть – завжди брали участь у змаганнях: футбол, баскетбол, завжди були активними. Коли братові виповнилося 27, він першим ділом пішов у ЗСУ, фізична підготовка знову ж таки давала свій результат. Хочу, щоб вчителі прививали дітям більше патріотизму і виховували таких прекрасних людей, яким був мій брат.
На завершення церемонії присутні поклали квіти до меморіальної дошки, вшановуючи пам’ять Героя та висловлюючи вдячність за його подвиг.
