Навіть у буремні часи Другої світової війни самодіяльний театр у Переяславі не припиняв своєї роботи. І сьогодні, попри труднощі воєнного часу, трупа переяславського аматорського театру Центру культури і мистецтв працює над новими постановками. Хто зараз грає в театрі, над чим працює колектив та які виклики доводиться долати? Розповідає Proslav.
Про «Славію»
Режисерка театру Людмила Леляк почала розмову з новини: нещодавно шляхом голосування колектив обрав назву «Славія». Зараз актори збираються по кілька разів на тиждень: натхненно репетирують уривок п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями», водевіль Івана Тендетникова «Хто сміється – тому не минеться», комедійну п`єсу Григорія Нікітюка «Сватання в галошах». Головне завдання – підтвердити своє високе звання «народний».
Театральні традиції Переяслава мають глибоке коріння. Народний будинок культури, зведений у 1906 році, став осередком драматичного мистецтва. Гуртківці часто виступали у місті та селах, а в 1956 році театру присвоїли почесне звання «народний». Відтоді збігло майже 70 років, а театр стабільно демонструє високий рівень майстерності.
70 років тому драмгуртки були ледь не в кожному селі
Динамічний розвиток театрального життя у 1950-х роках підтверджує публікація в газеті «Зоря комунізму» за 1956 рік під назвою «Краще добирати матеріал драматичних гуртків», яка наголошувала на підборі репертуару відповідно ідейним настановам часу. Радянська влада вимагала, щоб вистави відображали життя суспільства і виховували громадян у дусі патріотизму.
Кількість драматичних колективів у районі зростала. Нові гуртки з’явилися у селах Зарубинці, Дівички, Вінинці. У репертуарі домінували українські класичні твори. У публікації дорікнули, що навіть районний будинок культури не підготував жодної постановки за творами російських авторів.
До огляду драматичних колективів 1956 року рекомендували сучасні радянські твори, зокрема одноактівки Кравченка “На даному етапі”, Дудника “Бородавка”, Загребельного “Дитина”, а також багатоактові п’єси “Комсомольська лінія”, “Марія” та “Ой у полі нивка”.
Пам’ять про театральні підмостки бережуть альбоми
Наукова співробітниця Музею кобзарства Наталія Костюк сама була учасницею театральних постановок у далекому 1978 році. Долучитися до драмгуртківців її запросив тодішній режисер театру Григорій Остронос, якому належала велика заслуга у справі становлення і розвитку театральних традицій Переяслава.
Музейниця розповідає, що однією з провідних акторок переяславського народного театру тоді була Галина Любченко. Багато років вона трепетно збирала в альбомах світлини з виступів, афіші, газетні замітки про театралів. Тепер ті матеріали є яскравим документальним свідченням минулого культурного життя міста. Їх дбайливо зберігає Наталія Василівна.
Рецензія на спектакль «Жонатий жених» надрукована в газеті «Комуністична праця» від 25 листопада 1971 року: «Актори самодіяльного народного театру районного будинку культури порадували своїх прихильників новою роботою. 21 листопада вони показали комедію А. Кузнєцова і Г. Штайна «Жонатий жених». «Ні разу жонатим не був, а розлучатися треба одразу з двома», – скаржиться головний персонаж п’єси Євген Аристархович Морозов – директор педучилища. Дивний, навіть випадковий і злий збіг обставин. У переддень весілля з Світланою у Морозова хтось вкрав паспорт. В цей час до нього приїжджає Ніна, яка розшукує свого чоловіка, теж Морозова. Виявляється, з нею оформив шлюб чоловік, який викрав у Морозова паспорт. Ця подія стала головною лінією п’єси. Морозов назавжди запам’ятав день, як він опинився законним чоловіком двох дружин, а потім несправедливо обізваний брехуном, «донжуаном», і зрештою утоплеником. //… // Хоч не обійшлося без недоліків, але можна сказати, що Петро Коваль грає Морозова впевнено, чітко підкреслюючи головне у його характері. Викликала захоплення цікава гра Галини Любченко. Дивлячись на її героїню, глядач вірить, що Стукашина – це людина, яка завжди виходить «сухою із води». Не менш впевнено і цікаво виконували ролі Володимир Писарєв, Галина Близнюк, Люда Шульга, Люба Яблонська, Таїсія Шевченко та інші. Безперечно, п’єса має важливе виховне значення. Вона закликає людей до гуманності, взаємоповаги, допомагає боротися з пережитками минулого.
Слідом за Григорієм Остроносом самодіяльною трупою театру при районному будинку культури керували Ярослав Лиховид та Інна Олійник.
Відродження театру
Людмила Леляк очолила Народний аматорський театральний колектив 16 серпня 2021 року. Попри багаторічний досвід у сфері культури, театральна режисура була для неї незвіданою сторінкою. Переїхавши до Переяслава, вона починала практично з нуля, але вже за два місяці в театр записалося майже тридцять осіб.
– Я присвятила культурі все своє життя: закінчила училище культури, інститут культури, академію культури. З 2007 по 2012 рік очолювала відділ культури у місті Ржищів. Переїхавши до Переяслава, відчула, що моя душа знайшла тут свій дім, – згадує Людмила Леляк.
Сьогодні в театрі грають люди різного віку – від 14 до 70 років. Тут можна зустріти і студентів, і пенсіонерів, і представників різних професій. Що ж у театральному житті є такого, заради чого люди присвячують йому вільний час, сили, енергію?
Одна з найактивніших учасниць театру – Наталія Дола. Вона змалечку обожнювала театр і почала грати ще під керівництвом попередньої режисерки Інни Олійник. Коли театр залишився без режисера, саме пані Наталія активно клопотала про пошук нового керівника, і дуже зраділа, коли до трупи приєдналася Людмила Леляк.
Нові виклики
З початком повномасштабної війни перед театром постали нові випробування. Запланована вистава «На першій гулі» Степана Васильченка так і не побачила світ через відсутність акторів. Однак театр не зупинився. Людмила Леляк написала власну п’єсу «Справи сімейні», що відображала реалії життя під час війни. Виставу показували в Переяславі та селах громади. У ній зіграли актори віком від 4 до 75 років.
Згодом театр представив інсценізацію «Таємне побачення» за мотивами «Сорочинського ярмарку» Миколи Гоголя, святкову виставу «Меланка» на фестивалі «Різдвяна зоря», комедійну п’єсу Григорія Нікітюка «Сватання в галошах» та моновиставу за твором Тараса Шевченка «Утоплена».
Людмила Панкратівна говорить, що під час війни чимало учасників виїхали або змінили сферу діяльності. Зокрема, Владислав Підопригора присвятив себе волонтерству, а Світлана Яценко підписала контракт із ЗСУ. Тому театр продовжує шукати нових талантів.
Через нестачу чоловіків на сцені грають «Вісім люблячих жінок»
Наразі театр працює над постановкою французької комедії «Вісім люблячих жінок» Робера Тома. У виставі задіяні лише жінки, що дозволяє трупі реалізувати цей проєкт навіть за браку акторів-чоловіків. Ролі виконують Наталія Александрова, Інна Приймак, Ольга Шевчук, Оксана Чирка, Тетяна Костюк, Людмила Леляк, Наталія Білянкіна та Наталія Дола.
– Мені дуже зайшла ця вистава, – ділиться Наталія Дола. – Це історія про сильних жінок із різними характерами. Вона розкриває багатогранність жіночої природи. Коли мені запропонували мою роль, я спершу сумнівалася, чи зможу її зіграти, адже мені подобається бути собою на сцені. Однак спробувавши і поглибившись у свою героїню, була вражена, наскільки жінка багатогранна.
«Хлопці нас боронять на передовій, а ми тут, у тилу, не збережемо театр?»
Людмила Леляк працює і з юними акторами. Дитячий театральний колектив «Амплуа» вже поставив вистави «Крило метелика», «Квітка папороті», «Ярмарок» за Шолом-Алейхемом, «Наймичка» за Тарасом Шевченком. Наразі діти працюють над постановкою за мотивами мультфільму Disney «Енканто», самостійно адаптувавши сценарій та переклавши пісні.
– Люди, які працюють у мистецтві, – це жертовники. Вони віддають свій час, енергію, але отримують набагато більше – емоції, оплески, подяку, захоплення глядачів. Театр – це джерело натхнення. Запрошуємо всіх охочих творити разом із нами! – підсумовує Людмила Леляк.
Людмила Леляк дякує учасникам колективу за активність та підтримку. Каже, що у найскладніші моменти вони, мов рідні люди, не дають їй здатися. Театр – командна гра, це живий єдиний ланцюг, і якщо з нього «випадає» один з акторів або персонажів, доводиться шукати когось іншого і починати все заново. Це часто розчаровує акторів, які залишилися, адже їм доводиться адаптуватися до нових умов.
– Треба, щоб поруч завжди були люди, які нас підсвічують, – додає Наталія Дола. – Театр існував стільки років, мене мати водила сюди ще дитиною, і ми повинні його зберегти. Здаватися не можна. Я жартувала, що навіть якщо ми з Людмилою Панкратівною залишимося вдвох, ми все одно будемо виступати. Десь хтось недосипає, хтось втратив дах над головою, хлопці нас боронять на передовій, а ми тут, у тилу, не збережемо театр? Будемо робити все від нас залежне.
З нагоди Міжнародного дня театру, 30 березня, актори запрошують усіх на «Театральний калейдоскоп» до актової зали Центру культури і мистецтв (колишній Будинок культури) о 15:00. У програмі – уривки з шести вистав. А охочі долучитися до трупи, можуть звертатися за телефоном +380 95 805 45 62 (Людмила Леляк).