38 років тому, 4 вересня 1985 року, в карцері мордовського табору для політв’язнів під час сухого голодування на знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації помер Василь Стус. Український поет, прозаїк, літературознавець, правозахисник, борець з радянською тоталітарною системою. Один з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників та посмертно Герой України. Proslav зібрав 10 фактів про Василя Стуса.
Пішов до школи потай від батьків
Ще до 6 років малий Василь потай від батьків самостійно пішов до школи. Мати хлопця дізналася про навчання сина лише тоді, коли вчителька запросила її до себе й запитала про те, чому Василь ходить босий до школи. Самі ж батьки важко працювали й довго не були вдома, тому й не одразу помітили відсутність сина. Але вчителька попри вік усе ж дозволила навчатися Стусові, бо побачила в ньому неабияку жагу до знань. Школу він закінчив зі срібною медаллю, пише Нова Українська Школа.
Після закінчення школи Стус хотів стати журналістом та вступити до Київського університету. Однак 16-річному Василю відмовили навіть у розгляді документів, мовляв, неповнолітній. З несправдженою «київською» мрією Стус повернувся до Сталіно і вступив до Сталінського державного педагогічного інституту на філологічний факультет (згодом історико-філологічний). Його спеціальність за дипломом: українська мова, література та історія. І це в часи, коли радянська влада всіляко намагалася утискати все українське!
Робив промо української мови, коли це ще не було трендом
Після закінчення педагогічного інституту в місті Сталіно (тепер Донецьк) та служби в армії Стус учителював: викладав українську мову та літературу в Горлівці. Радянська влада вважала українську мову «неперспективною» і всіляко витісняла її зі шкільної програми. Батьки учнів нерідко писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української. Тож Василь Стус намагався зробити свої уроки цікавими та привабливими, використовуючи те, що ми зараз називаємо сторітелінгом: він розповідав дітям історії з української минувшини та читав власні поезії.
Сучасники Стуса згадують, що одного разу Василеві зробили зауваження в університетській їдальні з цього приводу — щоб він розмовляв нормальною мовою. З цього приводу між Стусом та кривдником сталася бійка.
Захищав політичних в’язнів
«Хто проти тиранії — встаньте» — певно, найвідоміша фраза Стуса. Її він вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна». Це сталося 4 вересня 1965 року, а рівно через 20 років у цей день Стус загадково загине в ув’язненні. Учасники прем’єри фільму згадують, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба зі сцени кінотеатру сказав про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати. У залі одразу з’явилися працівники служби безпеки і арештували багатьох глядачів, а самого Стуса відрахували з аспірантури.
Протестував проти знищення української культури
За три дні до першого арешту 12 січня 1972 року Василь Стус разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так молодь з Києва та Львова протестувала проти політики заборони українських національних традицій. Зібрані гроші (250 рублів) колядники планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним. Щойно Василь Стус повернувся до Києва, як його та ще 18 учасників коляди заарештували — згодом історики називатимуть цю подію «Арештована коляда». Під час обшуку в Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії — загалом усі праці, які він писав упродовж 15 років.
Навчився жити і плідно працювати у повній ізоляції
Із 47 років життя 13 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. Коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. 5 із цих 15 років він не мав жодного побачення з рідними: за різні «провини» йому заборонили візити дружини, сестри, сина. Попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.
Писав таборові блоги
Останні тексти поета — це таборові блоги (так їх називає автор книжки «Справа Василя Стуса» історик Вахтанг Кіпіані). Це роздуми Стуса про життя та історії людей, які разом із ним відбували покарання. Щоб приховати ці тексти від наглядачів табору, Стус писав їх дрібнесеньким почерком на тонких смужках технічного паперу. Ці 16 нотаток не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».
Навчав і виховував сина дистанційно
Через арешти Стус був поруч із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув’язненням. Дмитро був 14-річним підлітком, коли батька вдруге засудили 15 травня 1980 року. Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук. Того дня вони з батьком бачилися востаннє. Але Василь Стус займався вихованням сина через листи: радив, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови. Ось кілька з них:
«Ти повинен мати міцне тіло. Для цього тобі потрібно: розвивати ноги (вони в Тебе слабкі), виправляти поставу (Ти горбишся). Допомагати мамі в домашній роботі».
«Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі».
«Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім».
«Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!)».
«Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати».
Смерть у концтаборі
Помер Василь Стус у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в таборі села Кучино Пермської області. На той час йому було 47 років. Обставини смерті досі викликають питання. 28 серпня 1985 року Василя Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Та за свідченнями співкамерників-політв’язнів Василь Стус помер після побиття наглядачами.
Дмитро Стус подає кілька версій подій тієї ночі:
- прапорщик Новицький без попередження висмикнув прут, яким на день кріпилися до стіни нари. Вони важили до 90 кг. Від несподіваного удару Василь Стус помер;
- на той момент Василь Стус був виснажений від постійних голодувань, фізичних та моральних принижень, мав проблеми із серцем, втрата своїх творів також наклала свій відбиток. Поет не мав сил опустити нари, тож вони впали на нього. Наглядачі не звернули на це уваги, тож ув’язненому не надали вчасно допомоги.
Пам’ять
Твори Василя Стуса вивчають у шкільній програмі з української літератури. В Україні заснована Премія імені Василя Стуса.
Ім’ям Василя Стуса назвали сквер на розі проспектів Перемоги і Палладіна у Києві, а також низку вулиць та площ у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Кропивницькому, Івано-Франківську, Вінниці, Луцьку, Рівному, Ковелі, Краматорську, Тернополі, Херсоні, Бучачі, Червонограді та ін. 9 лютого 2017 року Рада міста Варшави ухвалила надати скверу в центрі польської столиці імені Василя Стуса.
У Львові існує Львівський навчально-виховний комплекс ім. В. Стуса «спеціалізована школа І ступеня — гімназія міжнародних відносин», а у Києві — «Спеціалізована школа № 200 імені Василя Стуса».
Ім’я Василя Стуса присвоїли Донецькому національному університету та школі № 8 у місті Краматорськ. Про Стуса зняли кілька фільмів: фільм «Заборонений» (2019), документальний фільм «Ваш Василь» (2019).