Київ — творче місто з багатьма обличчями. Тут упродовж століть співіснують історія і майбутнє. Але є одна грань, яку не побачиш у путівниках — вуличне мистецтво, яке живе, дихає і трансформується в підземках та на тротуарах великого міста.
Портрети на Хрещатику — це де стріт-арт і вуличне малювання стали частиною київської ідентичності. Місцеві художники виходять на вулицю з мольбертами, олівцями та фарбами — і створюють на очах перехожих в самому центрі міста. Часто без гарантій, без стабільного доходу, без визнання. Але зате з повною свободою.
Одного з таких художників помітив столичний блогер-мільйонник. Так ми дізналися про Тофіка Абакимова та його історію — київського митця, який малює з 1988 року на Майдані, коли ще не було ні соцмереж, ні стріт-арту як жанру.
“Зараз день простояв — нікого не намалював. Ніхто навіть не поцікавився”, — каже він з посмішкою, в якій замішалась гіркота.
Вуличні митці — як Тофік — часто лишаються поза увагою, хоча саме вони створюють унікальну культурну тканину міста. За 500 гривень, а інколи дешевше, ви отримуєте досвід років на аркуші паперу, мистецтво, яке — живе, динамічне та справжнє. Наразі, люди його знецінюють.
“Були роки, коли їздив до Криму — на зиму, заробляв. Вистачало. А от зараз їхав в Одесу два роки поспіль — не дали ні копійки.”
Зі слів Тофіка та його колег. Попит на вуличне мистецтво — хвилеподібний. Сьогодні — кілька портретів підряд, завтра — жодного. Часто буває, що художник стоїть цілий день, а повз проходять сотні — і жодного слова, жодного погляду. Але є й ті кияни, хто повертається та замовляють нові портрети, на жаль, таких меншість.
Варто пам’ятати, що вуличне мистецтво — про людей, які обрали свободу замість стабільності. Про художників, які готові творити без аплодисментів. І про перехожих, які мають свободу — зупинитись або пройти повз. Це про взаємну відповідальність: тих, хто малює — і тих, хто дивиться.
