Середина жовтня подарувала рідкісний спокій трьом сім’ям з Переяславщини, які втратили найдорожчих у горнилі російсько-української війни. З 14 по 21 жовтня вони відпочивали на Драгобраті в рамках проєкту «Файта незламних. 2.0.», організованого для родин воїнів 114-ї окремої бригади.
Серед учасниць поїздки – Марина Хандошко з дітьми (її чоловік зник безвісти), Марина Кролівець з дитиною (за наявною інформацією, чоловік у полоні) та Ірина Мель з сином (її чоловік Сергій Мель загинув у березні ). Саме Ірина, вчителька Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха, стала голосом цієї подорожі, поділившись деталями з Proslav – зізнається, це перше інтерв’ю у її житті.
Такі поїздки – ініціатива волонтерів та 114-ї бригади, зокрема ветерана Дмитра Кулібаби
Ініціатива мандрівки належить ветерану 114-ї бригади Дмитру Кулібабі, який після поранення та демобілізації (має п’ятеро дітей) присвятив себе допомозі побратимам і їхнім сім’ям, а також волонтерам та службі ЦВС 114-ї бригади. Він співпрацює з фондом «Незломні» зі Словаччини.
«Це вже другий заїзд, – розповідає Ірина. – Перший був за два тижні до нас, а 5 листопада, після нас, поїхала нова група. Дмитро постійно дзвонив, перевіряв, чи все гаразд»
Інформацію про поїздку Ірина отримала через групу родин зниклих безвісти, де вона досі перебуває, хоча її чоловік загинув. «Дівчата з цієї організації об’єднані спільною метою – вони шукають своїх чоловіків. Вони мають багато зв’язків, контактів з частинами», – пояснює вона.
Надійну опору у організації поїздки відіграли органи місцевої влади Переяславської громади на чолі з очільником Вячеславом Саулком. До Борисполя, як точки збору, родини доправив начальник відділу культури і туризму Валентин Шуткевич, а зв’язок тримала Служба у справах дітей та сім’ї Переяславської міської ради в особі Людмили Борисюк.
Незмінно родинам допомагає і фахівчиня із супроводу ветеранів, голова ГО «Емоційний інтелект» Юлія Мурзаєва. Безпосередній трансфер до Драгобрату відбувався вже з рештою родин Київщини. Підкреслює – усе це було безкоштовно, включно з харчуванням, екскурсіями та майстер-класами.
Насичена програма: від йоги до чанів і грибів
Поїздка тривала тиждень, а її учасники дислокувалися у міні-готелі «Файна файта». Програма була чітко розпланована – від ранкової руханки до вечірніх посиденьок біля каміна.
«Кожен день починався о 8:30 з зарядки чи йоги, – ділиться Ірина, – Потім сніданок, походи в гори, майстер-класи. Вільний час – мінімальний, щоб погані думки не лізли в голову. І ніяких повітряних тривог і сирен».
Серед активностей, які мали учасники поїздки:
- Підйом на вершину Стіг (5 годин), похід до озера Івор із збиранням грибів.
- Катання на конях, екскурсія на овечу ферму.
- Майстер-класи: глинотерапія (обереги жіночої сили), розпис екошоперів, печива, футболок у стилі тай-дай; нейрографіка, маскотерапія, аквагрим для дітей.
- Арт-терапія: малювання дерева, ліплення вареників з ягодами/грибами, виготовлення картин з пап’є-маше.
- Релакс: чани з аромамаслами, сауна, медитація зі співочими чашами, ароматерапія.
- Вечори: спільне готування бограча та баноша, ігри (Еліас, мафія), перегляд фільмів про Гуцульщину, вогнище з тандиром.
Словацькі волонтери-журналісти фільмували все, щоб показати Європі біль українських сімей і зібрати донати на дрони. «Вони питали мою історію про Серьожку, – каже Ірина. – Хотіли донести, наскільки це тяжко, щоб люди допомагали».
Діти не нудьгували: десерти, футбол на високогір’ї, іграшки привезені для них словаками. «Мій син бігав босий по готелю, як удома. Взуття сушили в окремій кімнаті, прали за нас – максимальна опіка, і бажання аби ми ні про що зайве не переймалися і відпочивали», – згадує Ірина.
«Головне – знати, що ти не забутий»
«Це була перша така поїздка від організації, – зізнається Ірина. – Емоції переповнювали. Тиша, ліс, гриби – лижний сезон ще не почався, ми були майже самі». Вид з вікна на Говерлу та Петрос зачаровував, але нагадував про втрату: «Дуже хотілося поділитися емоціями. Ну, постійно рука тягнулася до телефону, щоб сказати, як нам тут добре, як тут тихо, затишно. Спокійно. А просто знав, що він не почує. Бо вони не поруч….»
Водночас, Ірина Мель констатує, що найцінніше у цьому всьому – відчуття підтримки і взаєморозуміння. «Я, навіть, не знаю, чиє горе страшніше – у дівчат, які втратили і оплакали свою втрату, чи у тих, хто по три роки шукає чоловіків, іноді знаючи що їх вже немає в живих. І усі вони якось будують своє нове життя. Дивишся на них – і розумієш: треба жити заради дітей», – каже Ірина.
Зворушило учасниць поїздки й ставлення словаків: «Вони знають, що їхня влада не особливо підтримує Україну, тож самі приїхали показати солідарність».
«Головне – знати, що ти не забутий, і твої діти. Що наші втрати і біль розуміють, що вони не даремні, – констатує Ірина. – Саме страшніше – це забуття. Це дуже страшно. Чим більше часу минає, тим гірше. Люди думають: «Вона отримує гроші». Їм не осягнути нашого болю, наслідків втрати. А про зниклих безвісти, іноді, взагалі ніхто не згадав би, якби дівчата самі не ворушили цю тему»
Держава, на її думку, не зробила максимум виплатами, її логістика з сім’ями надслабка. «Є враження, що якісь дії у бік моральної підтримки роблять ветерани, як Дмитро, які відчули біль. Не держава».
Тим, хто, боронь Боже, ще запізнає біль втрати радить: «Не закривайтеся. Шукайте однодумців, тих хто в подібній ситуації – вони розуміють як ніхто. Не бійтеся психологів, психіатрів, організацій і кіл однодумців. Я лікувалася у такому оточенні після нашої втрати півроку».
«Не хотіли повертатися»
«Звідти не хотілося їхати, – зізнається Ірина. – Затишно, ніякого балагану і відчуття розуміння і підтримки. Спокій, гармонія з природою. Драгобрат – не Буковель, суто гірський, без доріг. Навіть дощ і сніг додавали домашності: багнюка, капці по готелю, кава/чай у вільному доступі, свіжі пироги»
Три сім’ї з Переяславщини повернулися перезарядженими. «Ми стали великою дружньою сім’єю. Згадуємо ці дні, і хочемо назад – до тієї атмосфери», – підсумовує Ірина. Група, яка брала участь у поїздці й надалі підтримує зв’язок – бере участь у ярмарках, акумулює гроші для захисників і підрозділів.
Нагадаємо, що у Переяславі на позачерговій сесії підтримали виділення коштів на потреби військових
