Сьогодні українці відзначають на лише День матері, а й 152-річчя від дня народження видатного українського письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча Василя Стефаника. Не кожен розуміє його творчість, адже у таку прозу або закохуєшся одразу – вона полонить тебе назавжди, або залишаєшся до неї байдужим – вона не розкривається, залишаючись складною і незрозумілою. Однак кожне Стефаникове слово – вагоме, живе, сповнене буття, великого болю і великої ніжності.
У день народження Василя Стефаника vogue.ua згадує найяскравіші цитати з творів і листів письменника, передає Proslav.
«Тату, – каже, – тепер їдемо воювати за Україну». – «За яку Україну?» А він підоймив шаблев груди землі та й каже: «Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати»
(«Сини»)
«У мене таки так, я очі маю, аби сміялися, аби жартували. Я не маю їх, та й мама їх не змалювала, аби плакали»
(«Басараби»)
«Я сотворив собі свій світ… я був щасливий»
(«Моє слово»)
«Вони хотять нового, на те вони і молоді»
(«Роса»)
«Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові. Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце крізь хмару, і до неба мене вносить»
(«Камінний хрест»)
«Немає більшої драми в житті, якщо нікого не любити. Тоді ти мертвий»
«Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта – це література»
(Із Стефаникового листа)
Що подарувати мамі на День матері – читайте в матеріалі Proslav.