26 червня до Переяслава завітала відома українська поетка та культурна менеджерка Тетяна Власова. У кав’ярні «Бібліотека» відбулася презентація її нової поетичної збірки «Вільність». Подія зібрала кілька десятків поціновувачів поезії, які прийшли послухати вірші наживо, поспілкуватися з авторкою та підтримати захисників. Миті відвертості і натхнення фіксував і Proslav.
Спершу автор цих рядків, ініціатор і модератор зустрічі розбудував жваву годинну розмову в форматі питання-відповідь. У процесі розкрили багато цікавих аспектів життя і творчості мисткині, які переповідаємо і нашим читачам.
«Ця збірка – дуже особлива для мене. Вона ніби щоденник перших днів війни, адже більшість поезій написані після 24 лютого 2022 року. Загалом тут понад 70 творів, лише кілька з них написані раніше, і я захотіла їх додати, бо вони органічно вписалися. Збірку видало видавництво «Білка», і я дуже вдячна їм за терпіння, адже я постійно дописувала нові вірші навіть на етапі верстки. Важливу роль відіграла художниця Анастасія Усенко, яка створила ілюстрації – сьогодні вона приїхала зі мною. Її роботи, сповнені пташок і фіолетових відтінків, зробили книгу схожою на арт-об’єкт – ці ілюстрації ідеально доповнюють мої вірші», – розпочала діалог з переяславцями Тетяна.
Надалі говорили про роль поезії у наш час. На думку Тетяни Власової, вірш – це швидка фіксація й свідчення моменту, спосіб архівувати емоції, переживання, наш особистий і колективний воєнний досвід. Зізнається, війна додала болю у творчість, але водночас і надії.
«Я пишу ввечері, близько 22:00, коли всі сплять, а я ще не сонна. Це час, коли ідеї приходять найлегше. Картинки в мене погано працюють – я не дуже візуалізую. Вірші приходять як слова, рядки чи історії. Якщо з’являється один рядок, я знаю, що буде вірш. Або це подія, про яку не можу мовчати. Для мене поезія – найпростіший спосіб комунікації зі світом. Я пишу про хороше й погане, і навіть якщо вірші неідеальні, у цьому є сенс. Натхнення? Його немає в якомусь романтичному сенсі. Це просто увага до деталей, до історій, які я бачу чи вигадую. Наприклад, можу поспілкуватися з вами, а потім написати вірш за мотивами цієї зустрічі».
Присутні поцікавилися розумінням трактування поняття «Вільність» в умовах війни:
«Ми рідко вживаємо слово «вільність», частіше кажемо «воля». Але для мене вільність – це не лише зовнішня свобода, а й внутрішня: щирість, людяність, вибір залишатися людиною попри всі обмеження. Ми зараз обмежені війною, обставинами, але наша здатність зберігати моральні цінності – це і є наша сила. Назва народилася після довгих дискусій із видавцем. Була ідея назвати збірку «Танцюй, моя пташко» за однойменним віршем, але я відмовилася – цей твір уже живе своїм життям, і це було б дуже прямолінійно. Так, ніби це єдиний вірш який я написала в житті. «Вільність» – коротке, влучне слово, яке охоплює всі сенси книги. Я його довго шукала, і знала що воно до мене прийде».
Власова зізналася, що не думала стати поеткою. Мріяла зібрати «Палац спорту», бо грала у власному музичному гурті. Перші «проби пера» зробила ще у шкільному віці, а писати активно почала з 2013 року:
«Перша з поезій була написала під час Революції Гідності. Перший рядок був таким: «Моя мама чує новини і дуже хвилюється». Склала його за кавою, виклала на сторінки у соцмережах, пішла в офіс і забула про це. А ввечері відкрила Facebook, а там вже пішла шалена кількість репостів й повідомлень. На «революційному настрої» написала ще кілька поезій, які теж живуть своїм життям. Планувала завершити писати після революції, але почалася війна…»
Тетяна Власова розповіла про невдалий досвід першої збірки та те, як почала працювати з «Білкою»
Після того як Власова обмовилася про те, що її перший досвід із видавництвами був не надто вдалим, читачі попросили розповісти про це детальніше:
«Ох, це травматична історія, хоч ця збірка дійсно була мені потрібна на той момент і зібрала поезії за вісім років моєї творчості. Загалом я не можу сказати, що вона мені не подобається. Збірка «Ефект близькості» вийшла у 2021 році, і на кожній сторінці моє прізвище написали з помилкою – «Властова» замість «Власова». Ми помітили це вже після друку. Книжка стала раритетом, її немає в продажу, але я використовую кілька примірників, які в мене залишилися, для благодійних аукціонів. Наприклад, одну продали за 40 000 гривень на дрони»
Надалі розповіла, що з «Вільністю» була обережнішою і це вже досить свідома збірка. Видавництво «Білка» їй сподобалося тому що воно видає багато військових поетів і прозаїків, його співзасновник служить, а уся команда волонтерить.
«Я мала пропозиції від інших видавництв, але обрала «Білку» за їхню щирість і розуміння. Моя літературна агентка також радила їх, тож усе склалося. Я дуже контролювала процес – перечитувала верстку чотири рази, ми два дні обирали колір закладки. Художниця Анастасія Усенко на тиждень «пропадала» малюючи ілюстрації. Усе робилося з любов’ю, і це відчувається в книзі. «Білка» терпіла мої перфекціонізм і тривожність, за що я їм безмежно вдячна», – поділилася деталями поетка.
Надалі, зважаючи на те, що Тетяна Власова їздить з презентаціями всією країною, модератор запитав про те, як в умовах війни люди сприймають поезію в різних містах і регіонах України:
«Я об’їздила багато міст, і скрізь зали повні. Я завжди багато їздила, але зараз усе вмістилося в два місяці – 25 міст, по дві-три презентації на день. Навіть ті, хто ніколи не читав віршів, приходять і відкривають для себе поезію. У Чернівцях на читаннях у кінотеатрі зібрали 450 людей. Мені кажуть: «Я не знав вас, але тепер читатиму поезію». Це величезна відповідальність, бо якщо розчарую, люди можуть більше не відкрити книгу віршів. Люди виходять із таких вечорів натхненними, діляться емоціями, обіймаються. Для мене найцінніше – це контакт із аудиторією. Після виступів ми обіймаємося, ділимося емоціями – це найцінніше. Учора в Ірпені модераторкою була 15-річна дівчина з Молодіжного парламенту – я вражена такою активністю молоді. Поезія зараз об’єднує, дає емоційну силу, і я вірю, що вона допомагає нам залишатися людьми. І, звісно, кожен виступ супроводжується збором на ЗСУ. Сьогодні ми збираємо на ремонт автівок для 162-ї бригади, де служить мій чоловік. Кожен донат – це внесок у нашу перемогу», – зазначила Тетяна та запропонувала донатити на спеціальну банку за QR-кодом та взяти участь в аукціоні на тематичний пряник з Коростеня:
У Переславі Тетяна Власова розповіла про свій найвідоміший вірш, культурні проєкти і книги, які читає:
«Мій вірш «Танцюй, моя пташко» – простий, із нехитрими римами, але він став програмним. Його читають на фронті, танцюють балерини на зруйнованих будівлях, декламують діти. Військовий надіслав фото, де текст «Пташки» написаний на вітрині кав’ярні. Критики кажуть, що не можна римувати «життя» і «каяття», але поки люди фотографуються з цим віршем, він житиме», – переконана авторка цих вже відомих рядків.
З найближчих проєктів, які реалізує гостя міста як культурна менеджерка – фестиваль «Протасів Яр» присвячений пам’яті Романа та Василя Ратушних. Він відбудеться у Києві 4-6 липня. Це інтелектуальний івент з дискусіями, лекціями та розмовами, який організовує Світлана Поваляєва разом із невеликою командою. Запрошує долучитися і переяславців.
«Також у липні я буду долучена до «ВиделкаФесту» в Одесі – музичного фестивалю з великою літературною та дискусійною частиною. А у вересні в Києві буде Одеський міжнародний кінофестиваль, де я працюю PR-директоркою. Кіно – це ще одна моя пристрасть, я багато займаюся його промоцією. Також у мене два youtube-проєкти з мережею Книгарень Є – це «Тет-а-Тет у Книгарні» – відкриті розмови з культурними діячами, і «Наші вірші», де я модерую читання поетів. Іноді співпрацюю з Українським інститутом книги, організовуючи флешмоби до тижнів читання чи поезії, щоб заохотити людей до літератури», – додала.
Принагідно говорили й про книги як такі. Власова зізналася, що нині купує їх більше, ніж встигає читати.
«Шафа вже не вміщає, а книжки дивляться на мене з докором (сміється). Нещодавно зайшла в книгарню «Сенс» на Хрещатику, щоб перевірити, чи є там моя «Вільність», а вийшла з чотирма іншими книжками. Намагаюся читати одну-дві книги на тиждень, але не завжди виходить», – зазначила Тетяна Власова та розповіла, що нині перечитує українську класику – нещодавно закінчила «Драми» Лесі Українки, і їй «дуже зайшло».
Також Власова читає «Доктор Серафікус» і «Дівчинку з ведмедиком» Віктора Домонтовича, а також праці Юрія Шевельова. Ще переглядає курс історії української літератури на порталі «Litosvita», щоб заповнити прогалини з 20-х років.
«Окремо цікавлюся історією мистецтва – читаю Ернста Ґомбріха, щоб підтримувати інтелект у тонусі. Моя подруга займається мистецтвом, тож я намагаюся бути в темі. Читаю щодня, бо без цього відчуваю, що деградую. Українська література зараз сприймається зовсім інакше, ніж у школі – вона наче оживає в контексті нашого часу», – додала.
Переяславці цікавилися співпрацею з брендами та тим, як Тетяна ставиться до перекладів пісень на українську
«Колаборації бувають різні. Наприклад, до Дня Валентина ми з кондитерською робили цукерки з моїми віршами про любов. Скоро буде проєкт з Укрзалізницею – це поки спойлер, але буде круто. Якщо McDonald’s, з яким мав співпрацю Сергій Жадан, запропонує щось цікаве, я б погодилася, хоча на замовлення пишу рідко», – повідомила авторка.
Щодо перекладів, то Тетяна Власова негативно ставиться до російськомовних версій відомих пісень:
«Мені пропонували перекласти мої вірші російською для збірки від видавництва «Логос», яке нині керується з Ізраїлю – я категорично відмовилася, хоч знаю що така книжка таки вийшла і хтось там надрукувався. Але переклади популярних пісень українською – це круто. Один відомий білоруський гурт пропонував мені перекласти їх пісні, але я відмовилася, бо не розуміла як перекласти пісню «Ау-ау». Перекладала пісню відомому виконавцю Стасу Шурінсу, що нині живе в Латвії. Російськомовні пісні зараз слухати неможливо, тож я б усі їх переклала українською, щоб ця мова зникла з нашого простору».
Тетяна Власова читала поезії з «Вільності»
Переяславці мали змогу почути як вже відомі широкому загалу поезії, які «завірусилися» в мережі так і поезії, які можна знайти лише на сторінках нової збірки: «Двадцять четверте лютого сталося вчора», «Янголи діляться цигарками…», «Сніг пішов, напиши мені те, що за рік не сказалось», «Танцюй моя пташко, просто посеред села», «Ми з Марією сидимо увечері в неї на кухні», «Ти просиш у неї спокою, але що може дати спокій тепер?», «Людині потрібен хтось, із ким можна ділитися божевіллям», «Я легко торкаюся її підборіддя і говорю їй», «Говорить: «І ось я дивлюсь на тебе, і ось я про тебе думаю» й «Кожного року саме у грудні Оля чекає дива».
Години розмов та поезії й благодійний аукціон об’єднали містян у спільному переживанні війни, любові та надії. Збірка «Вільність» – це не лише поетичний щоденник, а й символ стійкості та людяності, які Тетяна майстерно передає через свої вірші. На згадку отримала квіти, теплі обійми та світлини на згадку. Пообіцяла, що це не остання зустріч у Переяславі.
Нагадаємо про те, як трансформувалося приміщення Переяславського духовного училища – від бурси до ліцею.