У мистецькій галереї Переяславського центру культури та мистецтв 26 березня відбулася прониклива творча зустріч під назвою «Поезія і війна». Подія, приурочена до Всесвітнього дня поезії, зібрала поціновувачів слова на вечір-знайомство з творчістю поета Юрія Цвіркуна, повідомляє Proslav.
Цей вечір став по-справжньому особливим не лише для слухачів, а й для самого автора, адже він назвав його символічним початком нового етапу свого життя. З’ясувалося, що близько 20 років тому Юрій Цвіркун працював у Переяславі суддею – саме тут розпочиналася його успішна професійна кар’єра. А тепер він повернувся до міста вже в абсолютно новому амплуа.
Символічне повернення та спогади про храмові свята у Переяславі
Юрій Цвіркун – багатогранна особистість. Він не лише поет, а й юрист-практик, науковець та викладач. Автор чотирьох друкованих збірок віршів, альбому пісень, двох дисертацій, двох монографій та цифрового поетичного контенту. Окрім літератури, він досліджує історію міжнародних відносин.
Спілкуючись із переяславцями, гість не приховував своїх емоцій від повернення до міста своєї юності:
«Мені дуже приємно бути тут. Хочу сказати, що це мій перший виступ саме в ролі поета. А символічний він тим, що приблизно 20 років тому я працював у Переяславському міськрайонному суді. Це був дуже гарний початок моєї юридичної кар’єри. Тепер тут розпочинається мій поетичний шлях, і все це виглядає надзвичайно знаково».
Поет також поділився найтеплішими спогадами про Переяслав. Зізнається: найбільше йому запам’яталося те, як місцеві жителі вміють радіти життю та відзначати свята.
«Я сам родом із колишньої Херсонської губернії, зараз це південь Кіровоградської області. У нас там просто голий степ, а у вас – дуже багато річок і розкішної зелені. А ще люди тут дуже люблять життя. Для мене свого часу стало несподіванкою таке явище, як храмове свято. Я взагалі не розумів цього дійства, бо в нас такого не було. І коли я згадую Переяслав, то згадую багато накриті столи, гарно вбраних людей, які чудово співають і знають безліч народних пісень. Коли мене запросили сюди вже як поета, я дуже зрадів. Подумав: моя юридична кар’єра колись пішла вгору саме звідси, можливо, тепер і творча піде так само успішно», – усміхається автор.
Творчий шлях: від музики до філософської лірики
Під час розмови Юрій Цвіркун розповів, що його потяг до творчості з’явився ще в юні роки – тоді він грав у музичному колективі та писав тексти пісень. Згодом доросле життя та юридична кар’єра змусили зробити паузу. Проте кілька років тому він вирішив повернутися до мистецтва: записав з товаришем альбом пісень і поступово перейшов до створення віршів.
З 2021 року поет щорічно публікує нові збірки. Відповідаючи на запитання, як саме народжуються його твори, автор зізнався, що натхнення приходить у дорозі:
«Я не можу раціонально пояснити цей процес. Як правило, найкраще пишеться, коли я їду за кермом автомобіля. Як саме думки складаються в рядки – не знаю. Я просто беру і записую їх на диктофон».
Свій виступ поет розділив на кілька тематичних блоків, поєднавши глибокі роздуми про життя з романтикою та болем сьогодення. Першу частину зустрічі Юрій Цвіркун присвятив світлій та філософській поезії – про свободу, пошук себе та цінність кожної миті:
А життя несерйозне таке.
Часто грубе, місцями тонке.
То на білому каву прольє,
то пір’їнку на чорне приб’є.
Наче скло у бокала крехке.
Ось таке життя, ось таке.
Мало хто на початку збагне,
що життя у нас тільки одне.
І в житті неможливо без трощ.
На шляху будуть спека і дощ.
Не шкодуйте, що рветься взуття.
Це безспірна ознака життя.
Що набридло, відразу спаліть.
А навіщо воно буде тліть?
Це прекрасно, як ватра горить,
коли небо над нами зорить.
І нагадуйте часом про те, як студенти п’ють аліготе,
що прекрасне життя і п’янке, як вітер, як вітер легке.
Прозвучали цього вечора й любовні вірші. Хоч сам автор іронічно зауважив, що їх у його доробку небагато, проте слухачі зустріли романтичну (і трохи жартівливу) лірику оплесками:
Я в цирк ходив і в зоопарк, в музеї був, що в Пирогово.
І бар відвідував, і парк, але без тебе так херово.
Всю ніч дивився серіал, весь день читаю якісь вірші,
чотири рази пив фестал, але від того тільки гірше.
Поїду бусом до Черкас, а звідти потягом до Львова
переконатись котрий раз – без тебе скрізь мені херово.
Один в гнітючому купе, вдихаю запахи мазуту
і вбити хочу я тебе. Бо скільки ж мучитися буду?
Отрути, думав, підділю тобі у ресторані “Дрова”.
Ну як же я тебе уб’ю, якщо без тебе так херово?
Від особистого болю до трагедії всієї країни
Емоційним центром вечора стала друга частина виступу під назвою «Поезія і війна». Автор розповів історію створення своїх книг. Його перша збірка «Смерть» вийшла друком рівно через рік після втрати матері і стала присвятою її пам’яті. Потім були книги «Дорога» (2022), «Самотність» (2023) та «Сад» (2024).
Зараз до друку готується п’ята збірка під назвою «Війна». Поет привіз до Переяслава лише її макет, адже видавництво, яке знаходиться в Одесі, потрапило під ворожі обстріли, через що вихід книги затримався.
Глибокі та болючі твори з майбутньої книги не залишили байдужим нікого. Один із віршів Юрій Цвіркун присвятив своєму другові Олегу Юрченку – батьку п’ятьох дітей, який загинув у боях під Бахмутом:
Мені здається, мав би бути день, прекрасний день у Києві чи Львові,
але в нас ніч, ми усі мішені, і наші ріки повні сліз і крові.
Мені здається, мав би бути рай на цій землі, де глід росте і сонях,
але над нами чорний небокрай, але в нас чорний попіл на долонях.
Мені здається, мав би бути сад. Бо рай без саду якось не годиться,
але в наш сад прокрався знову гад, не квітне сад і хліб не колоситься.
Мені здається, мав би бути мир, бо є усе під зіркою ясною,
але чужий, кимсь створений кумир сюди прийшов підступно із війною.
Мені здається, мав би бути дощ, суха земля благала вже напитись,
та напоїв своєю кров’ю хтось цю землю, хто пішов за нею битись.
Мені здається, мав би бути хліб, духмяний хліб – це гордість цього краю.
Але бійці несуть черговий гріб, черговий гріб несуть дядьки до раю.
Окремий твір автор присвятив подіям у селі Кринки на Херсонщині – одному з найтрагічніших та найгероїчніших епізодів сучасної війни. Поет зазначив, що ці рядки були написані під впливом розповідей його знайомого військового, який займався забезпеченням цього надскладного плацдарму.
Не бачив я страшнішої картинки, ніж фото із села, що зветься Кринки.
Там билися відважні піхотинці, тепер лиш смерть блукає наодинці.
Немає там людей, дерев і вулиць, вони загинули, та не зігнулись.
Кринки не впізнав би й Остап Вишня, залишив їх, здається, і Всевишній.
Там на одного нашого Героя 17 окупантів з Оренгоя.
Там жодної вцілілої цеглинки. Село Кринки тепер фортеця Кри́нки.
Сухий пісок, який летить з Олешків, покрив тіла Максимів і Олежків.
Не покладуть їм в ноги хризантеми, зате присвятять вірші і поеми.
Якщо живі, говоримо про карму, вважатимуть, що все це було марним,
Заплющать очі та запхнуть беруші, то не мине війна і їхні душі.
Несе Дніпрові води в Чорне море, але чорніше нього наше горе.
Не бачив я страшнішої картинки, ніж фото із села, що зветься Кринки.
«У мене є слово. Я слову служу»
У творчому доробку Юрія Цвіркуна є своєрідний поетичний маніфест про силу слова та безсмертя поезії:
У мене є слово. У мене є соло.
Я слово несу по квадратному колу.
Хтось грає на дримбі. Я граю на всьому.
У мене є слово. Нема аксіоми.
У мене є слово. У мене є рими –
сміюся над вами і плачу за ними.
Я – словороб. О чорнило й папір!
У мене є слово. Я виходжу в ефір.
У мене є слово. У мене є влада.
Я син дороги і листопада.
Я далі шукаю. Я моніторю.
У мене є слово. Я до тебе говорю.
У мене є слово. У мене – мірило.
Я дев’ять морів прив’язав до вітрила.
Я люблю пісні, запах книг і пригоди.
У мене є слово на всяку погоду.
У мене є слово. У мене є танець.
Мої слухачі – повія і старець.
Мої слухачі, я вас не суджу.
У мене є слово. Я слову служу.
Поезія є. Вона має бути.
Як голос Нью-Йорка, як запах Калькутти.
Поезія є. Поезія з нами.
Поезія мужності, поезія мами.
Поезія є. Поезія гріє.
Вона не вмирає і не старіє.
Поезія є. У слові і вчинку.
В далекій країні, в твоєму будинку.
Поезія є. А прози немає.
Принаймні, душа її не сприймає.
Поезія є. Вона буде вічно:
31 грудня і 1 січня.
Після емоційного виступу слово взяла заступниця міського голови Переяслава Оксана Степаненко. Вона щиро подякувала поету за візит:
«Пане Юрію, я дуже вдячна вам від імені всіх нас за те, що ви знайшли час побувати у нашій громаді. Ваші слова знайшли відгук у кожному з нас. Слухаючи вас, виникає таке відчуття, що навіть якщо хтось із нас ніколи не вів щоденник, то ваші вірші – це думки саме з нашого особистого щоденника».
Начальник відділу культури і туризму Валентин Шуткевич долучився до привітань та вручив гостю символічні подарунки, які нагадуватимуть про місто:
«На добру згадку про нашу зустріч даруємо вам репродукцію малюнка Тараса Шевченка 1845 року. Як відомо, переяславський період був одним із найплідніших у творчості Кобзаря. Тому ми також даруємо вам щойно видану збірку “Кобзар Переяславський”, упорядковану Наталією Павлик, де зібрані твори, написані саме на нашій землі. Я впевнений, що ваш поетичний дебют у Переяславі вдався на всі сто відсотків!».
