24 лютого 2022 року російська федерація розпочала злочинне повномасштабне вторгнення в Україну. Цей день став далеко не початком, а, радше, кульмінацією багаторічної війни, яку ворог веде проти нас ще з 2014 року – з анексії Криму та окупації частин Донбасу.
Уже в перші години після початку повномасштабного наступу сотні жителів Переяславської громади без вагань стали на захист рідного краю. У місті оперативно сформувалося два добровольчих формування, готових прийняти бій за Переяслав. У сумні роковини повномасштабної війни Proslav вирішив пригадати їхню історію – історію простих людей, які обрали діяти, а не чекати.
Історія добровольчих формувань Переяславщини
Добровольчі формування територіальних громад по всій Україні стали несподіваною для ворога силою громадянського спротиву. Це були люди, які керувалися не наказами, а власним вибором: захищати свій дім, вулицю, місто. Багато з них не виїхали за кордон і з різних причин не змогли чи не встигли потрапити до військоматів, але мали внутрішню готовність боротися. У Переяславі, як і в багатьох інших громадах, вони вписали яскраві сторінки в історію новітнього етапу національно-визвольної боротьби.
У перші тижні після початку повномасштабного наступу добровольчий рух був досить хаотичним, люди самоорганізовувалися та шукали шляхи, як локально дати відсіч ворогу. Згодом виникла необхідність систематизувати і узаконити цей рух. Тоді і було сформовано Добровольче формування Переяславської територіальної громади №1. Воно базувалося переважно навколо блокпосту на в’їзді до міста.
Ідейним натхненником та одним з організаторів ДФТГ №1 був переяславець та кадровий військовий Олег Яковенко. Коли підрозділ офіційно увійшов до лав Територіальної оборони, командиром формування став Сергій Гришко.
Одна з перших доброволиць цього формування Софія Горобченко (позивний «Мавка») згадує, що перші дні були хаотичними: люди просто з’їжджалися, хто міг і хто відчував внутрішній поклик. Зброї майже не було, досвіду бракувало катастрофічно, але рішучості було, буквально, понад міру. Усе було поплечу завдяки чіткій організації Яковенком:
«Просто робив усе, що було потрібно, говорив з людьми, завжди був неймовірно втомлений, бо він був скрізь, дбав про всіх і все. І повага до нього залишилася досі у хлопців, які були в ДФТГ №1. Коли я вперше прийшла на блокпост і сказала, що маю зброю і хочу долучитися, думала, що він скаже: «Добре, іди додому, ми тебе покличемо, якщо буде потрібно. Ти ж – дівчинка». А він сказав: «Чудово. Ходімо, покажемо тобі твою позицію». Він не бачив дівчинку, він бачив бійця, готового стати в стрій. І це надзвичайно цінно було для мене у той момент. Я одразу відчула, що я щось можу», – згадує «Мавка».
Один із яскравих епізодів, які донині згадують представники ДФТГ №1, – фальшива тривога про танк, що, нібито, їде на Переяслав. Усі зайняли позиції, приготувалися, проте під’їхав український танк із прапором – він просто відстав від колони. Інший випадок – затримання підозрілого високопосадовця, який, як з’ясувалося, сприяв наведенню на одну з частин у Дівичках.
25-26 лютого 2022 року ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, Віталій Коцур звернувся до свого колективу створити добровольчий загін для оборони міста. Так почав формуватися підрозділ, який згодом став Добровольчим формуванням Переяславської громади №2. Завдяки ініціативі, комунікації і вмінням швидко мобілізувати ресурси, Віталію Вікторовичу, у співпраці з міською владою та іншими структурами, вдалося вирішити чи не найгостріше питання – зброї (у кількості можливій на той момент), а також організаційної підтримки від ДСНС України у зведенні блокпостів – вони надали та допомогли встановити бетонні блоки, труби, укріплення для блокпостів.
Почувши про «низову ініціативу», до неї зголосилося багато небайдужих переяславців – люди різних професій, віку, з університетським та неуніверситетським досвідом, колишні військові й цивільні, яких об’єднала спільна мета. Блокпости облаштували поблизу села Воскресенське. За свідченням представника ДФТГ №2 Олександра Молоткіна, автоматів спочатку дещо не вистачало, тому чергування налагодили у форматі по 4-5 годин/бійця, які приїздили на своїх машинах. Тероборонцям постійно підвозили каву, харчування.
«Атмосфера була напруженою: усі чекали прориву ДРГ, десанту чи танків, прискіпливо перевіряли кожен автомобіль, документи, розпитували пасажирів – така собі «параноя», яка в ті дні могла врятувати життя. Водночас добровольці допомагали цивільним: заспокоювали наляканих біженців із Києва та правобережжя, підказували маршрути, що взяти з собою. Згадую, як на дітях у авто були наліпки з іменами та номерами телефонів батьків. Потік машин, особливо вдень, був шалений – люди тікали з Києва, Чернігова, Сум, багато хто згадував коріння і повертався у ті місця. Ми виходили в цивільному, з «коктейлями Молотова» та обмеженою кількістю автоматів, іноді без бронежилетів і касок, але з твердим настроєм, який можна передати словами: «Всі будемо пулять, от не дай Бог вискочить, будемо відстрілюватися, будемо що завгодно робити, але просто так у Переяслав росіяни не зайдуть», — згадує Молоткін.
Саме завдяки енергії добровольців та їх «університетського командира» ці перші хаотичні дні перетворилися на організований спротив, який заклав фундамент для майбутнього Добровольчого формування Переяславської громади №2.
Чим добровольці займалися після деокупації Київщини?
2 квітня 2022 року Київщину повністю звільнили від російської окупації, і напруга біля блокпостів поступово спала, переяславські ДФТГ перетворилися на потужні осередки системної підготовки –добровольці вчилися мінно-вибуховій справі, тактичній медицині, роботі з БПЛА-розвідниками. Залучали інструкторів із реальним бойовим досвідом, освоювали військову топографію, тонкощі радіозв’язку та шифрування, орієнтування в лісах, відточували вміння зі стрільби, вправлялися на смузі перешкод. Добровольці й далі діяли – охороняли громадський порядок разом із поліцією, формували мобільні вогневі групи (МВГ), захищали небо Київщини від «Шахедів». Тут не бракувало людей різних фахів та досвідів – науковці, журналісти.
Своє перебування у підрозділі з теплом і гордістю згадують і співзасновники видання Proslav Олег Чемерис та Олександр Артюх, які не тільки займалися безпосередньою діяльністю у підрозділі, а й встигали знімати будні своїх побратимів і посестер на камери – нині ці фото та відеоматеріали є справжнім свідченням доби, артефактами спротиву які, переконані, будуть здатні розповісти про неї прийдешнім поколінням українців.
За якийсь час ДФТГ №1 фактично припинило існування – причиною цьому стали бюрократичні перепони, відсутність власної бази та зброярні. Багато хто розійшовся чи пристав до лав Добровольчого формування Переяславської міської територіальної громади №2, якому таки вдалося отримати юридичний статус, знайти місце для дислокації та зброярні. Командиром добровольців став офіцер запасу Олександр Дронь (нині – майор, заступник командира мотопіхотного батальйону 60 ОМБР), а в самому підрозділі відбулася реорганізація – сформовано дві роти під командуванням Євгена Миколаєнка (нині – капітан, заступник начальника штабу 411 окремого полку безпілотних систем) та Олега Ворошиловського, Романа Поляруша (очолює 2-гу роті і сьогодні).
Не забракло й тих, хто пішов воювати на Схід та Південь України і донині продовжує свій чин виконуючи бойові завдання на різних ділянках фронту. На жаль, 26 осіб із складу тих, хто входив до ДФТГ №2 загинуло, понад 120 поранено. Вічна пам’ять полеглим, швидкого одужання пораненим.
Чим живе ДФТГ «Переяслав» станом на 2026 рік?
Нині підрозділ очолює командир Олег Ворошиловський. Першу роту – Андрій Радзієвський, другу – Роман Поляруш. Підрозділ діє у тісній взаємодії з місцевою владою, військовими частинами, районними та обласними адміністраціями. Нині його ключова задача – протидія БПЛА-камікадзе (Shahed). Підрозділ невпинно розвивається: оновлює озброєння, поступово долучається до державних програм із впровадження дронів-перехоплювачів. Виконує й інші завдання: навчання цивільних у програмах підготовки населення до національного спротиву, патрулювання чи охорона правопорядку.
Станом на 2026 рік підрозділ має на рахунку близько півсотні збитих ворожих БПЛА. Основна задача нині – полювання на Shahedи за допомогою МВГ із важкими кулеметами. Нині підрозділ отримав великокаліберні замість старих «Максимів» і ДП-27.
Історію переяславських добровольців знають не лише в Переяславі, а й у світі
З 22 січня 2026 року з історією Добровольчого формування Переяславської громади №2 можна ознайомитися на експозиції «Соборна українська держава – вільна і міцна», що розповідає про національно-визвольний поступ переяславців ще починаючи з 1917 року. Цей простір є спільним набутком команди університету та наукових співробітників НІЕЗ «Переяслав».
Серед іншого виставка висвітлює й історію ДФТГ №2 як новітніх продовжувачів цього поступу – тут представлені фото, документи, артефакти пов’язані з першими днями оборони та підготовкою, діями мобільних вогневих груп та захистом неба. І це не просто хроніка – це жива історія людей, громади, яка в найтемніший час знайшла в собі світло й силу.
Під час відкриття експозиції командир ДФТГ №2 Олег Ворошиловський подякував усім за підтримку та зазначив:
«Ми – добровольці, яким держава має право надати виключно зброю й набої. Усе решта – форма, машини, приціли, дорогі оптичні системи – це робота небайдужих людей та їхні гроші. Нашими бійцями є переважно чоловіки, але останнім часом і вже два десятки дівчат маємо. Вони виконують таку роботу, що дай Боже кожному чоловікові: і паперова робота, і навігатори, і все інше. Коли звучить тривога, летять наші машини – уявіть собі, ми цілодобово на чергуванні. Попри примхи погоди та інші фактори. Близько півсотні «шахедів» уже збито нашим формуванням де-факто, більшість з них зараховано офіційно. За останні роки завдяки допомозі спонсорів ми повністю переозброєні. Це вже не той підрозділ, що був чотири роки тому з кулеметами «Максим». Сьогодні – серйозні «Браунінги», прицільні системи, реальна загроза для «шахедів». Якщо ви бачите карти прольотів, то можливо, помічаєте, що вони постійно доходять до Переяславщини, розділяються на групи й обминають її. Значить, ми щось робимо правильно. Слава Богу. Дякую вам. Слава Україні!», – зазначив Олег Віталійович.
Також їхню історію знають у світі: про переяславських «мисливців на дрони» писали низка провідних світових медіа – швейцарське RSI Radiotelevisione svizzera, французьке France 24, німецьке RND, The New York Times, британське The Observer, німецька Deutsche Welle, турецьке TRT World та інші. Світові журналісти описують їх як цивільних добровольців, які на пікапах з кулеметами (подекуди радянських часів, як-от «Максим» 1944 року, ДП-27 чи Browning) щоночі з лазерними прицілами полюють на Shahedи, рятуючи Київщину від ударів. Вони підкреслюють винахідливість, дисципліну, вивчення збитих дронів для протидії новим загрозам, а також те, що кожен збитий переяславськими добровольцями дрон – це врятовані життя та будинки.
Добровольче формування Переяславської громади щоденною працею доводить: добровольці – не тимчасове явище. Це жива основа національного спротиву. Це незламна сила України.
