ГІ «Корінь нації» на чолі з відомим краєзнавцем, методистом КЗ «Переяславський ЦКМ» Миколою Богатирем згуртувалася з Відділом освіти Переяславської міської ради навколо ідеї втілення нового проєкту «Просвітницький на колесах. Хто ми і звідки?». Днями проєкт добіг завершення, а Proslav зустрівся з його ініціатором та вичерпно довідався про усі деталі й цікавинки цього задуму й подальші плани в його оптимізації, потенційному регіональному масштабуванні та реалізації.
Обираючи назву «Хто ми і звідки?», ініціатори надихнулися поемою Тараса Шевченка «І мертвим, і живим…», написаною 14 грудня 1845 року в селі В’юнищі на Переяславщині. У цьому посланні, як зазначає Богатир, є інструкція збереження України.
«Великий Кобзар закликав нас у цій поемі, дослівно: «Не минайте ані титли, // Ніже тії коми, // Все розберіть… та й спитайте // Тойді себе: що ми?.. // Чиї сини? яких батьків? // Ким? за що закуті?..». Тобто зрозуміти – хто ми. Цей проєкт і дає нам це зрозуміти. Тому Просвітницький став «на колеса», набув широкої географії й помандрував, аби розплутати оцю ниточку, до якої вів нас Шевченко і про що нас просив. Аби зберегти Україну, нам треба максимально залучати себе у всіх напрямках», – пояснює краєзнавець.
Микола Богатир зауважує, що до підготовки проєкту залучили кілька сотень об’єктів і речей. Деякі з них краєзнавець особисто збирав ще з 2004 року, окремі надали різні організації та партнери, серед яких комунальні заклади, органи місцевої та обласної влади, культурно-наукові й освітні інституції, громадські організації та ініціативи, медіа та інші.
З чого стартував проєкт та чому це важливо?
Слід нагадати, що експериментально у селах громади проєкт стартував ще у 2023 році. Взимку 2024-го розпочався для школярів міста. Починали з інформаційних зустрічей в закладах середньої освіти. Фінальною точкою стала поїздка найкмітливіших за маршрутом історичних об’єктів довкола Переяслава.
Микола Богатир констатує: все це стало можливим за сприяння відділу освіти, який надав головний ресурс – навчальний час, аби провести усі заплановані активності. Ключовою була підтримка КЗ «Переяславський ЦКМ» та відділу культури і туризму. Підсумовуючи, Микола Богатир зазначив, що за кілька етапів проєкту вдалося охопити 78 класів середньої і старшої ланки. Загалом цьогоріч його заходи відвідали більше 3 тисяч дітей.
У проєкті навмисне не обирали переможців – після того, як українці дочекаються найголовнішої для всіх Перемоги, квести організовуватимуть вже з офіційним визначенням кращих.
«Кожен із наших заходів – ідеологічний. Бо до того, як танки прийшли на ту ж Київщину, багато років тривала інформаційна війна. І її ми програвали, можливо, навіть з часів сумнозвісної Переяславської Ради. Аби пишатися рідним краєм, потрібно знати про його історію, про унікальні місця, на які багата Переяславщина і лівобережна Київщина.
За статистикою, ті діти, з якими ми не працювали, на 99% не знали, де розташований пам’ятник першої літописної згадки про Україну і з чиїм іменем він пов’язаний. Радий, що завдяки проєкту цей відсоток знизився. І таких прикладів безліч. Це велика проблема, а відтак ми об’єднали у цьому проєкті й історію затоплених сіл, і події, і видатних діячів, природні феномени, історичні події, археологічні пам’ятки та багато іншого.
Нашою метою є зберегти національну пам’ять; пізнати унікальність української культури; формувати екологічну свідомість та утвердження української ідентичності; пропагувати здоровий спосіб життя та духовного зростання та сприяти адаптації до складних життєвих подій та відновлення після труднощів або стресу. Усі розповіді візуалізуємо фільмами та роздатковим матеріалом. Знання закріпили квестом, в якому мої попередні розповіді стали підказками», – розповідає Богатир.
Якими були завдання квесту цьогоріч?
Хоч раніше наш сайт і розповідав про один з серії цих квестів, нині Богатир розлогіше деталізував програму їх проведення:
«П’ятикласники каталися на тролеї в парку Тараса Шевченка – цю змогу безкоштовно надав Олександр Артюх. Наприкінці відповідали на цікаві питання. Старші виявляли й вчилися знешкоджувати муляжі мін – таку атракцію допомогли підготувати представники Добровольчого формування Переяславської громади №2 та ветерани-афганці. З підручних матеріалів діти розпалювали багаття. Ще однією умовою було вміти користуватися туристичним наметом – для цього я приніс свій особистий намет, його склали й розклали десь пів сотні разів.
Ще одним із завдань було зав’язування/розв’язування вузлів, орієнтування у просторі – це про виживання і спортивний туризм. Не забули й про елемент мистецтва – на виставці картин Ганни Самутіної учні мали знайти в каталозі її роботи та ідентифікувати їх присутність у виставковій залі. Цікавим завданням було «відчути Шевченка» – намацати його обриси серед гіпсових фігурок інших видатних українських діячів. Ця історія про тактильність і розуміння інклюзивної складової – коли, подекуди, наші захисники, повертаються з війни з пошкодженнями зору.
Ще одним із завдань було розподілити природні матеріали на морські та річкові – із водойм нашої Переяславщини й Лівобережжя Київщини. Було й багато тих матеріалів, які я напрацював за ці роки та здобув у своїх експедиціях – їх школярі мали розставити за принципом пріоритетності від найдавніших до більш сучасних. Також складали з пазлів назви населених пунктів, окупованих міст. Зважаючи на те, що на деякі локації не можна було залучити волонтерів ми втілили селфі-квест – діти отримували завдання і шукали той чи інший об’єкт на території парку Шевченка і фотографувалися з ним. Були й завдання за QR-кодами та VR-відео від Proslav, завдання щодо екосортування тощо. Загалом було 20 різноманітних завдань, але на прийдешні роки ще маємо ресурс і ідеї завдань. Маємо куди рости»
Краєзнавець додав, що додаткові бали діти отримували за те, що долучилися до певних додаткових заходів – кобзарських майстер-класів чи відвідин дзвіниці Успенського собору, які відбулися 18 квітня. Також бонуси отримували за благодійність на користь захисників чи збереження природи. Як і домовлялися, розповідаємо про кращі з них:
«На добрі справи діти мали час від моменту нашого першого приходу до них і аж до моменту фінального квесту, де вони надавали їх фотопідтвердження. Приємно, що багато дітей робило по шість-сім добрих справ: збирали кошти й привозили корм у притулки для тварин, акумулювали кошти на павербанки для захисників на харківському напрямку чи проводили інші благодійні акції для захисників – малювали малюнки та писали листи чи готували смаколики. А ще організовували та долучалися до прибирань. Хай навіть третина дітей це робила, але це дуже важливо і приємно. Навіть на фінальній екскурсії я запропонував усім забрати з собою якусь одну річ з «місця сили» у Циблях – жерстяну банку чи обгортку з-під цукерки, і викинути її у смітник на зупинці. Це теж добра справа і привчає до екосвідомості».
Як проєкт розвиватимуть далі?
Планується, що надалі проєкт удосконалюватиметься, розгорнеться в часі й щорічно охоплюватиме виключно п’ятикласників – дітей, які переходять із початкової у середню школу. Якщо буде запит дорослих людей, організатори не проти провести такий квест і для них.
Також Микола Богатир мріє про те, аби прикладом єднання структурних підрозділів міста та громадського сектору навколо такого проєкту «загорілися» і щонайменше інші громади Лівобережжя Київщини. Задля цього готовий їздити особисто чи підключатися дистанційно, надаючи усім охочим методичні поради, ділячись своїми напрацюваннями. Певен, такий кейс і приклад взаємодії може значно підсилити Україну, врятувати покоління юних українців. Попри все, Богатир вірить у те, що «посіяне зерно проросте».
