У четвер, 12 червня, у Переяславі попрощалися з Героєм Андрієм Ющенком, який віддав своє життя у війні з російськими загарбниками. Дев’ять місяців він вважався безвісти зниклим. Дев’ять місяців родина жила надією. Та на жаль, молодий воїн повернувся додому «на щиті».

Церемонія прощання відбулася у Храмі Воскресіння Христового. До спільної молитви за упокій душі Андрія долучилися його рідні, побратими, друзі, представники духовенства, влади та небайдужі переяславці. Місто проводжало Героя з пошаною та сльозами.



До рідних і близьких звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– Україна в страшному горі. Поранена, полита кровʼю, але незламна. Дух нашої нації – непереможний і нескорений. Страшний сусід сотні років, не маючи нічого святого, робить все, аби знищити український народ. 24 лютого 2024 року ворожа орда полізла в Україну, і страшно уявити, що було б, якби не такі захисники як Андрій й тисячі його побратимів. Хочу подякувати тобі, козаче, за твій безсмертний подвиг. Ми вічно будемо памʼятати тебе. Висловлюю щирі слова вдячності та співчуття рідним Андрія. Серце ніколи не загоїться, бо ви втратили найдорожче. Але Андрій назавжди житиме в наших серцях, бо він – справжній Герой.
Андрій Анатолійович Ющенко народився 29 листопада 1995 року в Бєлгородській області росії. Вже наступного року його родина переїхала до України – у село Вінинці на Переяславщині.
У Вінинцях Андрій виріс, закінчив місцеву школу, а після 9 класу вступив до Переяславського профтехучилища, обравши фах тракториста. Його дитяче захоплення технікою й автомобілями переросло в справу життя. Згодом він закінчив Немішаївський фаховий коледж НУБіП України за спеціальністю «Інженер сільськогосподарської техніки».
П’ять років працював на підприємстві зі збирання деревообробних верстатів у селі Козаровичі на Київщині. З початком повномасштабного вторгнення село опинилося під окупацією. Завдяки підриву тамтешньої дамби вдалося зупинити просування ворожої техніки. Козаровичі були звільнені 31 березня 2022 року.
У травні 2024 року Андрій добровольцем прийшов до військкомату. 22 травня його призвали до лав Збройних сил України. Служив кулеметником у 2 стрілецькому відділенні 1 стрілецького взводу 2 стрілецького батальйону військової частини А4948. Після навчання вирушив на Сумщину, а далі – на важкий Покровський напрямок у складі 25-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Остання телефонна розмова з сином назавжди закарбувалася в материнському серці. «Мамо, мені треба відпочити, але ми виходимо на позиції», – сказав Андрій. Це був його останній вихід. Від 8 вересня 2024 року боєць вважався зниклим безвісти.
Лише в березні 2025 року, після повернення тіл загиблих воїнів, тіло Андрія ідентифікували за допомогою ДНК-експертизи. Він загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Новогродівка Покровського району на Донеччині.
Героя поховали з військовими почестями на кладовищі села Вінинці. У Андрія залишилися батько Анатолій, мама Оксана, брат Сергій та сестра Карина. Схиляємо голови в жалобі. Вічна пам’ять і слава Герою.
Нагадаємо, днями у Переяславі попрощалися з Героєм Максимом Булавченком: «Щоб його племінничка могла вдягти вишиванку й жити у вільній країні».