У суботу, 24 травня, у Переяславі відбулася мирна акція під назвою «Вистоїмо! Знайдемо! Дочекаємося! Не забудемо!». На центральну площу міста вийшли рідні та близькі українських воїнів, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти, повідомляє Proslav.
Попри дощову погоду, багато небайдужих долучилися до цієї першої у Переяславі акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти захисників. Організаторами виступили об’єднання родин із Переяславської, Циблівської, Дівичківської, Студениківської та Ташанської громад, а також спільнота «Жінки ТРО» – родини військових територіальної оборони з різних міст України.
Мета акції – привернути увагу суспільства, міжнародних організацій та української влади до трагедій родин, які страждають у невідомості, очікуючи на звістки від своїх близьких місяцями й навіть роками.
Люди тримали в руках прапори з фотографіями своїх рідних, плакати з написами: «Вони там заради нас – ми тут заради них», «Вони не зникли, просто ще не повернулися», «Безвісти зниклі – не означає забуті», «Наші серця з вами», «Хтось чекає свята, а я чекаю тата», «Замість твоєї руки я тримаю надію», «Моє серце в полоні, син – моє життя», «Поверніть додому наших рідних», «Між небом і землею 609 днів, повертайся живим», «Поверніть коханого додому» та інші.
Учасники акції вийшли нагадати, що за кожним іменем полоненого чи зниклого безвісти – обірване життя й біль цілої родини.
«Я впевнена, що він живий»
Оксана Денисова, яка приїхала до Переяслава з двома маленькими дітьми понад рік тому із Запорізької області, ледь стримує сльози. Її чоловік Юрій Денисов – захисник 5-го Сумського прикордонного загону – зник безвісти 9 квітня 2025 року.
– Досі немає офіційного повідомлення від ТЦК, що він зник безвісти. Зі слів знайомих, нібито він у полоні. Я впевнена, що він живий. У мене вся родина – військові, троє братів захищають країну. Ми втратили все. У нас нема нічого.
Дві армії: на фронті й у тилу
До спільної молитви учасників закликав капелан Іван Малюк:
– Кожного дня я бачу, як вони повертаються з боїв. Що дає їм сили? Наша віра в них, наша підтримка і молитва. Я завжди кажу: у нас дві армії: одна на передовій, друга – це ми з вами, ті, хто молиться, вірить, дає сили і надію. Найбільша підтримка для них – знати, що їх чекають і вірять у їхнє повернення живими та здоровими. Хай ця віра завжди буде з вами.
«Це крик душі до всього світу»
Голова Переяславської громади Вячеслав Саулко звернувся до присутніх:
– Це не просто мирна акція – це крик душі до всього світу, до кожної людини: почуйте нас і зробіть усе можливе, щоб наші хлопці повернулися додому. Щодня ми бачимо, як бореться Україна. Вся карта України сьогодні вночі була червоною – у повітрі сотні ракет і дронів-«шахедів». Учора ми вшанували 175 полеглих воїнів-земляків на Алеї Героїв. Ми зробимо все, аби наші захисники, зниклі безвісти та полонені, повернулися додому.
«Нас об’єднує надія»
Начальник І відділу Бориспільського РТЦК та СП Іван Шкуропацький додав:
– Уже три роки триває війна, якої ніхто не очікував. Війна, яка знищує все на своєму шляху, не шкодуючи ні дітей, ні дорослих. Українці – мирна нація, нам чужого не треба, але й свого ми не віддамо. У лютому 2022 року піднялися найкращі сини й доньки країни. Але хоч вони й титани, вони не залізні. Щодня в українські родини приходять страшні звістки. Нас об’єднує надія – побачити батька, чоловіка, сина, який самовіддано захищає Україну, але про якого зараз нічого не відомо. Невідомість – це найстрашніше. Але поки ми живі, має жити і ця надія.
Із теплими словами до родин звернулися також Олексій Арнаута – представник 137 батальйону ТрО 114 бригади, депутат Переяславської міської ради Олександр Пасічник, очільниця ГО «Команда Нескорені» Ольга Дрига, фахівчиня з супроводу ветеранів Переяславської громади Юлія Мурзаєва. Дружини та матері захисників зачитали зворушливі вірші, присвячені своїм найдорожчим.
Ковтком надії для всіх присутніх став виступ Максима Левченка – захисника, звільненого з російського полону в лютому:
– Хлопцям там морально і фізично дуже важко, але такі акції – це надзвичайно важливо. Вони зміцнюють єдність нашого народу. Учора відбувся обмін – 390 людей звільнили з полону, серед них багато моїх знайомих. Дуже дякую за все, що ви робите.
На завершення акції дружини та матері військових розгорнули великий прапор України й засвітили свічки – як символ незгасної віри, що їхні герої обов’язково повернуться.