У суботу, 16 січня, в Україні відзначається День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять полеглих героїв, які з неймовірною стійкістю та мужністю обороняли Донецький аеропорт від окупантів. «Вони вистояли. Не вистояв бетон» – у січні 2015 року на руїни був перетворений новий термінал і диспетчерська вежа Донецького аеропорту, яка назавжди стала символом незламності українських військових. Проте захисники отримали й втрати: понад сотню загиблих українських воїнів, близько 440 поранень… «Кіборги» – так стали називати цих мужніх воїнів, але не за те, що вони були роботами, а за те, що намагалися вистояти практично в нелюдських умовах…
«proSLAV» закликає мешканців громади помолитися за спокій душ полеглих та згадати про деяких земляків, які свого часу стали в обороні аеропорту і, на щастя, нині живі та мешкають поруч з нами.
Іван Шостак
Народився на Чернігівщині. Згодом переїхав до дружини – до села Гречаники на Переяславщині. Звідти під час третьої хвилі мобілізації в серпні 2014 року потрапив до війська – спочатку у 80-ту, а потім у 81-шу аеромобільну бригаду. На той момент йому виповнився 31 рік.
У листопаді потрапив під аеропорт. Був механіком-водієм броньованого тягача МТЛБ – разом із напарником Володимиром Трухом перевозив десант, евакуював поранених. «Абсолютно відчайдушний водій, який неодноразово вивозив наших поранених. Привозив підмогу і відвозив 200-тих. Він не боявся везти в непроглядній пітьмі під лобовими ударами, опускаючи «вії» на своїй бойовій машині тільки на долі секунд, і орієнтуючись по триплексу» – згадують про нього побратими. 17 січня 2015 року їхню «мотолигу» чекали – на дах тягача скинули вибухівку. Його напарник Володя загинув, йому відірвало руку, машина згоріла. З пораненою рукою після того, як підірвали перекриття 3-го поверху пролежавши три доби під завалами він вижив, потрапив у полон. 20 січня потрапив у полон до місцевих сепаратистів. На його очах ватажок окупантів «Гіві» розстріляв двох поранених українських військових Його відвезли до донецької лікарні, де, вважає Іван, його врятували місцеві хірурги. У лікарні його буквально допитували журналісти російського телеканалу. Інтерв’ю, де знесилений боєць із гідністю відповідає пропагандистам, зробило Шостака з позивним «Доберман» відомим не лише в Україні.
Коли потрапив у полон, телефонував додому кілька разів із чужих номерів і запевняв: усе добре, тримають його одного в палаті в реанімації донецької лікарні: не хотів засмучувати рідних і завдавати клопоту. На початку лютого Івана визволили з полону під час чергового обміну полоненими. Його терміново перевезли до Київського військового шпиталю де більше місяця лікарі рятували травмовану руку, що близько трьох діб залишалася знекровленою. Після п’яти діб реанімації лікарі прийняли непросте рішення про ампутацію правої руки. Уже 20 березня разом з іншими 16 бійцями з військового шпиталю його доправили до Німеччини. У вересні 2015 року боєць повернувся в рідні краї з біомеханічним протезом. Його зустрічали в Переяславському районному будинку культури.
Указом Президента України за хоробрість, героїзм і мужність Іван Шостак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та почесною відзнакою – медаллю 122-го окремого аеромобільного батальйону.
Леонід Хмельков
Родом із села Мала Каратуль. Він лише за кілька місяців до початку воєнних дій в Україні прийняв присягу. Перед тим устиг здобути вищу освіту – соціального психолога. І потрапив на війну. Мобілізований до АТО восени Леонід у складі 95-ї Житомирської аеромобільної бригади звільняв Слов’янськ, два місяці тримав оборону на висоті гори Карачун, і крайнім для нього став захист Донецького аеропорту. Пригадує проти них були півсотні ворожих танків, частина з них із російськими прапорами. 23 січня Леонід пам’ятає щохвилинно, адже саме після нього у хлопця наскрізне осколкове поранення стегна. Протягом кількох років лікувався в Україні, Німеччині та США. Зараз повернувся до цивільного життя: займається штовханням ядра, здобуває нагороди на всеукраїнських змаганнях з інваспорту.
«Я не пам’ятаю жодної хвилини, щоб там щось не стріляло. Із четвертої до шостої ранку трохи затихало, бо вже всі втомлювалися. Страшно було постійно. Але хоробрість не в тому, що ти нічого не боїшся, весь такий Рембо, хоробрі ті, хто боїться, але робить. Щойно ми приїхали, місцеві – ті, що вже довго були в аеропорту, – сказали: «Хлопці, будьте обережні, бо свині літають». Виявляється, у них «свині» – це снаряди калібром більше 152 міліметрів. Коли вони летять, то, зараза, верещать як свині (сміється). А одного разу я бачив, як розірвався 186-й калібр. Яма лишилася така глибиною, що мені по плечі» – серед іншого згадував Леонід у своєму інтерв’ю для «Переяслав. Сity».
Михайло Чубінашвілі
Старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. У складі 15-ї бригади транспортної авіації брав участь у боях за Донецький аеропорт. Ротацію на охоплений війною Донбас він, як і будь-який воїн АТО, запам’ятав назавжди. Разом із побратимами мужньо обороняв східний фланг донецького аеропорту. Міг загинути, але пощастило. Від смертельної кулі врятував бронежилет, оминули й міни зі снарядами, якими безперервно «посипали» українських захисників російсько-терористичні війська.
У район донецького аеропорту він потрапив восени 2014 року, коли бойові дії між українськими військами та терористичними угрупованнями на сході України досягли апогею. Воював у складі новоствореного в українських Повітряних Силах зведеного загону, який назвали «Дика качка». Саме через цей загін свого часу російська пропаганда вирішила, що в аеропорту перебувають півтори тисячі польських спецпризначенців. Українські авіатори здійснювали вогневу підтримку кіборгів у аеропорту, коригували вогонь артилерії, боролися з диверсійно-розвідувальними групами ворога. Цей підрозділ формувався виключно з добровольців, які служили в частинах Повітряних Сил у різних гарнізонах нашої країни.
«Шлях на летовище був тільки один – з боку Авдіївки. Хто там був, той добре знає, що таке «дорога життя». З інших боків розташовувалися російсько-терористичні війська, – згадує Чубінашвілі. – На той час ми не так впевнено орієнтувалися на місцевості, не знали, де можна заховати техніку, пересидіти вогонь і дочекатися тиші. Після обстрілу настрій у хлопців був пригнічений. Ніхто з нас не був обстріляний і не мав досвіду участі в бойових діях. Це стосувалося як контрактників, так і офіцерів»
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений – нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Дякуємо живим землякам-кіборгам за їх подвиг та нагадаємо, що Всеукраїнський день пам’яті захисників Донецького аеропорту було встановлено за ініціативою українських воїнів, які 242 дні боронили цей стратегічний об’єкт. За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників ДАПу назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.
*редакція перепрошує у тих земляків-захисників ДАП чиї імена не згадано у матеріалі – інформація бралася з відкритих джерел в мережі